ВВП мав величезне значення сімдесят років тому. Тепер він стає щораз менше важливим, оскільки є лише кількісним показником продуктивності, який не описує якість нашого життя
Аналітики засобів масової інформації та політичні лідери з їхньою надмірною довірою до типових економічних показників часто подають викривлену картину реальної ситуації у західних демократіях. Апокаліптичні пророцтва не раз засновуються на нерелевантних показниках, хоча пророкувати найгірше і тужити за минулими часами є частиною західної культури: ми не можемо запобігти тому, щоб політики боролися за пост чи щоб інтелектуали шукали публіку, в якій можна збудити давні страхи. Однак апокаліптичні відчуття не відображають нинішню дійсність, і типові показники також.
Почнімо з ВВП і ВВП на душу населення – найголовніших синтетичних показників для опису нашої ситуації. Коли їх було розроблено після Другої світової війни, ці показники продемонстрували, що чудово надаються для оцінки проґресу і скерування політичних рішень, хоча варто нагадати, що під час великої депресії 1930-х років ніхто не мав жодного уявлення ані про обсяг нашої економіки, ані про відсоток людей без роботи. Отож ВВП мав величезне значення… сімдесят років тому. Тепер він стає щораз менше важливим, оскільки є лише кількісним показником продуктивності, який не описує якість нашого життя. Розгляньмо прості приклади. У 1950-і роки найважливішим було визначити кількість сталі чи вугілля, які вироблялися щороку, оскільки вони були основами зростання економіки. Саме тому в ті часи СРСР прикрашав свою статистику, намагаючись показати перевагу соціалізму над капіталізмом. Нині ВВП не відображає того, що, наприклад, усі ми маємо доступ до питної води у крані, до чистішого повітря, аніж в 1960-і роки (згадаймо лондонський смоґ чи почорнілі фасади будівель в Парижі), медичних послуг, яких не існувало десять чи двадцять років тому, відпочинку в будь-якій екзотичній місцині, більшої сподіваної тривалості життя. Сто років тому більшість з нас витрачали би 80% своїх доходів на купівлю основних предметів споживання, як-от харчі та одяг. Нині, згідно з американськими статистичними даними, середній клас може витрачати половину своїх доходів на продукти та послуги на свій вибір.
Подумаймо про інший приклад, не такий тривіальний, але дуже важливий: мобільний телефон. Двадцять років тому його не існувало, а сьогодні всі, навіть найбідніші, можуть собі його дозволити. Як ми знаємо, будь-який мобільний є потужнішим комп'ютером, аніж велетенські електронні обчислювальні машини 1960-х років. Окрім того, кожного року нові мобільні телефони пропонують дедалі більше послуг за щораз нижчими цінами.
Ми навряд чи задумуємося над тим, що завдяки зниженню цін і постійним інноваціям наше життя поліпшується навіть тоді, коли ВВП стоїть на місці. ВВП не відображає вже згадане поліпшення якості життя, більшу свободу вибору і зростання купівельної спроможності внаслідок зниження цін. Як вже не раз зазначав англо-бенґальський економіст Амартія Сен, ВВП та економіка загалом зазвичай не беруть до уваги некількісні виміри нашого життя, як-от свобода слова чи рівність статей. ВВП також не охоплює сірого ринку, який може спотворити – і то сильно – офіційні цифри. Загальне число виробництва сірого ринку в Німеччині та Італії, наприклад, дорівнює австрійському ВВП. В Естонії сірі ринки становлять 24% офіційного ВВП. Насправді сірому ринкові можна дати непряму кількісну оцінку, наприклад, через споживання енергії. І навпаки, деякі країни завищують свій ВВП, аби продемонструвати свій успіх, але споживання енергії – серед інших параметрів – викриває обман.
Якщо справи стоять так, то чи не треба було б замінити ВВП складнішим показником, який би відображав точнішу картину наших економічних умов? Вже є багато альтернатив, але жодна з них не виявилася наразі цілком переконливою і не витримала того, що Карл Поппер назвав «тестом на спростовуваність»: те, що є науковим, може бути спростоване; те, що є ідеологічним чи магічним, заперечити не можна. Відомим замінником ВВП, що його загалом добре приймають, є ООНівський індекс розвитку людського потенціалу, який містить у собі освіту, сподівану тривалість життя чи соціальну рівність, визначені за допомогою коефіцієнту Джині. Цей індекс розвитку людського потенціалу виявляє, що багаті країни зазвичай пропонують кращу освіту і більшу соціальну рівність, аніж бідні. Єдиним сюрпризом тут є те, що Китай, який має другий ВВП у світі, опускається аж на 91-ше місце. Також варто сказати, що загалом індекс розвитку людського потенціалу ставить демократичні й капіталістичні країни згори, а економіки, які контролюються державою, знизу.
Нещодавно деякі ліві економісти, які виступають проти ґлобалізації, на чолі з Джозефом Стіґліцом, спробували замінити ВВП якіснішим показником, частково натхненні тим, що відоме як «індекс щастя» Бутану. Насправді Бутан, авторитарна і дуже бідна країна, відмовився від свого індексу щастя вже багато років тому. Крім того, як пояснили Мілтон та Роуз Фрідмани у своїй книжці й телевізійному серіалі «Свобода вибору», зростання може поліпшити нашу свободу вибору – це те, що можна виміряти, – але щастя аж ніяк не є економічним параметром. Насправді група Стіґліца шукає радше політичну, аніж економічну програму: додавши загальніші блага в новий індекс, вони намагаються продемонструвати перевагу реґульованої економіки над суспільством, яке має свободу вибору. Наразі не надто успішно.
Врешті-решт, старий ВВП може бути недосконалим, але він залишається менше недосконалим, аніж його альтернативи: він не заполітизований, є ґлобальним і дозволяє порівнювати часи і країни. Тільки варто пам'ятати, що він описує щораз меншу частину економічної ситуації. І що насправді ми зростаємо швидше, ніж ВВП.
Guy Sorman
Estamos mejor de lo que creemos
АВС, 23.03.2015
Зреферувала Галина Грабовська
25.03.2015