Величаво, як завсїгди, обійшли Русини львівскі і сего року ХХІХ-ті роковини смерти Тараса Шевченка. В память тую устроїли львівскі товариства рускі 24 марта концерт в великій сали "Народного Дому". Гостей місцевих і замісцевих явилось по береги салї, ґалерію заняла битком молодїж руска. На вечер явились соймові посли наші Романчук, Рожанковскій, д-р Окуневскій, д-р Савчак, д-р Король, Гурик, Барабаш, оо. Сїрко і Гаморак.
Вечер почав проф. Наталь Вахнянин такою річею:
"Високодостойні почитателї Тараса!
Двацять девятий раз злебедїли голосно дзвони Руси по покійнім христіянинї. Двацять девятий раз блиснула слеза жалю в очех міліонової родини Тараса. Двацять девятий раз застукало сильнїйше серце вірних синів святої Руси над канївскою могилою. Двацять девятий раз пронеслось устами тих синів "слово не зле, тихе", слово вдячности для мученика правди і народного апостола. Двацять девятий раз зібралась численна громада львівских Русинів, щоб пригадати собі всї завіти учителя свого, загріти себе для високих, людских идей єгo і ободритись до дальшого дїла.
Хороше се свято, сумне з конечности, поважне для ума патріота, велике саме собою, відрадне, бо з ним лучать ся найкрасші і найширші надїї наші на ті обильні жнива, що наспіють з зерна, посїяного щедрою рукою першим сином Руси.
Якій же бісер вибрати менї з жемчужного вінця віщої Твоєї душї, великій покійнику? Котрий заповіт пригадати землякам моїм? Котрим словом правди Твоєї одушевитись нам?
Виберу той, що крив ся колись на днї всего Твого єстества, за котрий Ти боров ся, страдав і поклав буйну голову вожда.
Нема на світї України,
Немає другого Днїпра...
Раю тихій, моя Україно!..
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Українї поховають,
Що не в Українї буду жить...
І згадуйте один другого,
Свою Україну любіть,
Любіть єї, бо время люте!
В останню, тяжкую мінуту,
За неї Господа молїть!..
Здаєть ся, красчого немає
Нїчого в Бога, як Днїпро,
Та наша славная країна..
А я так мало, небагато
Благав у Бога...
У двох дивити ся з гори
На Днїпр широкій, на яри,
Та на лани золотополі
Та на високії могили,
Дивитись, думати, гадать:
Коли то их понасипали?
Кого там люде поховали?
Так співав Ти!
Великій покійнику, радуй ся! Всї ті святі заповіти зберегла Русь глибоко у душі своїй, у вдячній памяти!
Так! Ми знаємо, ми чуємо, що в любови рідного краю, в живій вірі в Твої ясні слова, криєсь і лежить вся надїя на красшу будучність нашу. Вірно стоїть Русь при тім прапорі, котрий Ти держав так високо і непорочно. Любить она рідну землю, любить і плекає рідне слово, шанує свій прадїдний звичай, свій обичай, — любить темного брата і в духовім двигненю маси бачить запоруку сили, долї і волї.
Ти, покійнику, велїв нам бути націоналами і ми єсьмо. З гордостію се кажемо. Ми знаємо, хто ми, чиї дїти, ким... і за що? Розуміємо вагу идеї націоналізму, будемо єгo широко і стоїмо вірно в оборонї єгo. Тою идеєю станула і стоять нинї всї европейскі народи. Націоналізм і єгo широкій розвій єсть найважнїйшою задачею і остаточною цїлею их.
Звичайно думано і повторювано пусту фразу, мов-то идея націоналізму єсть штучним продуктом тої макіявелістичної політики, котрою Наполеон І. хотїв заволодїти судьбою держав европейских. Однакож исторія дає нам численні і незбиті докази, що національне движенє в Европі єсть зовсїм старше. Оно так давне, як давні були змаганя централізації національної народів. В Австрії викликав єгo Іосиф II, в Россії Катерина II. Тут протестували против централізації Мадяре, Серби і Чехи — там Котляревскій. Сойм угорскій уже в 1791 р. видав закон о береженю язика мадярского яко антідотум против германізації. В 1793 р. 33 "ориґінальних" Чехів внесли жалобу на язиковий угнет, а руске духовеньство домагалось уже у Іосифа II. народного шкільництва. Наполеон не збудив идеї націоналізму. Противно, він стремів до універсальної монархії в Европі, на чолї котрої мала станути Франція. Але єгo фантазія знидїла марно, як тілько народи европейскі відкликались до чувств національних.
Від сего часу зрозуміли всї народи вагу націоналізму і постарали ся збудити єгo в масах. По 1830 р. движенє національне стаєсь ще загальнїйше в Европі. Интеліґенція польска иде в люд свій, Словаки видають Коляра, Словінцї Ґая, у нас повстає Маркіян, на Українї товариство Кирило-Методієвске.
Можна часом стрінутись з понятєм, мов-то идея націоналізму знаменує реґрес, а поступ мав би лежати в амальґамованю народів, в якійсь уніформности для цїлей культурних. То понятє хибне! Націоналізм не стоїть в дорозї братному лученю народів для довершеня високих гуманних і культурних задач людскости. Він не спиняє взаїмної обміни благ матеріяльних і духових загально-людских. Він не розмежує поодинокі народи від себе муром китайским. Противно, націоналізм знаменує поступ, — без него, яко средства, неможливе двигненє, образованє і ублагородненє поодиноких народів.
Націоналізм знаменує поступ, бо чей-же всяке змаганє в перед єсть оправдане, все одно, чи одиниця боресь о личну свободу против геґемонії кастової, як то бувало під конець минувшого віку, чи нарід якій боре ся против національної геґемонії сусїда свого. Національна идея єсть високою идеєю, наколи єсть свобідна від расової або племінної ненависти, — наколи не стремить до заневоленя других, а вдоволяєсь етноґрафічними границями.
Она находить вправдї і нинї ще противників своїх. Але чи христіяньство, чи идея свободи личної, свободи совісти і всї найблагороднїйші і оправдані змаганя не находили противників своїх по всї часи?
Скаже хто, що націоналізм розєднує народи, веде их до борби з собою. Нї! націоналізм не викликує борби. Борба не лежить в тім, що якась идея зродилась і обгорнула уми, а причиною борби єсть то, що елементи надмірно і слабо-консервативні не допускають до того, щоб та идея прозябла, а прозябнувши, розвинулась.
Як жеж осущаєсь идея націоналізму? Відповідь проста. Она осущаєсь передовсїм тим, що нарід плекає і образує свій матерний язик, вирісшій з духа і душї єго. І як з одної сторони розвій рідного слова оправдуєсь понятєм справедливости, так з другої сторони нарід, не дбаючій о розвій язика свого, сам зачиняє перед собою ворота, котрими входять всї другі народи на арену культури і поступу — сам виключає себе від участи в трапезї найвисших здобутків духа людского.
Говорять часом, мов то рівноуправненє язиків в якімсь політичнім орґанізмі може нарушити силу єго, розслабити єдність, привести єго до паденя. Се фантазія! Цїлість всяка єсть тогдї лиш сильна, коли члени того орґанізму, хотя би найрізнороднїйші, розвинулись в собі, кождий в природних границях, без упереджень.
То ж націоналізм єсть всесторонно оправданий, а коли при тім він єсть найголовнїйшим і конечним средством до двигненя народу і скріпленя єго сил, то не дивота, що і нарід рускій розуміючи вагу націоналізму, по завіту свого великого поета, плекає народність свою стараннїйше, як коли-небудь давнїйше.
Нам не вести України за "современними огнями", — не на чужому поли шукати нам доброго добра, — не пертись нам нї в право, нї в лїво, а бути нам тим, чим исторія і людскість велїли нам бути.
Чисто і високо держимо про-те прапор національности нашої. Идеалу того не дамо осквернити. Слава предків наших, добра слава живо нам в памяти. Ми знаємо, защо они покладали буйні свої голови, за що широкі степи засїяли кістьми, за що зросили кровію своєю.
Чужого не бажаєм, чужому лиш научаємось, але своє нам найдорожше, найсвятїйше!
Національне движенє, культурний розвій, мирне сужитє — то точки проґрами нашої.
І віруємо, що по сповненю тих задач, тих одиноко розумних заповітів Тараса — оживе добра слава, слава Руси-України і світ ясний, невечерний — тихенько засяє!"
***
Проґраму концерту подали ми вже давнїйше. Нинї мусимо сказати, що всї нумери хоральні проґрами виконали сили співочі "Лютнї" під управою п. Цетвиньского з всею точностію, — що квартети инструментальні, виконані вправними аматорами приняла публика з оплесками, — що п-ї Барвіньска з п. Липецким дует з "Різдвяної ночи" мусїли на жаданє одушевленої публики повторити, — що деклямація панни Воляньскої ("Причинна" Шевченкова і другій патріотичний стих) вдоволила, а деклямація п. Корнила Устіяновича ("Вітчинї" і при Силоамскій купели) була цїлого концерту кульмінаційною точкою.
На вечерок наспіли і відчитано письма і телеґрами:
Бучач. Почитателям ґенія Руси засилають привіт именем Русинів бучацких — Сосновскій, Старецкій.
Відень. Не страшне нам хвилеве коморованє у рідній хатї, бо слова правди, виголошеного громогласно неложними устами Кобзаря, не убють, а лучів широкого світла не придушать! Нїяк не загинем! — Товариство "Сїч".
Відень. Лучимось з Вами до обходу і свята в надїї, що діждемось хвилї, коли всї Русини в семьї одній, вольній і новій поминати будуть незабутного Тараса. Кличемо: Не вмерла і не вмре Русь-Україна! — Рускі богослови.
[Дѣло]
26.03.1890