Коли є гріхи, що кличуть до неба о пімсту, то першим із них являєть ся безсоромна брехня речників потрійного порозуміня, буцімто теперішну війну ведуть вони "ради визволеня малих народів". Отсю теорию, що є ярким глумом над правдою, розвиваєть в один голос Едвард Ґрей з Мєншіковими й Сазоновами, а кріваве похмілє захоплює навіть такого антимілїтариста, як видавець "Guerre Sociale" Ґюстав Epвe, що не посоромив ся на сторінках... "Нового Времени" (Ч. 13967.3 11/2) оповіщувати про свій розбрат з нїмецькою социяльною демократиєю та про те, що він бє чолом перед "государем-імператором" і його правительством, котрі з мечем в руках обороняють понижених і покривджених! Рівночасно з поклоном перед царською нагайкою проповідує він конечність знївеченя нїмецького мілїтаризму і... роздїлу Австриї, щоб таким робом могли свобідно зажити її народи. І се говорить ся без загикненя тодї, коли московські наїздники радїб знївечити в межах Австро-Угорщини весь культурний і полїтичний доробок українського народу, коли на сторінках росийської преси і з думської трибуни проповідуєть ся конфіскату українського майна, коли нївечить ся українське шкільництво, усуваєть ся українську мову навіть з приватної переписки та проголошуєть ся воєнний похід проти гр-кат. церкви, тому що її ісповідниками є Українці, коли на Сибір запроторюєть ся масово Українцїв з сего й того боку кордону!
Не минає прямо тижня, що не зазначив ся б якимсь новим московським насилєм над українським народом. Ось "Русскія Вєдомостї" одержали з Київа вістку, що тамошна полиция відібрала дня 22 сїчня печатням в Київі дозволи на друкованє всїх тамошних українських видань. Инакшими словами кажучи — росийська полїцийна власть заборонила друкарням в давнім престольнім містї України печатати щонебудь в українській мові. Зроблено се на основі розпорядку київського ґубернатора, яким виконано отсей приказ головного начальника київського військового округа: "спинить на весь час воєнного стану всї виданя в малоруськім нарічю, старожидівській мові й жидівськім жарґонї". Отсим приказом поставив московський ґенерал нашу мову порівень з жидівським жарґоном та задавив українське друковане слово, що після варварського указу з 1876 р. проломило ся було з самодержавних оков в часах росийської революциї незабутною появою української статї С.Ефремова в "Кіевских Откликах" та виходом української часописї "Хлїбороб" в Харкові.
Зараз після вибуху війни закрив росийський уряд щоденну часопись "Раду", популярний тижневник "Маяк" та лїтературний щомісячник "Українська Хата". Всеж таки істнували в Київі до недавна ще иньші неполїтичні українські періодичні видавництва, як журнали "Лїтературно-Науковий Вістник", "Дзвін", "Сяйво", "Рідний Край", популярні фахові часописї "Рілля", "Наша Кооперация", "Згода", педаґоґічний журнал "Світло", наукові орґани "Записки Українського Наукового Товариства" й "Україна", та дїточа часопись "Молода Україна" — разом одинайцять видавництв, як не брати в рахубу тих популярних видавництв, що появляли ся одночасно в двох мовах, як прм. "Комашня-Муравейник". Тепер московські "освободителї" одним почерком пера заборонили всї українські періодичні виданя на росийській Українї!
Рівночасно присїкують ся росийськії гнобителї і навіть українських белєтристичних творів! Ось так недавно сконфісковано в Київі "Оповідання" С.Васильченка та "Цивільний шлюб" Левченка, потягаючи видавцїв до судової одвічальности на основі 129 ст. роз. кар. зак.
Де тільки ступила нога московського салдата на сей бік кордону, то і в Галичинї й Буковинї прийшло ся нїміти українському друкованому слову, так що українські часописї появляють ся в часї теперішної воєнної хуртовини тільки у Відни ("Дїло", "Буковина", "Свобода", "Вістник Союза визволеня України"), та в Америцї. Тай щодо вільної Америки треба сказати, що й там засягнула рука "тридержавних висвободителїв" нашу пресу, бо Анґлїя взялась в Канадї таки на добре до нашої преси, не спинюючись і перед інтернованєм українських редакторів, як се зроблено і з дром. О. Сушком, ред. католицького "Канадийського Русина".
[Дїло]
06.03.1915