Під час першого Львівського тижня скульптури поціновувачі мистецтва отримали можливість побачити понад дві сотні скульптур, створених в період XX – XXI століття, зокрема із майстерень, фондів і колекцій, відкрити для себе нові виставкові локації та замислитися над питанням: «Чим є скульптура сьогодні, яке в неї минуле та майбутнє?».
Окрім, власне представлення творів різних авторів, I Львівський тиждень скульптури надав щасливу нагоду прогулятись простором нової локації разом з Павлом Гудімовим, який, як і в попередніх своїх кураторських екскурсіях, розповідає про етапи відбору та підготовки до виставки, деталі формування експозиції, історію та сучасність української скульптури, як вона розвивається в Україні, чому саме зараз весь Львів говорить про скульптуру та хто вони – автори Тижня скульптури?
Зал із інсталяціями Олекси Фурдіяка, Влодка Кауфмана й Михайла Барабаша.
Основну експозицію «Хаос» було розгорнуто на вул. Снопківській, 47. Для зручності відвідувачів працювала вона, як жоден з інших львівських музеїв, аж до 20.00, інформаційні послуги на ній надавали студенти ЛНАМ, для котрих це виявилося неабиякою професійною практикою та реальним підробітком.
Представляючи нову виставкову локацію на офіційному відкритті I Львівського тижня скульптури, ректор ЛНАМ Василь Косів ознайомив із історією будівлі на Снопківській, 47, деякі із приміщень котрої влада міста нещодавно передала академії мистецтв: «Будівля спроектована архітектором Владиславом Садловським 113 років тому і тут працювала Художньо-промислова школа, де вперше хлопці почали вчитись разом з дівчатами; тут була, як написано в архівних документах і планах, сучасна кузня з чотирма американськими горнами». Теперішні студенти академії долучилися до прибирання й опорядження цих приміщень, а міськрада посприяла встановленню нової системи освітлення.
До створення проєкту I Львівського тижня скульптури було залучено представників фахової мистецької спільноти. «Довго мріялось про те, щоб відбувся такий прорив сучасного образотворчого мислення. Запуск цього проєкту - це дуже серйозний крок», - зазначив професор, доктор мистецтвознавства, академік НАМ України Орест Голубець, з ініціативи якого, власне, й постала ідея влаштувати Львівський тиждень скульптури, до програми котрого він підготував власний кураторський огляд творчості відомих художників, які навчались або ж викладали в ЛНАМ, причому не суто скульпторів, а й майстрів художнього скла, металу, кераміки, дерева і навіть текстилю! Цю густовну виставку демонструє Галерея ЛНАМ.
Професор Орест Голубець розповідає: « Ідея проекту була запропонована мною на круглому столі 28 жовтня, під час обговорення виставки «Нова львівська скульптура» в «Артцентрі Я галерея». Директор департаменту розвитку Львівської міської ради Н. Бунда і П. Гудімов підтримали «Тиждень скульптури» та активно сприяли організації унікальної експозиції у приміщеннях колишнього Залізничного технікуму, які тепер належать Львівській національній академії мистецтв.
Розмова про львівську скульптур назрівала давно, її необхідність визначали насамперед типові «непорозуміння», які виникали в нашому місті під час встановлення чергових пам’ятників. Головною, на мою думку, залишається проблема існування двох «паралельних середовищ». З одного боку, маємо велику когорту талановитих скульпторів середнього і молодшого покоління (що яскраво демонструє «Тиждень скульптури»), з іншого – застарілу систему прийняття рішень. Застійні явища в ділянці скульптури, які тягнуться за нами з минулого, мали конкретні наслідки. Серед них – утворення у Спілці художників окремої секції експериментальної скульптури, вирішення низки важливих для скульптури проблем у ділянках декоративно-ужиткового мистецтва, помітні здобутки у скульптурній пластиці художників, які раніше нею не займалися.
«Старше покоління, немовби цілком природно, вважало своєю справу спорудження нових пам`ятників і пам`ятних знаків. Їхнє пріоритетне право опиралося на склад авторитетних журі та конкурсних комісій, до складу яких входили керівники регіонального і державного рівня, чільні представники громадських організацій, а також відомі політики-дисиденти… Іноді вони навіть не зауважували, що вибір “новітніх монументів” відбувається згідно зі застарілими вимогами радянських часів»
Орест Голубець
«Магія третього виміру»: С. 116.
Павло Гудімов підтверджує слова Ореста Голубця: «Саме в Я Галерея наприкінці жовтня з круглого столу за участі скульпторів, кураторів, мистецтвознавців, представників міської влади, де обговорювали скульптуру в публічному просторі, і починається історія Тижня скульптури. Пропозицію Ореста Голубця енергійно підтримало професійне середовище і, не зволікаючи, вирішило реалізовувати задумане вже в листопаді. Для головного проекту Академія мистецтв запропонувала майданчик - тільки-но передані приміщення майстерень колишнього Залізничного технікуму, збудовані на початку XX століття для Промислової школи. У подібних ініціативах завжди важливо підтримувати динаміку запалу. Коли я вперше відвідав порожні зали, то подумки заповнював їх тривимірними об’єктами. І на язику з’явилось слово, яке я запропонував як ключове. Тому цього року ми розгрібаємо скульптурний Хаос».
ХАОС
Куратор Павло Гудімов
«У нашому світі, де зазвичай панує порядок, хаос - явище особливе. Воно важливе як джерело нового й неприборканого, як шанс віднайти щось оригінальне й очікувати наступного пришестя хаосу.
Саме у процесах, які ми називаємо творчістю, роль невпорядкованого й хаотично-спонтанного є визначальною. Це як в сучасній джазовій імпровізації, де особлива кульмінація - саме в одночасному поєднанні декількох музичних партій, які виконуються самостійно, дисонансно, іноді атонально, але саме так і має звучати музичний екстаз. А до чого тут скульптура? - спитаєте ви мене.
Ми перемішуємо у просторі сучасне і минуле, живих і мертвих, класиків і початківців. Ми виймаємо з майстерень, фондів і колекцій скульптуру, щоб показати її такою, як вона є. Не прив’язуючи надуманих концепцій і слів. У форматі тотальної інсталяції у новій мистецькій локації Львова. Розповідаємо про Нову львівську скульптуру в Я Галерея і дивимось на скульптурний об’єкт «Дудіння» на постаменті площі Петрушевича».
Скульптурний об’єкт «Дудіння» на площі Петрушевича у Львові.
СКУЛЬПТУРА ІЗ ВТРАЧЕНИХ МАЙСТЕРЕНЬ ЛКСФ
Куратор Павло Гудімов
«У львівській Пороховій вежі 2020 року відбулася виставка «Лабіринти ЛКСФ», яка розповіла про плідне середовище керамістів, гутників і скульпторів, що працювали на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Проект торкався історичних питань створення, розквіту, занепаду й закриття виробництва.
На виставці окрему увагу приділили скульптурі, але експонатів і інформації було небагато. Від кінця 1940-х років на фабриці з бетону відливали ідеологічну та паркову скульптуру, архітектурні деталі. Зважаючи на розвиток мистецької освіти у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (сьогодні - ЛНАМ) і випуск перших спеціалістів ширшого профілю, які вивчали також скульптуру, фабрика перейшла на оригінальні моделі кераміки і скульптури, а від початку 1960-х - і гутного скла.
Якщо ідеологічна складова в кераміці та склі була невелика (бюсти, кераміка та скло з елементами присвяти з’їздам, річницям і перемогам), то скульптуру, як особливо вартісну продукцію, продовжували виконувати у штучному камені та бронзі - завдання радянської монументальної пропаганди.
У час відновлення незалежності саме скульптура (кераміка і скло не випускали продукції) стала єдиним напрямом, який був потрібен, щоб виготовляти пам’ятники та маркувати простір новими образами. Але, як не дивно, на старий лад. І мистецька школа, і суспільні стандарти потребували часу й усвідомлення, щоб переналаштуватись і перейти від ідолів до символів.
У Стрийському парку, на верхній терасі, в одному з павільйонів Галицької крайової виставки, біля фонтана «Івасик-Телесик» (автор Лаврентій Гром, середина 1950-х, ЛКСФ) були облаштовані майстерні для скульпторів, які виконували замовлення на фабриці. Декілька поколінь художників донедавна там працювали. Але головне, що в майстернях зберігали здебільшого гіпсові й рідше з інших матеріалів скульптури різних часів, тематик і розмірів.
Однак цей павільйон, який належав Спілці художників, приватизували. А одного дня твори відвезли вантажівкою родичам художників або склали в холі колишньої адмінбудівлі ЛКСФ на вулиці Мучній.
Художник Сергій Якунін, який мав там майстерню, що перейшла у спадок від батька, скульптора Івана Якуніна, запропонував для І Тижня скульптури показати портретну пластику класиків Львівської мистецької школи 1950-1990-х років. Ці твори виставлені в наближеному до майстерні перенасиченому форматі в амфітеатровому залі-аудиторії, де відвідувачі, прогулюючись серед скульптур, вивчатимуть забуті імена авторів і їхню мистецьку мову. Яке майбутнє цієї збірки та колекцій з інших розкиданих містом майстерень скульпторів минулого - поки що не відомо».
НОВА ЛЬВІВСЬКА СКУЛЬПТУРА
Павло Гудімов
«Ідея створити цю виставку спала мені на думку в момент знайомства з молодими львівськими скульпторами, яких я вирішив представити як самостійне явище, що поступово проростає серед випускників Львівської академії мистецтв. Вони спробували відірватись від соц- і просто реалістичної скульптури як ремесла, яке було закладене від часів заснування тоді ще Інституту декоративно-прикладного мистецтва 1946 року й до відкриття якого доклався скульптор Іван Севера, а серед викладачів були Ярослав Захарчишин, Яків Чайка, Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько та Євген Дзиндра. Ці особистості серйозно закцентували на скульптурі великих і малих форм та зуміли не тільки реалізуватись як митці, а й виростити декілька поколінь сьогодні вже класиків. Серед інших - Ярослав і Ярослава Мотики, Уляна Ярошевич, Роман Петрук, які у 1970-1990-х відійшли від радянського й шукали саме сучасного пластичного мистецтва Львова.
Багато процесів оберталось навколо Львівської кераміко-скульптурної фабрики, що стала і матеріально-технічною, і творчою базою для художників, які виконували замовлення, творили авторські зразки для тиражування та для виставок. Митці виготовляли не тільки монументальні твори з бетону та бронзи, а й непересічну та впізнавану тиражну малу скульптуру і творчі роботи з кераміки, якими сьогодні все більше цікавляться і поціновувачі, і колекціонери.
Але досить історії. Перейдімо до сучасності.
Спершу перенесімося до майстерні Володимира Семківа та Дениса Шиманського неподалік вулиці Зеленої. Цей простір, з високою стелею і великої площі – вдалий для скульптури, там постійно кипить робота.
Уперше Семків привернув мою увагу пам’ятною композицією Героям Небесної Сотні в Івано-Франківську. Інтелігентна, виразна й добре вписана в фасад споруди обл- та міськради, вона перервала тотальний несмак пам’ятників і меморіалів на революційну тематику.
Познайомившись із Володимиром, я відчув, що саме брак спілкування в середовищі скульпторів є проблемою. Багато хто працює, віддаючи свою енергію меморіальній скульптурі, рідко маючи можливість на авторське висловлювання. І часу не вистачає на власну кар’єру.
Для публічного простору замовляють і закуповують рідко, а в когось і зовсім не купують. Скульптурні симпозіуми - рідкісне явище. Так і дорослішає молодий скульптор і цілковито залежить від замовлень.
Саме про це вперше спілкувалися з Володею і Денисом. Говорили про нову хвилю зацікавлення скульптурою у світі, про її повернення і пошук нової форми та змісту.
Семків сміливо обійшовся з деревом, чим вразив мене, і я запропонував організувати виставку. Брутальність і на перший погляд нескладність скульптури не були притаманні для його попередніх творів. Це новий, не розрахований на швидке визнання і не властивий для Львова підхід. Його грубі вирізані з дерева тіла, голови й інша тематична скульптура радше нагадують німецьку школу постконцептуалізму. Ця техніка резонує з сьогоднішньою війною. Це цілісне висловлювання вперше представлене в просторі Я Галерея.
Денис Шиманський має протилежний підхід в поводженні з матеріалом. Його акуратизм одночасно захоплює і лякає. Тіла в шамоті - майже живі. Саме серія глиняних голів - це спроба намацати щось актуальне й оригінальне. Можливо, у майбутньому саме цей напрям виокремлюватиме Дениса серед колег. Ці скульптори порушують те, що всі звикли бачити в львівській скульптурі початку XXI століття. Одночасно освітня мотузка нікуди не поділась. Вона пов’язує автора з локальною школою навіть через її заперечення.
Майстерня Василя Гриневича невелика й розташована в підвалі австрійського будинку кінця 1910-х років на бічній від Зеленої вулиці. Ця майстерня радше нагадує цифрову лабораторію з комп’ютерами, саморобними ЗD принтерами й результатами праці художника. Василь усе теоретизує й іноді заходить у лабіринти своїх теорій. Він не розпилюється в темах.
Представлені на виставці черепи мають підвести риску під багаторічним проектом. Різні матеріали й підходи - від скла до пластику, від бронзи до оксамиту. Тут межа мистецтва та науки дуже розмита.
Поки що загадкою для мене залишається пружина таланту наймолодшого скульптора виставки - Олексія Абрамова. Із ним вперше познайомився в майстерні художника, яка була розташована по інший бік тієї самої вулиці Зеленої. Обдарований майстерністю та показовою легкістю автор ще шукає себе у пластиці тілесного. Використовуючи синтетичні смоли, глину чи бетон, скульптор напрацьовує матеріал. Саме живі ліплені скульптури привертають мою увагу і я прошу закцентувати на них. Пошук триває.
Явищу нової скульптури притаманний реалізм, який є у всіх учасників виставки. Прості геометричні форми, абстрактність або філософія просторових інсталяцій - поки що рідкісне явище. Скульптори мислять предметом, серією і вибирають влучні, але традиційні матеріали.
Авторів складно «звинуватити» в комерційності, відсутності новаторства, скутості або відволіканні від творчої лінії. Однак скульптура - це складний жанр, який потребує великих ресурсів і сили… На цій виставці ми говоримо про скульптуру саме сьогоднішнього дня й акцентуємо на поколінні, яке активно творить. Такі виставки дають можливість скульпторам подивитись на себе зі сторони та в компанії, побути поруч з колегами, а авдиторії - ознайомитись з явищем, яке, можливо, стане яскравим і самодостатнім у нашому сучасному мистецтві.
Львівський тиждень скульптури, маю надію, буде жити довго, поки ми всі і наступні покоління будуть зацікавлені в тривимірному мистецтві. Наступний рік, я думаю, буде не тільки в чудових залах академії, галереї ЛНАМ, в Я галерея та на площі Петрушевича. Він має вийти амбітно ще хоча б на десяток локацій».
Фото: Ігор Садовий.
26.11.2022