1670 р. у небі над Європо запалала нова зірка, її було видно неозброєним оком. Це не була звичайна Нова, відбувалося набагато рідкісніше явище: зіткнення зір. Сьогодні в космосі ще присутні слабкі сліди події, їх вивчення потребувало залучення сучасних субміліметрових телескопів. Ян наслідок, після 340 років науковці все ж розгадали таємницю Nova Vul 1670: під орудою вчених з боннського Інституту радіоастрономії імені Макса Планка й завдяки телескопу APEX, що в Чилі.
Гевелій 1670 р. описав спалах в небі «Nova sub capite Cygni», тобто «Нова зоря під головою Лебедя»
Найвидатніші астрономи в історії, зокрема Джованні Доменіко Кассіні та Ян Гевелій, залишили ретельні описи появи Нової зорі 1670 року. Гевелій описав її Nova sub capite Cygni, тобто «Нова зоря під головою Лебедя».
Сучасним астрономам об'єкт відомий як Nova Vul 1670. Вона перебуває в межах сучасного сузір'я Лисички (Vulpecula), близько до межі сузір'я Лебедя (Cygnus), її охарактеризували також CK Vulpeculae, «Нова Лисички», й зіркою зі змінною яскравістю.
Історичні свідчення про вибух Нової – рідкість, вони дуже цікаві для сучасної астрономії. «Об’єкт багато років вважали Новою, та що довше його досліджували, то менше він виглядав на звичайну Нову чи будь-яку іншу зірку, що вибухає», – пояснює Томаш Камінські (Tomasz Kamiński), провідний автор дослідження. На момент його здійснення Камінські працював в Інституті радіоастрономії імені Макса Планка й на Європейську південну обсерваторію ESO.
1670 р., під час перших спостереженнь, зорю Nova Vul 1670 легко було побачити на небі неозброєним оком, протягом наступних двох років вона вирізнялася сильними змінами яскравості. Потім об'єкт зник, іще двічі показувався на небі доти, доки зовсім не сховався від людських очей. Незважаючи на те, що історичні свідчення дуже добре описують феномен, навіть у найкращих астрономів того часу не було оснащення, яке б допомогло зрозуміти унікальні властивості цієї Нової.
Протягом ХХ ст. науковці дійшли висновку, що більшість Нових можна пояснити вибухами в тісних подвійних системах. Поведінка Nova Vul 1670 не вписувалася в цю модель і залишалася загадкою. Поки тривав процес постійного збільшення чутливості астрономічних телескопів, доти було взагалі неможливо виявити в небі слід цієї події. Лише у 80-х рр. ХХ ст. команді астрономів вдалося локалізувати слабкий туман в ділянці вибуху. Хоч це спостереження і вказує безпосередньо на подію 1670 р., проте зберігає мало вказівок на саму природу події, що відбулася в небі над Європою 345 років тому.
Матерію зсередини зруйнованої зорі викинуло назовні, залишилося лише слабеньке світло, оточене холодною оболонкою молекул і пилу
Томаш Камінські продовжив дослідження. «Тепер ми вивчили цю територію субміліметровими та радіохвильовими телескопами, при тому виявили, що взагалі середовище решток події перебуває всередині холодного газу, що містить багато молекул у незвичних хімічних поєднаннях», – розповідає він. Науковці зафіксували присутність нейтральних молекул, зокрема CO, CN, HCN, HNC, NH3, SiO, іонізованих молекул N2H+, HCO+, а також органічної молекули H2CO (формальдегід).
Окрім APEX, науковці використали субміліметр Array (SMA), що на Гаваях, та 100-метровий Еффельсберзький радіотелескоп для визначення хімічних сполук і для встановлення частоти виведення різних ізотопів. Ці дані разом дають детальне уявлення про структуру й хімічні сполуки газової хмари.
Так команда вчених виявила, що маса холодного газу – завелика для тої, яка виникає внаслідок вибуху Нової. Це також підтверджують співвідношення ізотопів навколо Nova Vul 1670, вони відрізняються від тих, яких чекають від Нової. Але якщо не йдеться про Нову, тоді що це таке було?
Відповіддю виявилося рідкісне й сенсаційне зіткнення двох зір, що було яскравішим, ніж Нова, та не таким яскравим, як Супернова. Такі зорі називають «червоними перехідними» (red transients). Йдеться про на диво рідкісну подію, під час якої зоря вибухає через зіткнення з іншою. За такої катастрофи матерію зсередини зруйнованої зорі викидає назовні, й залишається лише слабеньке світло рештків, оточене холодною оболонкою молекул і пилу.
Ці нещодавно виявлені види «вибухових зір» можуть найкраще пояснити результати спостережень за Nova Vul 1670. «Таке відкриття дає найбільше задоволення, адже отримуєш щось цілком несподіване», – каже співавтор Карл Ментен (Karl Menten), директор боннського Інституту імені Макса Планка й керівник проекту APEX.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Джерело: www.mpg.de.
25.03.2015