Виводили з села (1949а)

A. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом, що надіслав B.Стефаник в листі до Софії Морачевської-Окунєвської (1897 р.).

                                                                                 Софії М[орачевській]

З хорім надвір висипалося богато смутних людий. Як від умер­лого виходили.

Вийшов с тих хорім і молоденький хлопець з обстриженою головою.

Всі на него дивилися і всім здавалося, що та голова впаде десь далеко у чужих краях на каменисту цісарську дорогу.

Вийшла мама за ним.

— „Ти вже йдеш, синку

— „Йду, мамо'“.

Усі жінки заголосили, як вчули, що син мамі відповів.

А мама ридала якби груди єї пірвалися — так дуже голосно. Приступив до сина тато.

— „Сідай, синку, бо колію спізнимо“.

— „Не йди від мене, дитинко, на кого мене лишаєш ?“ —- голосила приповідаючи мама. Увесь мир подався д’ воротям. Мама стояла коло сина та притулила сиву свою голову до синової, обстри­женої.

— Синку — питався коло воріт тато — а мені хто, небоже, кукурудзки висапає?

Оце слово впало як грім на зібраний мир. Хлопи заревли, жінки заплакали аж до неба. Мама стояла коло сина та в долонях тримала єго голову, старий тато хитав головою, а нарід плакав.

На небі половина місяця у хмару уступила.

Потім йшли гурмою через ліс сухим листям та й вийшли у поле.

Став молодий рекрут та й взявся прощати.

— „Бувайте здорові і свої і чужі. Як би-м вам чим докорив то простіть менї“.

Плачь у чистім поле. Мама ймилася коліс та й не пускала. Син з татом відтрутили та й поїхали до колії.

У ясну ніч на тоці лежала мама та хропливим голосом заводила: відки тебе візирати, де тебе шукати.

================

[ПЗТ, I, с.264]