З житя на Гуцульщинї.

Криворівня, 15. IV. 1915.

 

Хто був на Гуцульщинї перед війною і побачить її тепер, тому впаде в очи від разу велика зміна. Вперед, куди не глянути, всюди кипіло житє, був живий рух, гори і ріки виглядали немов фантастичні істоти, люди веселі, говіркі метушили ся, кидали ся на всї боки в своїх мальовничих строях, зливаючись із довкружною природою в одну цїлість, у гармонїю барв і звуків. Тепер усе змінило ся. Вправдї гори стоять, як стояли, але майже зовсїм пусті і рідно коли оживляють їх людські постати, що повільно посувають ся до своїх домівок по далеких верхах; не чути цюкоту сокир, ломоту підрубаних дерев, окликів численних рубачів та звозувачів дерева. Над ріками не стоять миґли1, не лежать ковбки, не плинуть по водї і не оббивають Гуцулам берегів, як звичайно, не розбивають кладок і не нищать доріг; не видно на них нї дараб, нї дарабників; пливуть спокійно аж соннота певно дивують ся, чому їх так нїхто не непокоїть. А люди? Ох, жаль на них дивити ся. Ходять збідовані, змізеровані, зжурені та просять Бога, аби як найшвидше дав зміну на лїпше. Ой коби то!

 

Московський гураґан, що перелетїв цїлу Галичину, не поминув і нашого закутка. Передсмак його мали ми вже при кінци серпня, коли бачили що пару день сотки фір, набиті втїкачами з околиць Заболотова, Снятина, Коломиї й ин., що переїздили через село на Угорщину. Опісля що кілька день та по кілька день чули ми відголоси гарматних стрілів від численних боїв на лїнїї Ясїнє — Станїславів, Залїщики — Коломия — Делятин й деяких инших. Далї почали переживати самі панїки, яких було аж 10: Мешканцї хапали в часї панїки з собою, що могли, та втїкали в верхи, думаючи, що ворог туди не зазирне. На щастє 9 таких панїк було фальшивих і аж за десятою прийшли дїйсно Москалї. Дня 6/12 відбула ся битва в сусїднім Ясенові Горішнім, дня 7/12 в Криворівни, яку 8/12 заняли Москалї, та пробули в нїй рівно 8 недїль, розкватирувавши тут по хатах поверх 1000 вояків. У часї битви убили московські кулї одну 16-лїтну дївчину і 3 штуки худоби, а одну жінку ранили в руку. Пізнїйше убила ще козацька патроля одну жінку, що вибрала ся була за покупками до Жабя. Зараз по занятю села почали ся рабунки. Зразу забирали Москалї лише поживу, що люди приписували голодови з причини хвилевої недостави віктуалів; потім показало ся одначе, що Москалї ввесь час тутешнього побуту не мали трену та що ввесь тягар прохарчованя їх тай коний мусїла поносити місцева людність; їм довожено лише хлїб, цукор, чай, пшоно та тютюн. Швидко почали одначе Москалї грабити все, що попадало їм під руки, при чім головну увагу звертали на полотна, сукна, білє, одїж, обувє, ліжники, постїль. Що було їм непридатне, те роздаровували, дещо продавали, а найбільше нищили. Дуже пильні ревізії, навіть особисті, переводили за грішми, при чім не гордили і найменшими квотами. За худобу й сїна, забирані для цїлого обозу, платили військові начальники, коли хто ходив до них по кілька разів та просив, лише 1/4 або й 1/5 дїйсної вартости; за корови прим. платили по 25 рублїв коли наше військо або й приватні особи платили по 260 кор. за штуку; за 6—7 сяжневе сїно платили 5 рублїв, коли його вартість виносила 60 — 70 кор. При грабунку не оглядали ся Москалї на те, чи грабований пан, жид, або мужик, чи бідний, чи богатий: на сїй точцї була в них цїлковита рівність. Грабували й таких бідних, що мали ледви хатину та кавалок города, а в хатї на 7 душ мали чвертку кукурудз, муки, корець картофлї, лїтру масла, топку соли; усе те забирали не вважаючи на просьби; у тих самих бідаків забирали ще сердаки, кожухи, верети; колиж вони пішли пожалувати ся до коменданта, той вислухавши їх, перевів таку розмову: Ти хочеш їсти? — Хочу. — Тай ми хочемо. Ти хочеш, аби тобі було тепло? — Таще хочу. — Тай ми хочемо, аби нам було тепло. Бувай здоров! — На тім жалоба скінчила ся. Не знаю, як поступали собі Москалї по селах, задурманених москвофільскою дурійкою; коли так само, то певно вилїчили тамошних мужиків раз на все з москвофільства.

 

Дня 1/2 відбула ся битва в Жабю; в ночи опустили Москалї Криворівню, а прийшла компанїя нашого війська (Хорвати). Коли Гуцули побачили досвіта наших вояків, плакали з радости та угощували їх, чим іще мали і чим могли. Загалом належить зазначити, що кілько разів переходило сюди наше військо, Гуцули виносили йому з власної волї ріжні віктуали і угощували. Натомість від Москалїв старали ся бути як найдальше і зразу бояли ся навіть брати від них гроші за худобу та сїно, аж треба їх було поучувати, що ті гроші належать ся їм зовсїм оправдано та що через них не може нїхто Гуцулам робити нїякого закиду. Кільканацятьох Гуцулів були арештували Москалї за "шпіонажу"; деяких випустили самі, поволочивши по ріжних місцевостях, деякі повтїкали, але є й такі, що їх узяли з собою і вони до нинї не вернули домів. Арештували за найменші дрібницї; одного дїда арештували прим. за те, що не хотїв вести їх у верхи, вимовляючись старістю; другого за те, що знайшли в нього по кілька портретів нашого й нїмецького цїсаря та Енвера паші; иншого за те, що віз сїно (на їх погляд він віз його для нашого війська) і т. д. Треба ще тут додати, що Москалї мають добре зорґанїзовану шпіонажу та мають усї наші військові мапи, через що нераз знають лїпше всякі дороги, стежки та проходи, як деякі місцеві жителї.

 

Через московські рабунки попали Гуцули в дуже прикре положенє; на їх ґрунтах, як відомо, родить ся тілько картофля, та по трохи кукурудзи, ячменю та городовини. Крім картофлї і городовини не може їм нїчого вистати до нового; тому всякі припаси живности, а в першій мірі кукурудзу, що є в них побіч картофлї головним предметом поживи, мусять спроваджувати з найблизших міст та місточок: Делятина, Надвірної, Косова, Кут, Коломиї. Доки були Москалї, могли мало що спроваджувати з місточок раз, що не мали за що, а друге, що бояли ся, аби їм і ново закупленого не забрано. Тому обходили ся, як могли, підпомагаючи одні других, їдячи два рази, а навіть по разу в день, та остаючи по кілька тижнїв на самій картофлї. Коли прийшло наше військо, ситуация трошки поправила ся: одні попродали по трохи худоби, другі, котрих мужі та сини служать при войську, подіставали військові підмоги2 (виплачувано по 40, 50, 60 і 70 кор.; відповідно до числа дїтий), знайши ся отже гроші і Гуцули кинули ся цїлими гурмами закуповувати поживу. Рівночасно з тим зачали одначе підносити ся непропорцїяльно цїни поживи, деяких продуктів почало неставати, а врешті вийшло розпорядженє, яким заборонено предмети поживи перевозити з одного повіта до другого. Таким чином Гуцули опинили ся перед гороскопом голодової смерти. І коли хто не прийде їм із помочею, то вже десь у другій половинї мая начнеть ся голодованє і поголовна смерть. Дня 9/4 відбула ся в Косові нарада в справі весняних засївів у повітї, на якій установлено, кілько ваґонів збіжа було би треба під засїви для повіту. Нїхто одначе не згадував там про грозу голоду та про доставу збіжа для заради голодови. А сеж не маловажна справа тим більше, що вже й тепер трафляють ся випадки голодової смерти, хоч на разї ще рідко.

 

Для доказу, як розпаношила ся тут дорожня, наведу деякі цифри. За сотнар (метричний) пшеницї треба заплатити 56 кор.3; жита — 50 кор.; кукурудзи (дуже підлої) — 52 кор., а кук. муки — 60 кор.; 1 кґ. вапна — 24 сот. (давнїйше 12 сот.); 1 кґ. мила (найгіршого, робленого домашним способом) — 2 кор. (давн. 60 сот.); кґ. цукру — 1.60 кор. (давн. 88 сот.); кґ. кави — 14 кор. (давн. 6 кор.); кґ. рижу — 1.60 кор. (давн. 40 сот.) ; кґ. мікдалів — 8 кор. (давн. 2.80 кор.); 1 деко дріжджа — 10 сот. (давн. 2 сот.); 1 цитрина — надпсована 30 сот., лїпша 50 сот. (давн. 4 сот.); пачка цикорії — 50 сот. (давн. 20 сот.); пачка сїрників — 60 сот. (давн. 14 сот.); шпулька ниток — 60 сот. (давн. 20 сот.); лїтра нафти — 60 сот. (давн. 36 сот.), тай тої дуже малий запас, і т. д. Недавно підслухав я розмову Гуцулів; один жалував ся, що Жиди беруть за пачку тютюну за 10 сот. по 20 сот. На те другий: Ба, Жиди оскресли знов тай лупє людий сараків! — І се правда. Користуючись воєнним положенєм та обставиною, що увага покликаних до того властий звернена тепер куди інде, воякі визискувачі друть мужиків до остатньої нитки. Загально відомо прим., що деякі визискувачі понабували в свій час більші зелоби поживи і поховали їх, аби продавати тодї, коли дістануть за них такі цїни, які самі подиктують. Супроти того являєть ся конечним, щоби власти установили на всї продукти, потрібні конечно до житя, максимальні цїни, та поставили тим таму страшному визискови.

 

Появляють ся ще й инші визискувачі. Підшиваючись під патріотизм, вони купують прим. у мужиків худобу і зараз ще перепродують її воєнним доставцям за подвійну цїну і забирають у мужиків сїно для войська, беруть за нього гроші, але мужикам віддають лише частину і т. д. Та найлїпший бізнес задумують вони поробити аж пізнїйше. Як відомо, власти завізвали всїх, що потерпіли страти наслїдком московського наїзду, до предложеня понесених страт. Отже визискувачі уряджують ся з сим так: Один шляхтич, який міг мати 300 до 500 кор. страт, обчисляє їх на 25.000 кор., при чім вичисляє річи, яких у нього нїколи в житю не було. Один Жид подає свої страти на 44.000 кор., а як відомо з його фасії, його ввесь маєток представляє лише н-ту частину з поданої страти. Я не знаю, яка буде процедура при будучій лїквідації страт, але вже тепер належить звернути увагу на таких визискувачів і постарати ся, щоби дїйсно евентуальні відшкодованя не попали в руки таких, котрим зовсїм не належить ся, а поминули дїйсно пошкодованих, які страти подавали з найбільшою сумлїнністю.

 

При всяких воєнних прикростях дуже сильно доскулює нам брак порядного функціонованя почти, хочби обмеженої на пересилку листів та ґазет. Вже і при кінци серпня, ще перед занятєм Львова, перестали до нас приходити ґазети і до нинї, отже 8-мий місяць, ми мусимо обходити ся без них. Що дїєть ся в світї, нам невідомо; десь лише щось довідаємо ся з припадком заблуканої, або умисно привезеної кимось ґазети з Угорщини або з Відня, тай на тім обмежуємо ся. Менїж здаєть ся, що в інтересї самого правительства було би, аби людність була інформована правдиво про перебіг таких многоважних подїй, які відбувають ся тепер, та щоби воно постарало ся доставляти в села, незаняті ворогом, бодай якусь урядову часопись, що не було би анї коштовне, анї трудне. Сим запобігло би ширеню всяких неправдивих, нераз розпучливих поголосок, ширених невідомо ким і в якій цїли. А то на вид почти функціонують, а в дїйсности хосен із них мінїмальний. Цїлу осїнь прим. не приходили ними нї ґазети, нї навіть листи; аж у другій половинї марта, коли почти отворено на ново, почали надходити листи, надавані сюди ще в вересни, та надавані й тепер; остатні одначе залежують ся десь так довго, а багато з них і пропадає зовсїм, що чоловік, котрий хоче з кимось порозуміти ся, попадає просто в розпуку; деж, із Відня йде лист 10—20 день, а з дальших околиць іще довше! Особливо тяжке порозумінє з військовими, а з тими, що стоять на поли бою, й зовсїм його нема. Сеж відбиваєть ся зле на ріжних маєткових справах, не вважаючи на всякі инші, не менше важні. Поправа в сїм напрямі конечно потрібна і ми просимо тих, що можуть, завести її.

 

Міжнародні відносини в краю й тепер не змінили ся нї крихти; вони такі самі, як перед війною; та писати про них не пора, а треба заждати лїпшої нагоди.

 

1 Стоси дерева.

2 Се властиво перша виплата з признаних законом підмог для родин резервістів, бо в осени виплачувано лише по 5 і 10 кор. тай то лиш декому.

3 Тут зараз додам, що хоч на деякі продукти є цїни, то їх самих не можна дістати. Дня 9./2. не можна було в Косові купити зовсїм: жита, пшеницї, рижу, круп і ґрисїку, кави, гербати, мила, свічок, тютюну, вина, ниток, гарнадлїв.

 

[Дїло]

15.05.1915