«Люстрація»: рефлексії

Частина 1. Окреслення теми

У своєму проекті «Люстрація», що складається з двох частин (17.03.-31.03. – галерея «Арт на мур» ТЦ Бастіон та 17.04.-30.04. - ІФ ЦСМ), Юрій Бакай засобами «тотальної інсталяції» намагається привернути увагу глядачів до вибору базових людських цінностей: чесноти-вигоди, істини-зради, радості-злочину... Нагадати про швидкоплинність і тлінність матеріального, побавитися з ілюзіями та міфами підсвідомого, запитати, де тепер прихована краса? І все це епатажно, амбіційно, пафосно, хаотично та міждисциплінарно, нагромаджено й заплутано, ефектно й не завжди зрозуміло.

Основна ідея проекту: рефлексії на теперішні суспільні тенденції та настрої. Назва « Люстрація» (від лат. lustratio – очищення через жертвопринесення) застосована тут в прямому значенні, як один із найбільш дієвих етапів на шляху до прогресу, якісних змін, успіху. Впродовж останнього року в Україні про це багато й обнадійливо говорилося, й говориться дотепер. Але робиться мало і непереконливо. Художник пропонує поглянути на ці процеси у несподіваний спосіб. Через мистецтво, котре також заангажоване в суспільне життя. Тема драстична й неоднозначна. Способи вирішення також.

Це вже не перша спроба художника попрацювати з організацією простору, з намаганням вписати предмети в діалог, вибудувати між ними чітку ієрархію та примусити дотримуватися суворої субординації. Але, на моїй пам’яті, це перша робота в окремому приміщені. Автор цього разу використав і продемонстрував глядачеві усі свої професійні можливості – художника, дизайнера, фотографа, інженера, колекціонера, мрійника…

Експозиція першої частини проекту (а наразі мова йтиме про неї) сформована з чотирьох самостійних, самодостатніх, внутрішньо замкнутих на собі об’єктів-інсталяцій, об’єднаних темою жертвоприношення. В епіцентрі – Об’єкт №1 «обрані». Червона парадна доріжка уставлена струнким рядком графинів, які ми звикли бачити на застелених кумачем столах під час зборів та засідань радянських часів.  Метафора прямолінійна, невибаглива і конкретна в посилах. Збиває з пантелику різкий поворот вбік з доріжки. Манівці? Хитрощі? Блукання? Натомість фініш протрасованого шляху, що провадить до металево-скляного п’єдесталу, увінчаний наразі вже наповненим незрозумілою рожевою рідиною графин, з котрої інколи виділяється пара чи дим. Вибір трактування метафори – на смак глядача. Вершина мрій і здійснення бажань? Ми впевнено наслідуємо традиції совка? Чи можливі зміни в інституті бюрократії? Розташована посеред зали інсталяція не дозволяє обійти її навколо повністю, оглянути можливо тільки з трьох боків. Зібгана складками куртина позаду п’єдесталу возвеличує і відтіняє одиноку фігуру наповненого графина, створюючи класичне тло для парадного портрету.

Об’єкт №1, розташований посеред зали, концентрує навколо себе всі частини проекту і виступає смисловим центром виставки. Парадність, кар’єризм, субординація – слова, що в першу чергу лізуть в голову при огляданні цих скляних «обраних». Під час відкриття графини на підлозі декілька разів переверталися від контакту зі взуттям неуважних глядачів. Хоча жодного не розбили, мабуть, бракує охорони довкола них, для забезпечення спокою і підтримки цих символів бюрократичної «пихатості». 

Об’єкт №2 – інсталяція «держиморда», як на мене, найцікавіший фрагмент цього проекту. Це масивне, громіздке, важке та іржаве металеве обрамлення дзеркала, срібляста поверхня котрого обгорнута целофановою плівкою, що самовпевнено покоїться на двох підставках. Неможливість побачити чіткого відображення «себе красивого» дратує, гра контрастів «грубого і вишуканого» насторожує, а різні гострі та шпичасті предмети, що стирчать з рами, лякають. «Замутненість» відображення втягує глядача всередину дзеркала, не даючи чіткої відповіді, хто перед ним? Агресивна штрикатість холодної зброї насторожує і стримує. На мою думку, вдале лобове зіткнення в одній площині комплексів «нарцисизму» та «кастрації» провокує роздуми про владу і володарів, про владу і народ.

Об’єкт №3 – фото-об’єкт «екстрадиція», де генетична пам’ять включає ряд традицій, доречних «тут і тепер». Засобами «нашого-ненашого» поп-арту митець демонструє своє негативне ставлення до теперішніх нав’язувань суспільству модних ліберальних тенденцій. Як, наприклад, пропаганда лесбо-гей культури, або поверхневої попси (кіно, музика, література), що тероризує користувачів громадського транспорту. Репродукуючи на папері рекламний постер з обличчями молодих щасливих людей, художник повторює окремі обличчя видруками на полотні на підрамниках, вириваючи з контексту «масовості» «індивідуальне». Але поверх видруків розташовує символічну сітку-грати, ілюструючи в такий спосіб залежність і контрольованість індивідуального від суспільного.  Мораль грошей (завжди сплачуй борги) та споживання (купуй – підтримай економіку) взяла гору над традиційними ідеалами, й ідентичність суб’єкта тепер визначається товаром та імперативом втіхи. Насправді, екс-традиція неможлива, і автору, який це розуміє, залишається лишень ностальгія.
 

Об’єкт №4 – фото-об’єкт «межі прозорого». Де «прозорість» – обов’язковий етап люстраційного процесу. На фото фрагменти поруйнованих будівель, калюжі, арматура, скло, ґрунт, ефемерні відображення, де не зрозуміло, що є справжнім, а що його імітацією, відбиттям? Стихія води (прозорість) символізує також нестійкість, плинність, хаос, приховану енергію, рух та глибину. Споглядання води наводить на роздуми про трансформацію стійкості, як поняття, що характеризується тимчасовістю, зниканням. Чи обов’язкова при цьому прозорість? В мистецькій дії, звільненій від послідовних форм виразу, мова йде не тільки про концептуальні засади, а радше про винаходження знаків і жестів, які в результаті відкритості отримують значення в конкретний момент і за кожним разом в контексті суспільного обміну між людьми.

Ще один самостійний репродукційний видрук із зображенням ручки та надписами «вихід-exit» на агресивному червоному тлі нагадує всім, що вихід є. У кожного свій. Потрібно лишень знайти його і сміливо смикнути за важіль. Можливо, він є в частині 2-й?

Частина 2. Галерея відсутніх образів

Це своєрідна декларація Бакая про відмову від підбивання підсумків і оголошення результатів. Натомість глядачі на відкритті виставки влаштували імпровізовану люстрацію-допит автору, з вивідуванням фактів біографії, творчих досягнень і з’ясовуванням концептуальних деталей проекту та очікуваних результатів.

Експозиція мінімалістично проста і промовиста: два металево-скляні об’єкти з розділу «межі прозорості», що загадково випромінюють світло посеред залу, прямолінійно підтримано безкінечним рядом порожніх рамок на стінах галереї. Їх супроводжує паралельна смуга ксерокопій з медичного атласу із зображеннями долей людського мозку. Запрошення до роздумів? Дослідження механізмів мислення?

Цього разу експозиція позбавлена експлікацій та назв робіт, що не шкодить повноцінному спогляданню виставки. Глядач має право домислювати все, що йому заманеться. Тому й запитань на відкритті до автора було багато. Прозорість багатошарового скла, через товщу котрого намагаються пробитися промені тьмяного світла. Порожнеча в рамках, що нудиться в очікуванні наповнення новими змістами. Чорна оксамитова драперія на одній зі стінок помножує абсурдну загадковість. Ряди листів з ч/б зображеннями мозку не додають пояснень, а ще більше заплутують бінарну свідомість обивателя. А де краса? Навіщо це все? 

Мистецький жест покликаний привернути увагу до актуальних проблем суспільства. В інший спосіб, ніж «смітникові радикальні випади» або постріли… Якщо певні персонажі політичного та бізнесового бомонду провінційного містечка, незважаючи на персональні запрошення, «повстидалися» відвідати виставку під назвою «Люстрація», то це також про щось говорить.

Довідка

БАКАЙ Юрій 
1975 р.н., м. Львів
1999 - Інститут мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника
Член НСФХУ з 2002 р.
Вибрані виставки:
2014 - «Війна. Весна», ЦСМ, Івано-Франківськ
2013 - «Afterparty», ЦСМ, Івано-Франківськ
2013 - «Expectation», Народний фотоклуб «Колумб», Дрезден (Німеччина)
2009 - «Трамвай №9», Фестиваль сучасного мистецтва, Одеса
2004 - виставка Народного фотоклубу «Колумб», Морістель (Франція)