«Іспанія пережила кризу завдяки родині». Ні ринок, ні держава, а лише доброчинність є великою темою останньої книжки французького мислителя
Ґі Сорман (Париж, 1944) виглядає щасливим чоловіком. Елеґантний, вбраний у твідову маринарку, шкарпетки до пари, сорочку з коміром Мао, проте в яскраву смужку, без краватки, з червоною хустинкою, що визирає з нагрудної кишені, немов безпечний спалах полум'я, в черевиках на пряжках, взутті шляхетного буржуа, прихильник читання і шанувальник інтелекту. Він приймає нас в одній із зал вражаючої резиденції французького посла в столиці Іспанії, розміщеній в одному з найприємніших трикутників Мадрида — поміж Серрано і Лопес-де-Ойос. Він щойно опублікував книгу «Американське серце», захопливий есей про доброчинність. Економіст і філософ, який живе на дві країни — Францію та Сполучені Штати, — він сам себе називає журналістом. Його допитливість є такою самою невситимою, як і його лібералізм, як видно з його завжди розважних статей, які щопонеділка друкуються в газеті АВС.
– Як Європа могла б уникнути своєї долі перетворитися на музей, чого бояться поети, як-от Адам Загаєвський?
– Мені здається, що ми живемо у вирішальний момент, коли багато політиків, економістів та підприємців усвідомлюють, що якщо ми не реагуватимемо, то ризикуємо перетворитися на музей. Проте я бачу деякі позитивні знаки. Лівиця перестала бути соціалістичною і також бачить важливість малого бізнесу. Якийсь час я теж писав про спад, про небезпеку того, що Європа може перетворитися на світовий Діснейленд, але — хоча те, що я писав, було реальним, — нині помітна зміна в умонастроях, а також нові обставини на обрії. Наприклад, я писав в АВС про кількість патентів, які реєструється в світі. На першому місці — Сполучені Штати, за ними йдуть Японія та Європа, а це означає, що у нас й досі є інтелектуальні пружини і здатність до новозаводження. Проблема в тому, як ти переводиш ці новозаведення у справжній економічний розвиток. Тому я бачу нове усвідомлення того, як можуть робитися речі, й Іспанія є доказом цього. Іспанія — це не Греція. Греція відмовляється бачити реальність. Нинішній іспанський уряд усвідомив, що конче треба діяти, втручатися, для того щоб змінити перебіг подій. Те саме можна сказати про Францію, а ще більше про Німеччину Анґели Меркель.
– Чому Ви вирішили досліджувати цю тему і писати таку книжку, як «Американське серце», саме тепер?
– Ця книжка має багато спільного з тим фактом, що частину свого часу я живу в Сполучених Штатах. Коли живеш там, то усвідомлюєш, що справжня демократія тримається не на двох колонах — державі та ринку, — а на трьох: державі, ринку і громадянському суспільстві. І громадянське суспільство виявляє себе через доброчинність, через неприбуткові організації. Я щораз більше переконаний у тому, що те, що є правильним для Сполучених Штатів, може бути правильним будь-де. Тому що в Європі ми виявили, що у нас є велика проблема з бідністю, платою за культуру, турботою про малозабезпечених, а багато людей, мільйони осіб, мають або час, або гроші. Коли мас-медія говорять про доброчинність у Сполучених Штатах, то зазвичай вони зосереджуються на Фонді Ґейтса чи на Соросі. Але ті репрезентують заледве 5% світової доброчинності. Пишучи цю книжку, я виявив, що те саме відбувається і в Європі. Але в Європі чималу частину цього завдання взяла на себе Католицька Церква, а з розвитком соціалістичних ідей у ХІХ столітті неприбуткові організації та волонтерство залишились на узбіччі. Зараз ми знову виявляємо, що підприємства і держава не можуть вирішити усіх проблем, тому що ми не знаємо, яким є вирішення, як-от, наприклад, у випадку з наркоманією. Ніхто не знає, що робити. Однак пробувати і помилятися — царина доброчинності. Уряд, за визначенням, не може робити помилок, а якщо якесь підприємство допускатиметься помилок, то воно зникне. Як зазвичай каже Джордж Сорос, якщо ми не зазнаємо невдачі, то це означає, що ми не робили спроб. Думаю, ми зараз виявляємо необхідність того, що я називаю третім стовпом або третьою колоною. Це поняття, яке означає відродження доброчинності, є цікавішим, ніж полеміка між державою і ринком.
– Як це фіґурує на обкладинці вашої книги. Ні держава, ні ринок: доброчинний вибір.
– Саме так. Ніколи не знаєш, де межа, де закінчується полеміка. Внесімо в полеміку ще один сектор. Ми не маємо забувати, що Іспанія пережила кризу завдяки родині, і родина є цим третім сектором. Родина — це доброчинність у невеликому масштабі.
– Чи можна розглядати доброчинність як доказ існування темного боку капіталізму, нечистого сумління?
– Ні. Я не думаю, що капіталізм є темним.
– Але в нього є темні сторони.
– А що тоді казати про державу? Влада може бути навіть ще темнішою. Я не сказав би, що це нечисте сумління, це щось цілком інше. Можна казати, що це йде зі серця, що це різновид самозамилування, або суспільного тиску, чи релігії. Етичні витоки доброчинності є дуже різноманітні. Але моя точка зору: «мені однаково». Чому Білл Ґейтс дає гроші? Мені однаково. Для мене цікаво знати, що він робить з грішми, на що їх призначає. Доброчинність, як і капіталізм, треба аналізувати за їх наслідками, за їх впливом. Не йдеться про етичну оцінку.
– Уночі Ваше ліберальне серце розділяє саме з собою якийсь сумнів щодо ліберального капіталізму і майбутнього життя на Землі?
– (Сміється). Ні, якби я мав сумніви, я перестав би писати. Але я не маю сумнівів, коли екзаменую власне життя і свої життєві умовиводи. Я вже немолодий, але можу згадати, що коли я народився, Європа була поділена навпіл між комунізмом і капіталізмом, нам загрожував Радянський Союз і ми витрачали час на дурні суперечки про ефективність соціалістичної системи. Та в нас не було ні телебачення, ні телефону, ні антибіотиків, ні центрального опалення. Я їздив на велосипеді до школи і мусив долати десять кілометрів. Я побачив, який ми зробили поступ, наскільки збільшили ймовірну тривалість життя. Це сталося невипадково. Це сталося тому, що люди подумали, що Європейська Унія — це добре, що вільний ринок і демократія є кращі, ніж соціалістична система. Усі ми є в'язнями нашого часу, і наша ідентичність визначається часом, в якому ми живемо.
Розмовляв Альфонсо Армада
Guy Sorman:
«La familia es filantropía a pequeña escala»
АВС, 7.04.2015
Зреферувала Галина Грабовська