Європейський політикум перебуває на порозі великої реструктуризації: антисистемні політичні сили нарощують свій вплив. Про це ще раз засвідчили результати локальних вибрів в Іспанії.
На муніципальних виборах, які відбулися в Іспанії у неділю, 24 травня, з одного боку, «золото» завоювала владуща консервативна Народна партія. Утім набрані консерваторами 27,3 відсотка голосів уже не дозволять їм контролювати низку реґіонів країни. Так, за партію прем'єр-міністра Маріано Рахоя проголосували більшість мешканців у 11 з 13 автономних спільнотах країни. Водночас у жодному з районів ця партія не здобула абсолютної більшості в органах самоврядування.
Отже, порівняно з тріумфальними для консерваторів попередніми локальними виборами 2011 року тепер вони втратили 2,44 мільйона голосів (10,5%). Фахівці зазначають, що цей результат для владущої Народної партії став найгіршим за останні 20 років.
Лідер головних конкурентів Народної партії — соціалістів — Педро Санчес вже похопився оголосити про «початок кінця» уряду Маріано Рахоя. Хоча йому зловтішатися аж ніяк не личило б, адже, попри попередні бравурні заяви реваншистського характеру, Іспанській соціалістичній робітничій партії так і не вдалося вибороти лідерство. Щобільше, вони самі втратили підтримку електорату, хай не так суттєво, як народовці, та все ж немало — 689 тисяч, або 2,76% порівняно з попередніми виборами. Тобто за соціалістів проголосували лише 25,03%.
Тож дві основні іспанські партії сумарно отримали лише трохи більше 52% голосів. Це набагато нижче за 65%, що їх ці партії отримали чотири роки тому. Тому, може, варто говорити не про «початок кінця» консервативного уряду, а про поступовий відхід від двопартійної системи, яка існувала в королівстві протягом останніх 35 років.
Хто ж став, так би мовити, політичним бенефіціаром недільних виборів в Іспанії? Їх двоє: лівоцентристська партія Ciudadanos («Громадяни») і лівопопулістська партія Podemos («Можемо»). За першу проголосували 6,55% виборців, котрі прийшли на дільниці, і це в абсолютному вимірі дорівнює 1,46 мільйона громадян. А друга може здобути посади мерів великих міст, зокрема Мадрида й Барселони.
Чому іспанці втрачають інтерес до традиційних великих партій? На те є багато причин. Нині головні з них — соціальні. Економічна й банківська криза, з якої країна не годна видертися вже кілька років поспіль, змушує електорат переоцінювати традиційні цінності. А для народовців, що при владі, не минули без наслідків корупційні скандали…
Хоча не на це хотілося б звернути увагу, підбиваючи підсумки муніципальних виборів, а на зміну партійного ландшафту і в самій Іспанії зокрема, і в Європейські Унії загалом.
«Результати виборів у Польщі та Іспанії, новини з Греції і Великої Британії, хоча й по-різному, все ж демонструють нам, що існує реальна потреба переосмислення нашого буття європейцями, якщо ми хочемо зберегти проект наших батьків-засновників», — таке фундаментальне застереження висловила на початку тижня високий представник ЄУ з питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Моґеріні. Вона зазначила, що через 65 років після декларації тодішнього міністра закордонних справ Франції Робера Шумана від 9 травня 1950-го, в якій було запропоновано створити нову форму організації держав у Європі, майбутнє ЄУ, ніяк не вирішиться банальна конфронтація між проєвропейськими силами і євроскептиками.
Тобто пані Моґеріні як переконана євроентузіастка висловлює побоювання, що вихід на унійну арену досі марґінальних політичних сил може поступово підточити виплеканий потом і кров'ю проект спільної Європи. З одного боку, її страхи навряд чи можна вважати параноїдальними, адже справді, Alternative für Deutschland у Німеччині, СІРІЗА в Греції, United Kingdom Independence Party у Великій Британії тощо — вдало використовують всі вади й прорахунки ЄУ, формуючи на критиці Брюсселя свою національну політику і здобуваючи чимраз більшу популярність у своїх країнах.
З іншого боку, навряд чи варто й перебільшувати загрозу. Приміром, у тій самій Іспанії нову «зірку електоральних симпатій» — партію Ciudadanos — аж ніяк не можна зарахувати до «могильників об'єднаної Європи». Вона виникла 2006 року в Каталонії, хоча не має нічого спільного зі славетним каталонським автономізмом. Якраз цілком навпаки: партія об'єднала противників сепаратизму і націоналізму. Тепер Ciudadanos стала третьою за впливовістю політичною силою Іспанії. Щобільше, вона — володарка «золотої акції». Адже залежно від того, на чиєму боці вона стане, у провінції керуватимуть або соціалісти, або консерватори.
Та все ж застереження пані Моґеріні в жодному разі не можна пускати повз вуха. Традиційні політичні сили не лише намуляли око європейському виборцю — вони вже зашкарубли й розжиріли, вони занедбали справу модернізації та реакції на актуальні суспільні виклики. Тож їм час негайно змінюватися, або змінять їх на інших — новіших і кращих.
27.05.2015