На 22 березня припадає 120-річчя від дня народження відомої галицької співачки Марії Сабат-Свірської. На жаль, несприятливі обставини її життя не дали можливості розвинутися таланту, тому її доля та творчість нині мало відомі широкому загалу.
Народилася Марія 22 березня 1895 року в родині пароха греко-католицької церкви Св. Миколая в с. Помонята (тепер Рогатинського р-ну Івано-Франківської області) о. Володимира Сабата та Євгенії зі священичої родини Білинкевичів.
З 1902 року о. Володимир Сабат стає парохом церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Синевідську Нижньому (тепер с. Нижнє Синьовидне Сколівського району), а з 1908-го – Любінецьким деканом. В.Сабат був активним просвітянином, а їмость п. Євгенія – доброю порадницею для селян у домашніх справах. Вона займалася лікуванням, організовувала музичні вечори, ставила вистави, навіть дописувала до львівських видань. Під маминим керівництвом відбулися перші виступи Марії на аматорських вечорах.
Навчалася Марія Сабат у сільських школах, потім у нормальній школі в Стрию та у Львівський вчительській семінарії. Після її закінчення вийшла заміж 1916 року за інженера-геодезиста Івана Свірського.
Музичний інститут імені М.Лисенка (існував до 1939 року)
У Львові Марію Сабат прийняли 1912 року до хору «Боян», що діяв при Музичному інституті ім. М.Лисенка. Диригентом хору був Станіслав Людкевич. Вона отримала перше місце у співочому конкурсі й отримала стипендію «Бояна» для навчання у Львівській консерваторі. Там її вчителями вокалу були Софія Козловська та Чеслава Заремба.
Після закінчення консерваторії Марія Сабат-Свірська 28 серпня 1925 року дебютувала у Великому театрі Львова (тепер Оперний театр) в опереті Імре Кальмана «Сільва».
Виступала також у сольних концертних програмах і з хором "Боян". "Як під оглядом голосовим, так і під оглядом артистичного виконання п. Свірська може вважатися однією з найкращих наших нечисленних концертних сил", – відгукнувся на один з її виступів Станіслав Людкевич ¹.
Єжи Бояновський
Талантом співачки зацікавився засновник Поморської опери в м. Торунь Єжи (Юрій) Бояновський (1893–1983) і запросив її до своєї трупи. Він походив з України, народився у Кам’янському (тепер м. Дніпродзєржинськ). 1925 року Бояновський заснував Поморську оперу, яка вступала в містах Торунь, Бидґощ, Ґрудзьондз, Ґданськ. Осідком оперної трупи був Міський театр в Торуню, збудований у 1904 році за проектом віденської архітектурної фірми Ф.Фелнера та Г.Гельмера. В Україні за їх проектами постали театри в Одесі та Чернівцях, Національне касино (тепер Будинок вчених) і готель "Жорж" у Львові.
У 1926 році Марія Сабат-Свірська стала однією з провідних солісток (сопрано) Поморської опери. В її репертуарі – партії Євдокії в опері "Дочка Єлизара" ("Жидівка") Ж.Ф.Галеві, Амелії – у "Балі-маскараді" Дж. Верді, Тамари – в "Демоні" А.Рубінштейна, Оксани – у "Запорожці за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, Маргарити – у "Фаусті" Ш.Гуно та інших. На жаль, позбавлена субсидій Поморська опера у 1927 році припинила своє існування. Бояновський переїхав до Львова, де став музичним керівником міських театрів, а у 1932-му виїхав до США.
Театр у Торуні, в якому працювала Поморська опера
В 1928 р. у Свірських народився син Зорян. Співачка один сезон була солісткою в театрі "Олімпія"" у Варшаві. Але світова економічна криза призвела до ліквідації багатьох театральних проектів у тодішній ІІ Речі Посполитій, і у 1930 році Марія повернулася до Львова, де вони жили з чоловіком на вул. Домбровського (тепер Рутковича), 8. Потім перебралися на вул. Коперника, 23. У Львові для Марії не знайшлося місця на оперній сцені, і співачка займалася концертною діяльністю.
Вона разом зі своїм концертмейстром Нестором Нижанківським об’їздила в 1930-х з концертами усю Галичину. В репертуарі – українські народні пісні, солоспіви Василя Барвінського, Анатоля Вахнянина, Миколи Колесси, Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Віктора Матюка, Остапа Нижанківського, Дениса Січинського, Кирила Стеценка, твори польських і німецьких композиторів. Часом її виступи звучали на радіо.
У 1934-му М.Сабат-Свірська стала учасницею музично-театрального гуртка "Сцена Богеми", який поставив у Львові кілька музичних комедій. Автором текстів був письменник і поет Григорій Лужницький, музику скомпонував молодий композитор Володимир Балтарович, а акторами цього театрику стали Іван Гірняк, Олександр Лужницький, Петро Сорока, Зенон Тарнавський. Залучили невеликий оркестр і хор.
Репетиції проходили в приватних помешканнях. Прем’єри музичних комедій «Жабуриння», «Подружжя у двох мешканнях», «Акорди» відбувалися в театрі "Розмаїтості", розташованому тоді в Народному Домі на вул. Театральній.
"Попередні музичні комедії Лужницького–Балтаровича «Жабуриння» і «Подружжя у двох мешканнях» були вдалими спробами внести модерний дух в українське театральне життя. «Акорди» стояли куди вище від згаданих комедій. Філософія Лужницького не лишала осаду гіркоти на дні. Вона відпружувала перевтомлені нерви і дозволяла глядачам з правдивим вдоволенням знаходити самих себе на сцені", – відзначає дослідник львівського мистецтва Олесь Нога ².
Завдяки вокальному та драматичному талантові М.Сабат-Свірської вистави користувалися успіхом в української публіки Львова, Станиславова, Тернополя. Але "Сцена Богеми" розділила долю інших галицьких театральних проектів – через брак відповідних коштів. Меценатом цього проекту став Олександр (Олько) Левицький, який мав невелику фабрику пасти для взуття "Елегант" при власному будинку в кінці вул. Городоцької. І він не міг довго "тягнути цього воза".
В наступні роки був створений мистецький гурток "Богема", до якого, крам Марії (Марушки) Сабат-Свірської, увійшли: композитори та піаністи Василь Барвінський і Нестор Нижанківський; лікарі за фахом – поет Нарциз Лукіянович (син Дениса) та композитор Володимир (Дзюник) Балтарович; поет Григорій (Меріам) Лужницький; поетеса Меланія Мецька-Нижанківська; піаністка Надія Біленька-Лаврівська; співачка і піаністка Іванна (Янка) Приймова; танцюристка Галя Голубовська; "міністр фінансів" Олександр Левицький.
Члени "Богеми" та їх симпатики проводили концерти та вечори у приватних помешканнях, в залах Музичного інституту ім. М.Лисенка та інших приміщеннях. "Гарний був наш колектив, талановитий. Роки спільної праці вважаю найкращими і найплодотворнішими у моєму житті (крім років праці в оперному театрі). Усі ми жили, як одна родина, оберігаючи мистецькі скарби українського народу, нашу духовність, плекали стародавні звичаї, щоб усе передати майбутньому поколінню, поглиблювати свідомість нашої молоді... Ми здебільшого говорили, грали, співали і читали у своєму гуртку, і вважала себе найщасливішим членом "Богеми", – писала М.Сабат-Свірська у своїх спогадах написаних у 1970-х, які частково відтворила її учениця Олександра Комаринець ³.
У 1939 році "Богема" розпалася. При "перших совітах" Марія Сабат-Свірська виступала в музичних програмах на радіо й у вокальному ансамблі під художнім керівництвом Євгена Козака.
В останні дні червня 1941 року перестрашені українськими націоналістами та німецькими диверсантами червоноармійці стріляли на вулицях Львова в усіх підозрілих чоловіків. Більшовицька куля вбила й Івана Свірського, який необачно виглянув з брами будинку.
У 1944–1950 роках Марія Сабат-Свірська викладала в музичному училищі, створеному в будинку Музичного інституту ім. М.Лисенка на вул. Шашкевича, 5 у Львові. Її другого чоловіка Михайла Мельника 1945 року забрали енкаведисти, і він відбув 10 років таборів і заслання у Воркуті.
Марія з сином продала всі цінні речі, і вони перебралися зі свого великого помешкання до двокімнатної квартири над кінотеатром "Спартак", який до 1990-х функціонував на подвір’ї будинку на проспекті Свободи, 5.
Колишня співачка стала вчителькою вокалу, не лише в музичному училищі. Вона давала приватні уроки вдома. Серед її учениць була й Олександра Каспрук-Комаринець (1927–2011), вчителька, просвітянка. Вона народилася 27 липня 1927 року в с. Боб’ятині на Сокальщині, в родині священика Івана Каспрука. Вчилася у школі ім. Князя Лева, заснуваній "Рідною школою" на Личаківському передмісті (вул. Круп’ярська, 12), в гімназії сестер Василіянок. У 1944 році вступила до музучилища, два роки жила на стації (квартирі) М.Сабат-Свірської. Водночас навчалася на українській філології в Львівському університеті ім. І.Франка, який закінчила у 1950-му. Музичну освіту вже не могла продовжувати.
Олександра Каспрук-Комаринець написала книжку про Марію Сабат-Свірську, у якій є такі рядки: "З першого погляду викликала симпатію і довіру. Була надзвичайно працелюбною, справедливою, сумлінною учителькою. Часто виступала на тематичних вечорах, по радіо, з лекціями; мала пошану слухачів і велику любов учнів. Була релігійною людиною і патріоткою. Вдивляючись у минуле, живучи сучасним, вміло торувала шлях у майбутнє. Передавала своїм учням весь досвід і знання, не занедбувала ні професійної, ні педагогічної діяльності, відроджувала традиції, народну пісню. Була закохана у свій край, у свою професію, у сина Зоряна, друзів, товаришів із "Богеми"... Невтомна й наполеглива праця заповнювала кожну хвилину її життя, а українська народна пісня завжди була з нею поруч" ⁴.
У 1950 році її син Зорян закінчив медичний інститут і був скерований на роботу до Рівного. Разом з ним переїхала туди і Марія Сабат-Свірська. У Рівному вона працювала викладачем вечірньої музичної школи та музичного училища. Серед її вихованців – заслужені артисти України Тарас Денисюк і Володимир Охота, заслужений працівник культури України Петро Невірковець.
Померла Марія Сабат-Свірська 6 квітня 1983 року, похована у Рівному.
Софія Сабат-Федорцева
Відомою акторкою стала молодша сестра Марії Софія Сабат-Федорцева (1900–1988). Була дружиною головного редактора газети "Діло" Федора Федорцева (1889–1930). У 1927 році Софія переїхала до Харкова, стала провідною акторкою театру Леся Курбаса "Березіль", а з 1934-го – Харківського українського театру ім. Т.Шевченка. Знімалася в кіно, 1946-го року стала народною артисткою УРСР. Авторка спогадів про Леся Курбаса, Павла Тичину, Василя Стефаника. Померла у Львові, похована на полі 75 Личаківського цвинтаря.
ПРИМІТКИ
¹ "Діло", ч. 115, 1926 р.
² Нога О. Хроніки міста театрів: театральне життя Львова впродовж 1920–1944 років. – Львів, 2006. – С. 83.
³ Комаринець О. Марія Сабат-Свірська про себе і свій час. – Львів, 1995. – С. 45.
⁴ Там само. – С. 56.
22.03.2015