Даровитий ческій писатель Фр. Ржегорж підняв ся вдячної задачі — освідомляти через свої етноґрафічні писаня своїх земляків з культурними і суспільно-економічними обставинами галицко-руского селяньства. З того заданя вивязуєсь він уже від кількох лїт під кождим зглядом щасливо; стаєсь таким чином посередником між двома братними народами и, кладе за приміром Паляцких і Шафариків основи "славяньскої взаїмности". Коли-б було більше мужів як п. Ржегорж, коли-б не понимано ту "славяньску взаїмність" як фаєрверкову фразу, котра починаєсь в серци, але, пожаль ся, у многих кінчить ся на язицї, тогдї би Славяне в двоє скорше прийшли до поспільного зрозуміня своїх змагань, а за тим і до щирого побратаня. Та не про те річ.
Хочу спімнути за деякі письма Франца Ржегоржа, поміщені в журналах ческих за рік 1889.
В чч. 7—9 часописи "Vesna" подає автор в статьї "О včelach a včelařеni u Rusinův" стан галицкого пчільництва. Не буду вдаватись в подробицї, скажу лише загально за автором, що пчільництво є у наших селян тілько побочним затрудненєм, котре дає невеликій дохід, і що селяне займають ся пасїкою більш для власного ужитку. Труднять ся пчільництвом на більшу скалю священики, учителї і кольоністи. Автор вичисляє повіти (головно на Поділю), в котрих шкільництво (не загально, але на малім просторі) двигаєсь і дає якійсь дохід. Гірше річ стоїть з повітами гірскими. Розцвіт пчільництва спиняє недостаток раціонального хову пчіл і непрактичне уладженє уліїв. Найлїпші ще держони. Найбільш займають ся тим промислом сельскі учителї. Є декотрі повіти, де в 3/5 шкіл сельских (після справозданя шкільної ради кр.) викладаєсь про пчільництво. Неоправданими є наріканя на вороже підсонє або лихі умови, бо давнїйше та галузь промислу стояла високо. Опісля переходить автор до повірок людових про пчоли. Нарід уміє назвати зїля, з котрих пчоли збирають мід і обніжє; против чарів має зїля і замови; вірить, що пчоли сотворив Исус Христос з червів. Автор зібрав кілька цїкавиx анекдот з уст народу і пepeвів на ческе удачно деякі наші людові пісни. Описавши як найдокладнїйше пасїку, улій, сїтку на збиранє роїв і ужиток воску, зазначує автор, що пчоли стали ся в поезії простонародній взірцем пильности.
В часописи Lumir (чч. 24—25) в ст. "Дїд" характеризує сельских жебраків і відрізняє их від жебраків в західній Евpoпі тим, що наші є справдї неспосібними до працї, як вже сама назва показує ("дїд", "старець"). Дїд ходить від хати до хати, всюди дістане кусок хлїба, яйце, трохи зерна або пригорсть муки; хто не має що дати, той прийме бодай ласкавим словом. Старцї таки були давним-давно співаками народними ("лїрниками", "кобзарями"), нинї є они тілько карикатурою давних славяньских бардів. Автор описав одіж і вигляд дїдів і зібрав про них деякі приповідки, повіря і анекдоти.
В 38—51 чч. часописи Zlata Praha помістив п. Ржегорж студію етноґрафічно-природописну про деяких птахів (як: ястріба, каню, сову, пугача, сорокопуда, красноворонки, волового очка, ластіввки, жайворонка, журавля, воробця, перепелку, паву, бузька, чайку, чаплю, деркача). В тій розправі звів автор велику силу світогляду народнього. Наводить приповідки, казки, повіря, прислівя і піснї, вичисляє різні, як до околиць, назви даної птицї (так н. пр. при "воловім очку" приводить 34 назви, деякі між людом уживані), чи зібрані самим автором, чи засягнені в термінольогії природописної проф. Ивана Верхратского ("Правда" 1878).
В статьї V Žiravce. Narodopisny obraz z haličske Rusi, поміщеній в 8 последних випусках журнала "Kvety" подає Фр. Ржегорж широку студію про галицке селяньство. За предмет обсервації вибрав собі автор селян из села Жиравки з-під Львова. Bиїхавши из Львова, зачинає зараз від стрийскої рогачки слїдити прояви етноґрафічні. В коршмі, котру в верху і внутрь описує, здибає Жиравчанина з батогом за столом; конї єго їдять обрік при возї. Батіг, віз і обрік находять свій вірний опис; автор вимірює висоту кoлїc, описує дишель, колодки, снасть, підтоки, ярмо і т. д., поясняє "вісь-та, геть-та"; натякає на лихій стан "польских" доріг. Хрест при дорозї пригадує авторови недавну борбу против трираменних хрестів, котрим, коли зуб часу не власний об них завадити, обрізують рамена пилою... Жиравка — економічно занедбана, однак нарід веселий і трудолюбивий. Описуєсь спосіб, як селяне наші гноять поле, як опісля косять і збирають збіже, як вяжуть снопи, як складають полукіпки. Весь инвентар пасуть з засади. Пастуха вибирає цїла громада раз до року і за те платять і кормлять єго хатами... Злишно було-б для читателїв "Дѣла" повторяти, як збудоване село, як доми, стріхи, плоти і т. д., — все те описує автор подрібно для своїх земляків; згадуючи про школу, указує на лихе матеріяльне положенє сельских учителїв, котрі новійшими часами домагають ся підвисшеня платнї. Руского селянина бачить п. Ржегож консервативним; люд не то, що не винародовлюєсь, а ще ассимілює неславяньскі елементи. Віри і звичаїв держить ся кріпко, є гостинним і зовсїм не так лїнивим, як говорять Нїмцї-урядники. Також признає автор селянинову рускому чималу спосібність до торговлї, — наш мужик, коли не шумить єму в голові, не дасть ся легко обманути... Автор вичислює, якими стравами кормлять cя селане, як кормлять і ховають дїтей, в яких нездорових хатах мешкають, як убирають ся; описує роботу "на ланї" у пана і яку беруть за неї плату; які справляють празники, як відносять ся пан-отцї до люду, і хвалить в особі жиравецкого (о. Порфира Руденьского) наше священьство, що проповідує против налогу піяньства.
В "Světozor-i" (чч. 6—12) розказує п. Ржегорж, як ведуть ся рускі дївчата в Галичинї, як старають ся залюбитись, яких хапають ся способів, щоби любов парібка здобути або утрачену відзискати, і як мстять ся, коли не можуть допяти одного і другого. Уживають в таких випадках головно чарів і ворожби. При чарах уживають всїляких зїль (як на пр.: васильок, цар-зїлє, сон-трава, блекота, терлич і т. д.) Иншим разом удають ся до ворожки, або й ворожать самі з лету комах (як зазулька бедрик) і птахів (як зазуля кукавка), з колів в плотї (на св. Андрея). Дуже в рідких разах спроможуть ся ужити отрути, як та дївчина в пісни "Не ходи Грицю, на вечерницї".
В 43 ч. то самої часописи знаходить ся статья "Поклін у пана". Тут автор описує звичай, захований ще з часів панщиняних, коли нoвoжeнцї приходили до пана складати поклін підданчій на доказ зависимости. Той звичай удержуєсь декуди до нинї. Приносять панови коровай, прикрашений, як до сторони, де обарінками, де чимь иншим. Годї нам описувати за автором одїж новоженцїв, дружби, свах і т. д. — те знає кождий, хто бачив сельске вecїлє. Обряд поклону у пана піснї і слова неведені або в нашій мові, або вірно переложені на ческе.
Додати нам ще, що п. Ржегорж владає вибраним предметом вповнї і вміє ним розпорядитись, має стиль живий, легкій і плавний з приміткою непідкупленого гумору, і те складаєсь, що єго студії є дуже интересні для кождого, хто их тілько буде читати.
[Дѣло]
24.04.1890