Своя хата.

В нашій орґанізаційній роботі у Львові була доси одна дуже велика і прикра прогалина.

Ми були як орґанїзация, як українська громада львівська бездомні. Ми подбали вправдї про се, щоби поодинокі інституциї наші здвигали або купували будинки на поміщенє своїх бюр, шкіл, біблїотек та збірників і в тім напрямі зроблено у нас вже не мало. Не доставало однак дуже важної річи, а то: салї для зборів,концертів, вистав, яка відповідала би силї нашої орґанїзациї і її потребам, що були би місцем збірним для нашої громади при всяких нагодах.

Сей брак відчував ся у нас від давна і дуже діймаючо. Наша львівська громада і її орґанізація терплять через се дуже богато шкоди материяльної і моральної. Перед кількома днями виказав я в статї про ювілей нашого театру, як і відємно відбив ся сей брак нашої салї на розвитку нашого театру, а не менше відємно відбивав ся він і відбивав ся доси і на всїх инших областях нашого житя і нашої праці.

Коли би счислити ті суми, що їx хочби в однім десятилїтю платимо за наєм чужих, невідповідних, невигідних, а часом прямо обскурних саль на збори, вистави, концерти, балї, то вийшла би величезна сума. Се однак ще менше діймаюча сторона справи. Більше прикрою, болючою та понижаючою є ся безнастанна зависимість від чужих та непевність що до диспозициї часом і місцем, ті упокореня, які приходить ся нам переживати при кождій нагодї.

Маємо у Львові наші численні з’їзди наших людий в провінциї, обходимо торжества народні, навідують ся до нас що раз частїйше гостї з по-за краю, що інтересують ся нашими справами та нашим розвитком.

І як виглядаємо ми перед тими нашими людьми а ще більше перед чужими гістьми, коли не можемо їм показати хочби одного приличного місця на збори, місця рецепцийного, в якім би ми могли сказати: "Oсь тут ми в дома, в нашій хаті!" Яке вражінє мусять винести ті люди про нас, про нашу силу в столици краю, про наше становиско! Се річи не маловажні для нас як нациї, бож звісно, що в цілім сьвітї правдива є пословиця: "Як тя видять, так тя пишуть!"

Сей великий брак, сю велику прогалину відчуваємо ми всї від ряду лїт, та говоримо про се безнастанно, укладаємо проєкти, та від проєктів до здїйсненя все далека була дорога.

З тим більшою радостию приходять ся нинї сконстатувати, що недалека вже хвиля, в якій і та потреба буде заспокоєна і та прогалина буде виповнена.

Наше музичне Товариство ім. Миколи Лисенка здвигає будинок, в якім міститись буде саля з бічними убікациями, відповідаючими тій потребі, саля відповідаюча цілям висше даним.

Тихо, незамітно, без шуму і реклями взяло ся те Товариство за поставленє сего будинку; нинї стоїть він під дахом а внутр йде безнастанна робота так, що перед 1. вересня 1914 р. будинок буде в цілости викінчений і відданий до ужитку.

Що до вибору місця поступлено економічно і практично. За площею, призначеною під український театр, окруженою улицями Льва Сапіги і Сикстуською, лежала при ул. Шашкевича і Котляревського окрема менша площа, призначена первісно на будинок суккурсальний для будучого театру на поміщеня декораций.

Та зчасом показалось, що та площа дасть ся кориснїйше в иншій спосіб зужиткувати. Будувати будинок суккурсальний на склад в середемістю було би з одної сторони непростимим люксусом, якого не позволяють собі навіть столичні сцени, що мають свої склади звичайно зa містом, — з другої сторони не скоро ще театр наш навіть по виставленю нового будинку театрального буде мати такі декорациї, щоби на їx склад потреба було окремого будинку; декорациї його міститись можуть покищо дуже вигідно і безпечно в сутеренах будуючого ся будинку Товариства музичного, про що вже подбано в плянах сего будинку. Супроти сего не можна було собі представити красшого зужиткованя зайвої площі при ул. Шашкевича і Котляревського, як на будинок Інститута музичного і длятого комітет будови театру відступив радо на сю ціль згадану площу товариству імени Лисенка. — А що се місце з кождого погляду дуже догідне, місце центральне, се не підлягає нїякому сумнївови. Нинї Львів посував ся чимраз більше на захід в напрямі до головного двірця зелїзничого і забудовує ся майже до самого шляху, ведучого до Станиславова. В тій сторонї стають нинї найкрасші будинки, тут є українська ґімназия, тут полїтехнїка, тут стане небавком новий будинок дирекциї почт і телєґрафу, тут будуєсь реальна школа, тут живе нинї найбільше число наших родин. Площа театральна і місце, на якім покладено будинок товариства музичного, є дїйсним центром між старим Львовом в надполтвянській кітлинї і новим Львовом, що розтягаєсь від ул. Городецької, площі Сьвятоюрської по шлях зелїзниці Станиславівської і узгіря над ставом Пелчинським. Красшого місця хиба і придумати не було можна.

Будинок має три поверхи. В партері містити ся буде кухня і столовня дня шкільної і академічної молодїжи, перший і другий поверх виповнить саля з бічними убікациями, а на третім поверсї поміщені будуть комнати для Інституту музичного Т-ва Лисенка і менша саля з прибічними комнатами для вправ, на відчити, менчі збори і т. др.

Будує музичне Товариство, та львина часть заслуги припадає, як звичайно при таких починах, одиниці Поважному Голові Товариства проф. Володимирови Шухевичови. Є він інїциятором і екзекутором в одній особі. В дїло се вложив він весь запас своєї енерґії, свого знаня і досьвіду. Після його проєктів зроблено пляни, його заходами куплено площу, сфінансовано інтерес будови, виєднано пожичку гіпотечну, придбано зглядно запевнено субвенциї державні і краєві. Він посьвячує будові весь свій час і коли буде вона довершена, то се буде передовсїм Його велика, для наших львівських відносин справдї неоцінена заслуга.

Кошти будови прелїміновані на 250.000 К. Приходять тут в поміч музичному Товариству наші фінансові та наші інституції, згадана позичка гіпотечна і субвенції. При співдїланю всїх тих чинників при запопадливости Голови справа фінансова, мимо безперечних прикростий, буде корисно полагоджена і кінці остаточно зійдуть ся.

Піднести належить як дуже відрадну річ, що ціла будова і все урядженє виконуєсь виключно власними силами. Будову веде проф. Іван Левинський, — центральне огріванє заводить інжинєр Костишин, як спільник найбільшої віденської фірми, — водопроводи закладів інж. Павло Дурбак, — декорация салї лежить в руках артистів: маляра Модеста Сосенка і різьбара Мих. Паращука, — крісел для салї достарчить руська спілка столярська інжинїра Стефана Гринюка в Винниках. Значить, є у нас вже і в промислї і в штуці власні сили, власні фірми, які можуть виконати і таке значне дїло, таку велику вікопомну будову.

Для нашого загалу найважнїйшою частию будинку є безперечно саля. Має вона 24 метрів довжини, 12 метрів ширини. З довжини відпадає 6 метрів на сцену, так що саля буде могла служити і театрови нашому так довго, доки будинок театру не буде побудований.

З огляду на се, що саля та буде одинокою нашою салею у Львові, наміряє її Товариство прибрати так, щоби вона дїйсно відповідала своїм цілям: центральному місцю зборів столичної громади та місцю обходів народних.

Декорациї салї піднялись перші наші артисти. Маляр Модест Сосенко, який перебуває в Фльоренциї та Равеннї яко стипендист Ексц. Митрополита на студиях, предложив вже комітетови прегарні твори декорациї стїн, оперті на візантийських і староруських мотивах. З його кисти походити буде також образ на стели салї представляючий народні музичні типи. Артист різьбар Мих. Паращук, ученик академії монахійської, проживаючий тепер в Київі, виконує два великі бюсти Шевченка і Лисенка, які поміщені будуть в сали по обох боках сцени.

Вигляд салї буде супроти того робити велике артистичне вражінє. Львівська громада таким способом не лиш прийде до салї, але до салї справдї столичної, за яку ані перед своїми анї перед чужими не повстидаєсь.

Та сей факт накладає на суспільність а передовсїм на львівську громаду також і обовязки.

Загал наш приходить до своєї салї у Львові трудом і заходами одного товариства і одного чоловіка. Жертвенність загалу в тім зовсім не анґажована. Будівлю ставило товариство само і його річ довести ту будову до кінця.

Та инша річ з прибранєм салї, з її декорациєю. — Се виходить позa буджет будови і тут українська суспільність, яка користати буде з сеї салї, повинна почутись до обовязку прийти з помочию. Саля та має бути сьвятинею штуки! Нехайже вона справдї і виглядом своїм під се підходить — нехай нагадує сьвятиню народну, достойну сеї задачі, достойну столиці! Музичне товариство ще в місяци жовтни видало відозву до складок на ту ціль. Було се в пору, коли під будову доперва кладено фундаменти; нинї стоїть вона під дахом і речинець закінченя її близько. З сеї причини уважав я відповідним пригадати сю справу усїй нашій Суспільности, нашим Товариствам і Львівській громадї. Се є безперечно також річ нашої національної амбіциї.

У Львові, в марти 1914.

[Дїло]

Знимка – lvivcenter.org