Однією з ознак того, що удар був влучним, є зойк ворога. А зойку справді багато, коли йдеться про ухвалений у Верховній Раді законопроект щодо «особливого статусу» Донбасу. Реакція призвідців конфлікту виявилася різкою: міністерство закордонних справ Росії розкритикувало поправки до закону, закликавши Німеччину та Францію вчинити демарш українській стороні, а представники екстремістських рухів «ДНР» і «ЛНР» означили його як руйнацію мінських домовленостей.
Околиці Маріуполя на минулім тижні. Приазов'я є потенційним напрямком майбутньої атаки РФ
Російське крутійство
Конструкція закону проста: окремі райони Донецької та Луганської областей отримають право користуватися перевагами «особливого статусу» допіру тоді, коли там відбудуться місцеві вибори, а місцеві вибори будуть можливі лише тоді, коли з реґіону буде виведено найманців та військову техніку і на Донбасі виникнуть передумови для плюралістичного виборчого процесу. Ухваливши такий закон, українська влада окреслила власне бачення хронології втілення останніх білоруських домовленостей, відомих як «Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод». В пакеті підписаних документів містився перелік кроків, до яких мають вдатися учасники переговорів, і навіть було прописано певні хронологічні межі, однак це не забороняло сторонам на свій лад тлумачити більшість пунктів. Найбільшим крутійством вирізнилася Росія, заплющуючи очі на те, що проросійські бойовики постійно обстрілюють українські позиції, гальмуючи процес звільнення полонених і навіть толеруючи атаку на Дебальцеве вже під час перемир'я.
«Ми приймаємо закон, яким визначаємо можливість виборів місцевих органів влади на цій території тоді і тільки тоді, коли українська армія і українська держава принесе український прапор, українські партії і український закон на цю територію, — прокоментував норми законопроекту голова президентської фракції Юрій Луценко. — Жодної поступки ні Кремлю, ні сепаратистам, а тим більше терористам ці законопроекти не дають».
Реакція Москви протилежна. «Рішення Верховної Ради, по суті, переписують домовленості, — заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, — а простіше кажучи, грубо їх порушують, обумовлюючи введення закону про "особливий статус" потребою звільнення територій, які вони назвали окупованими, і також заміни практично всіх вибраних населенням цих територій осіб (вочевидь, Лавров має на думці сепаратні листопадові вибори, які, до речі, й зірвали проведення планових місцевих виборів у грудні. — «Z») на когось іще. З постанови Верховної Ради випливає, що закон про "особливий статус" набуде чинності лише тоді, коли керувати тими територіями будуть ті, хто є прийнятними для Києва. Це — спроба поставити з ніг на голову все».
Цього тижня в Донецьку відбулися військові навчання з міського бою
Заступник міністра закордонних справ Дмитро Кулеба підтверджує, що російська дипломатія інтенсивно наполягала саме на леґалізації самозванців, «обраних» на листопадових виборах. «Останнім часом переважні сили московського Кремля були кинуті на леґалізацію товаришів "Д/ЛНР". Ідея фікс. Альфа і омега усієї політики. Тому вони мовчали про вибори. А говорили про закон. Щоб в рамках закону у 2015 році леґітимізувати тих, хто народився внаслідок порушення цього ж закону 2 листопада 2014. Але так діла не буде. Закон працюватиме лише для обраних в рамках українського законодавства», — зазначив Кулеба.
Закон на паузі
З чого почався цей законопроект і чому його ухвалено саме тепер? Пунктом #4 «Комплексу заходів…» було передбачено, що протягом місяця, тобто до 12 березня, Верховна Рада має ухвалити постанову з переліком територій, на яких діятиме особливий порядок місцевого самоврядування. Отже, саме ця постанова і була базовим законопроектом важкого вівторкового засідання у Верховній Раді.
Україна вочевидь не могла подарувати російським організаціям такий статус. Зокрема, через те, що вони дотепер блокують низку найперших кроків з імплементації мінського плану: відведення важкої техніки, припинення вогню, звільнення заручників. Зважаючи на ці обставини, виникла ідея подати у Верховну Раду супутній законопроект, яким відкладалося б запровадження «особливого статусу» до сприятливіших часів, а саме доти, доки проросійські угруповання не почнуть демілітаризацію реґіону.
Конкретніше, у прикінцевих тезах законопроекту передбачалося, що вибори відбудуться в разі дотримання таких умов: «виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України»; «недопущення незаконного втручання у виборчий процес, у тому числі з боку незаконних збройних формувань»; «дотримання принципів політичного плюралізму і багатопартійності»; «відновлення українського теле- та радіомовлення, обігу українських друкованих засобів масової інформації на всій території Донецької та Луганської областей».
Інсталяція в кулуарах парламенту: темні кораблі символізують окупацію Криму
Перед голосуванням у Верховній Раді Президент збирав у себе на Банковій керівників парламентських фракцій і нібито досяг з ними порозуміння щодо того, що водночас із маркуванням «особливих» територій держава відкладе перспективу місцевих виборів. Для української сторони цей акт ставав істотно м'якішим супроти базової версії, ухваленої ще у вересні. В такому форматі цей закон були готові підтримати навіть політики, котрі раніше критикували мирні ініціативи Петра Порошенка. Зокрема, одним з аґітаторів проекту виявився віце-спікер Андрій Парубій, який у вересні був дуже скептичним щодо мінських домовленостей. «Тим законом ми не йдемо на поступки, а навпаки, блокуємо багато тих положень минулорічного закону, які викликали сумнів у багатьох українців і в нас як депутатів, — аґітував Парубій. — Поправкою, яку вносить Президент, ми фактично блокуємо багато тих положень, які викликають дискусію».
Віце-спікер Парубій оголошує ще одну перерву для консультацій
Правдива окупація з віртуальним актом
Проте у вівторок (17 березня), коли дійшло до голосування, три фракції — Радикальна партія, «Батьківщина» та частина «Самопомочі» — вирішили не підтримувати документ. Відтак народився ще один законопроект, яким мав би послаблюватися неґативний ефект від окреслення «особливих» територій, — постанова про визнання окремих районів Донбасу тимчасово окупованими територіями. Текст документа готували «на коліні», а ухвалювали його з голосу. Щоправда, навіть цей пакет не спромігся розтопити серця Юлії Тимошенко та Олега Ляшка — їхні фракції відмовилися підтримувати основний проект. Зате «зелені кнопки» натиснула більшість у фракції «Самопоміч».
Нарада фракції «Самопоміч»: більшість соратників Садового підтримали Президента
Звісно ж, постанова про окуповані території є декларативною і не має правових наслідків. Механізм визнання окупаційних територій апробовано ще в квітні минулого року у вигляді закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», після анексії Криму. В законі чітко прописано, що вся відповідальність за життєдіяльність реґіону та дотримання прав людини покладається на Росію. Пустопорожня постанова не містить цієї засадничої норми, хоча низка громадських та політичних середовищ віддавна пропонує покласти на Москву відповідальність за утримання окупованих нею територій Донбасу. Щоправда, за такого перебігу подій місцеві вибори на Донбасі стали б неможливими: згаданий закон про окуповані території забороняє проведення виборів у захоплених аґресором реґіонах…
Грати вар'ята
Ухвалення нового закону означає, що українська влада не готова потурати першим-ліпшим забаганкам Росії. Петро Порошенко називає себе «президентом миру», і він справді готовий піти на виконання мінських угод навіть щодо найодіозніших пунктів (як-от амністія бойовиків та їх леґалізація в органах місцевого самоврядування чи лавах «народної міліції») — за умови, що Росія теж наважиться на поступки. Росія до цього не готова. Тож часом доводиться «грати вар'ята», коли одним кроком ніби йдеш назустріч домовленостям, а іншим — намагаєшся ступити вбік. Так і сталося у випадку зі зміненим законом про «особливий статус».
Розгляд законопроекту у Верховній Раді також показує, що Росія не зможе претендувати на вигідне для себе перекроювання Конституції України. Здійснення політреформи є одним з ключових елементів «Комплексу заходів…». Росія наполягає на тому, щоб «особливий статус» Донбасу було закарбовано в Основному законі, а сама Україна перелаштувалася на лад федерації. Для Росії зміни до Конституції мають десь таке саме значення в мінському плані, як для України — повернення контролю над державним кордоном. Тобто пріоритетне. Якщо «невинний» закон про «особливий статус» насилу здобув у Верховній Раді 265 голосів, то звідки взятися трьомстам? Не можна скидати з рахунку, що у вирішальний момент свої голоси додасть «Опозиційний блок». Хоча, наприклад, у вівторок «опозиціонери» відмовилися голосувати за проект Порошенка, вважаючи, що ним зобов'язують одну зі сторін капітулювати перед іншою (нічогенька риторика, коли йдеться про окупанта). Тобто брак конституційної більшості — це запобіжник від перекроювання Основного закону під російським диктуванням, а також від імовірної поступливості Петра Порошенка.
Постанова про окуповані території писалася «на коліні» й стала умовою для схвалення базового проекту
Зовсім малі шанси, що Росія та контрольовані нею війська виконають передумови для проведення місцевих виборів. Гаразд, навіть якби таке диво трапилося. Годі собі уявити, що на Донбасі запрацювали б потенційно чесні виборчі комісії. Хто в них брав би участь? Люди, яким назавтра доведеться жити в мілітаризованому реґіоні, після того як звідти роз'їдуться міжнародні спостерігачі? А хто балотуватиметься у списках та округах? Чи наважаться вони приїжджати на сесії під орудою «мозгових» і «ґіві», навіть якщо виграють вибори? Правду казавши, Росія (та й не тільки ця держава) вважала, що вибори стануть формальністю, манекеном вибору, який просто дозволить «відмити» сепаратистських ватажків на адміністративних посадах. Українську владу й нині примушуватимуть, щоб вона поставилася до пропонованих перегонів саме так.
Ще один важливий нюанс: у законі нема жодної, навіть «чорнової», дати виборів. Натомість народні депутати зберегли там старе число — 7 грудня 2014 року. Вочевидь, для встановлення дати потрібне буде окреме рішення Верховної Ради. Тож саме парламент, який насилу ухвалив поправки до закону про «особливий статус», муситиме оцінити: чи готові «ДНР/ЛНР» до виборів і чи виконала Росія належні умови?
Гра в Мінськ: хто перший порушить
Наразі епопея з мінським планом — це боротьба не за те, хто і як його виконуватиме, а за те, хто стане винуватцем у його зриві. Найсприятливіший перебіг подій для Росії — коли Україна бере на себе обов'язок фінансово утримувати понищені війною реґіони, пізніше виходить на конституційні зміни, а сама Росія як приз за свої мирні наміри отримує скасування санкцій. І навпаки, найліпша фабула для України — відмова від дотування окупованих територій, «замороження» воєнного конфлікту та пролонґація санкцій проти Росії. Зміни до закону про «особливий статус» цілком припасовуються до такого плану дій.
Насправді оцінювати перевагу України над Росією (або навпаки) треба не за нормами закону про «особливий статус», а за іншими критеріями. Чи не головним з них залишається перспектива санкцій. Саме санкції є найбільш дошкульною зброєю проти Кремля, яка не перестає говорити навіть тоді, коли зброя на фронті змовкла. Дія фінансових обмежень, нагадаємо, добігає кінця в липні. «Гра в довгу», що на неї, як ми бачимо, згодилася Україна, без пролонґації фінансових обмежень буде цілковито позбавлена сенсу.
А Донбас доти навряд чи стане «особливим».
Фото — Reuters, Богдан Бортаков
20.03.2015