На момент, коли цей текст уже був готовий до публікації, у Дебальцеві почалися бої в межах міста. За непідтвердженою інформацією, російські сили вже захопили залізничний вокзал та міліційний відділок. Ворог наростив біля залізничного вузла потужні сили, і наступ виглядає неминучим. Під загрозою оточення опинилися кілька тисяч українських солдатів, які вже більш як тиждень не мають повноцінного зв'язку з вільною від окупантів територією. Оборона Дебальцева стала символом героїзму українського війська, вагомим фактором на міжнародних переговорах — та за найгіршого перебігу подій може обернутися кривавою трагедією.
Українські військовики поблизу Дебальцева, 15 лютого, перший день перемир'я
«Тунельний» наступ
…У понеділок, протягом другої доби перемир'я, банда Олександра Захарченка зайшла в межі міста. Скориставшись з того, що українські підрозділи є обв'язані обітницею «режиму тиші», ватажок екстремістського руху «Донецька народна республіка» позував перед телекамерами у тунелі під залізничним полотном неподалік від вулиці Курчатова. Місце фільмування — начебто і край Дебальцева (близький до російських позицій у сусідньому селі), та водночас це локація, доволі близька до центру. Захарченко хвалився, зокрема, що його бійці зайняли дорогу на Новогригорівку, вперлися в околиці міста й незабаром підуть на повноцінний штурм.
Саму Новогригорівку досі тримають українські підрозділи. Цей населений пункт має вагоме значення, адже через нього (або принаймні через довколишні польові дороги) пролягає єдине сполучення між Дебальцевим та «білим світом». Основна траса вже більш як тиждень «перебита» російськими силами у районі села Логвинове, тож українські вояки послуговуються паралельним резервним шляхом. З'ява Захарченка на важливій розвилці виявляє вразливість української оборони в Дебальцеві і є ще одним сиґналом тривоги для військового та політичного керівництва. Ще гірше, якщо ця локація справді перебуває під контролем бойовиків.
Захарченко показує журналістам виїзд на Новогригорівку
Дотепер у мас-медіях говорили переважно про «дебальцівський котел». Та автор блоґу Conflict Reporter стверджує, що біля міста вже не один, а декілька маленьких «котлів». Російським силам нібито вдалося відрізати від основних українських сил кілька підрозділів; декотрі перебувають під загрозою оточення.
Достеменно відомо, що в блокаді опинилася частина батальйону «Кривбас». Російські сили атакують «кривбасівські» опорні пункти танками й артилерією. Хлопці вже кілька днів кличуть на допомогу; невдовзі у них вичерпається запас набоїв. Зі слів куратора «Кривбасу» Миколи Колесника, солдатам запропонували здатися. «Паніки нема, провели облік стратегічних запасів на кожному "опорнику": боєкомплект, їжа, вода, бензин, "радейки", зарядки, акумулятори — в кого більше, в кого менше; ввели режим суворої економії. Спасибі нашим друзям з "арти": "арта" вдарила, шкода, допомогла не всім "опорникам", але й на цьому спасибі. Добиває офіційна брехня», — скаржиться Колесник.
Вистояти ніч — ще й протриматися день
Українське угруповання на «дебальцівському плацдармі», яке, за різними оцінками, становить від 2 до 8 тисяч осіб, перебуває під ризиком оточення вже два тижні. 29 січня почався штурм Вуглегірська — другого за чисельністю мешканців населеного пункту на цій дузі, який лежить західніше від Дебальцева. Минулого тижня російські сили «перерізали» дорогу біля села Логвинове. Попри шалений тиск, українські воїни гідно втримали «дебальцівський плацдарм» до початку задекларованого перемир'я — однак на тлі «режиму тиші» їхнє становище погіршилося. Ворог, користаючись з того, що українські сили не мають змоги атакувати «на випередження» (насамперед ідеться про удари артилерією по скупченню техніки), зумів посилити власні позиції на проблемних ділянках.
Падіння Дебальцева є питанням часу. На жаль, за два тижні бойових дій українським силам не вдалося розширити площу контрольованих територій у цій місцині. Російські підрозділи зазнали великих втрат у живій силі та техніці, однак вони незмінно йдуть у наступ, дістають з Росії свіже озброєння. Шанси на перелам ситуації примарні. Єдиним способом утримати проблемний реґіон є оголошення правдивого «режиму тиші» й відведення важкої техніки — «фінальний свисток», який має припинити навалу російських сил. Але цей шанс теж мізерний.
Минулої доби російським силам вдалося вбити клин між Дебальцевим і Новогригорівкою
Задум був гарний. Оголошуючи відому заяву з будівлі генерального штабу, Петро Порошенко з цілком виправданою гордістю констатував, що спроби ворога взяти місто зазнали провалу — як до дати переговорів у Мінську, так і до дати перемир'я (яке там-таки, у Мінську, вирішили оголошувати не відразу, а з 15 лютого). «Я впевнений у тому, що на сьогоднішній день особливу тривогу і увагу викликає ситуація на Дебальцевському плацдармі. Саме плацдармі, а не котлі, бо славні Збройні сили України утримали рубежі, які були визначені для оборони Головнокомандуючим, — наголосив верховний головнокомандувач за мить перед тим, як віддав наказ припинити вогонь. — Ми бачили, що російська сторона виказала надмірний інтерес до Дебальцевського плацдарму під час переговорів у Мінську. Ми довели, що наші війська в Дебальцевому сьогодні отримали чотири вантажі допомоги, які забезпечують речовим довольством, боєприпасами, ротацією Збройних сил України і новою технікою», — Порошенко намагався запевнити, що «котла» не існує. І мав право на такі заяви.
Сьогодні, коли ризик падіння Дебальцева зріс, постає питання: чи є у нас «план Б»? Чи передбачено в ньому евакуацію ще цілих українських підрозділів з гарячої точки?
Дебальцеве — важливий транспортний пункт, що лежить на півдорозі між Донецьком та Луганськом. Улітку взяття контролю над Дебальцевим було важливим етапом антитерористичної операції, який дозволив обірвати прямий зв'язок між двома обласними центрами. Відколи українські війська відмовилися від наступальних дій, Дебальцеве втратило стратегічне значення. На поточному відтинку «гібридної» війни його значення є радше політичним (наприклад, для переговорів на міжнародному рівні). Однак можливі українські втрати у «дебальцівському котлі» та супутні суспільні процеси, які дамокловим мечем зависнуть над головами керівників держави, можуть затьмарити будь-які переваги — і внутрішньополітичні, і зовнішньополітичні — від ідеї утримання міста.
Підступ Путіна
Володимир Путін справді «виявив надмірний інтерес» до Дебальцева, як каже Петро Порошенко. Українська громадськість мала змогу пересвідчитися в цьому, коли президент Росії вийшов на прес-пойнт у Мінську й чималий кавалок свого брифінґу присвятив опису ситуації біля Дебальцева. А Порошенко у своїх заявах послуговується не лише «шлейфом», що проступив у заявах Путіна, а й досвідом 17-годинної суперечки.
Отож, зі слів Путіна, «проблеми від початку проявлялися в тому, що представники "Донецької… та Луганської народних республік" стверджують, що […] перейшовши у наступ, оточили значне угруповання — від 6 до 8 тисяч осіб. Вони, звісно, виходять з того, що це угруповання складе зброю і припинить спротив. Керівництво України вважає, що оточення нема, і тому вони вважають, що все мине достатньо спокійно. У мене початково були сумніви — я готовий ними з вами поділитися. Якщо справді таке оточення є, то, виходячи з нормальної логіки речей, ті, хто є в оточенні, вживатимуть спроби з нього вирватися, а ті, хто є зовні, вживатимуть спроби організувати коридор для виходу своїх оточених військовиків».
Техніка Збройних сил біля «світлодарського перешийка» над Дебальцевим
Спробуймо інтерпретувати заяву Путіна. По-перше, слова російського лідера не узгоджувалися з дійсністю, але з них проступали тактичні плани Росії на дебальцівському плацдармі. Країна-воєнторг зараз застосовує потужний арсенал сил для того, щоб реальність якнайшвидше «наздогнала» заяви Путіна. Тиждень тому оточення не було — сьогодні чи назавтра воно може з'явитися, і тоді кремлівські лідери тріумфально зможуть звести руки, що ще тиждень тому справедливо «діагностували» блокаду.
По-друге, оточення Дебальцева — навіть якщо воно віртуальне — дозволяє бойовикам стверджувати, що проблемна ділянка перебуває всередині її кордонів. Ця теза кочує з вуст одного сепаратистського лідера до іншого, так, наче хтось написав для них спільний «темник». «Не маємо права припинити битву за Дебальцеве, — заявив Денис Пушилін у коментарі агенції Reuters. — Це наш моральний обов'язок. Це наша внутрішня територія, ми мусимо відповідати на вогонь і працювати над знищенням ворожих позицій». Олександр Захарченко під час своєї «тунельної» заяви подався ще далі й зазначив, що організація «ДНР» силоміць примушує українську сторону виконувати мінські домовленості, роззброюючи незаконні збройні формування на своїй території.
По-третє, у заяві Володимира Путіна заховано casus belli («виходячи з нормальної логіки речей, ті, хто є в оточенні, вживатимуть спроби з нього вирватися»). Очевидно, що за нинішніх обставин прорив можливий лише із застосуванням зброї. Така ситуація детермінує крах перемир'я. До речі, може, про це Росії і йдеться?..
Четверте. Росія прагне обернути Дебальцеве на «другий Іловайськ». Можливо, російські сили підуть за тим самим вересневим сценарієм, коли «благородно» запропонують українській армії скористатися з «гуманітарного коридору» на вихід. В Іловайську такий коридор став пасткою: хлопців розстрілювали перехресним вогнем.
І ще п'яте, до контексту. За кілька днів буде річниця розстрілів на Майдані Незалежності, річниці падіння режиму Віктора Януковича. 18 лютого, четвертий день декларованого перемир'я, – рівно рік, як служаки Януковича розпочали штурм Майдану. В ці дні, вже 2015 року, слід очікувати спалаху російської агресії на Донбасі. Володимир Путін як кадебіст, що має пунктика на символах, не змарнує нагоди «приурочити» щось до дати. Іловайськ із Новоазовськом, нагадаємо, «підносилися» до Дня Незалежності.
Чим відповість Україна?
Петро Порошенко під час відомої заяви у генштабі запевнив, що держава знайде чим відповісти на аґресію бойовиків. «Свідомо не говоритиму зараз про те, що буде робити Україна у випадку, якщо мирний процес буде зірвано. Скажу лише одне: отримавши удар по одній щоці, іншу ми підставляти не будемо», — запевнив Петро Порошенко.
Одним з інструментів він назвав запровадження воєнного стану. «Нам потрібно уявляти наші дії у випадку зриву ворогом перемир'я. Іще до Мінська на засіданні Кабінету Міністрів я попередив, що нам треба буде у випадку, якщо миру не буде, приймати дуже важке, але необхідне рішення про запровадження воєнного стану», — заявив президент за 10 годин перед оголошенням перемир'я, під час відвідин військової частини під Києвом. Кілька місяців тому Порошенко також запевнив, що миттєво запровадить «воєнку», «як тільки відбудуться перші наступальні операції від лінії зіткнення».
Заява Петра Порошенка у генеральному штабі
Підхід президента зрозумілий: Україна вживатиме радикальних кроків, якщо побачить масштабний наступ бойовиків і коли почнуться воєнні дії «з відкритим забралом». Однак голова держави, можливо, не враховує «гібридного» фактору нинішньої війни. Російські сили можуть дотримуватися перемир'я вздовж усієї лінії зіткнення (переважно так і є), атакуючи українські позиції на одній–двох ділянках. Атакуючи під покровом ночі. Просуваючись «маленькою сапою». Під'їжджаючи танками до українських опорних пунктів без пострілів — тобто займаючи території, формально дотримуючись «режиму тиші»; саме так було спочатку з 32-м блокпостом на Луганщині (котрий пізніше таки зліквідували).
Важко провести «червону лінію», якщо маєш справу з такими діями. Квінтесенція останніх дипломатичних заяв — це констатація факту, що перемир'я «загалом дотримується». Хіба ж хтось буде оголошувати воєнний стан, якщо в країні «загалом перемир'я»?..
Президент України вживає дипломатичних заходів, щоб спинити наступ на Дебальцеве. В понеділок увечері, наприкінці другої доби перемир'я, Петро Порошенко відбув дві знакові бесіди: одну — з Джоном Керрі, другу — з Володимиром Путіним та Анґелою Меркель. Та на ранок бойові дії не припинилися.
Можемо припустити, що «червоною лінією» виявиться масований штурм Дебальцева російськими силами. Ймовірно, після того Україна таки піде на ті заходи, що їх анонсував Петро Порошенко. Та солдатів, які утримують свої позиції в Дебальцеві, це може й не порятувати…
Утекти від неминучого
Військовий експерт Костянтин Машовець закликає виводити війська з-під Дебальцева. «Подальше утримування позицій у Дебальцеві та південніше від нього сьогодні може мати сенс винятково з зовнішньополітичного погляду — не більше. Не треба бути Клаузевіцом, щоб збагнути просту річ: "вата" й далі битиметься біля Дебальцева, чого б це їй не коштувало. Подальше утримування має сенс ще тоді, якщо є готовність і бажання методично "перемелювати" ворога. Якщо ж ви бережете резерви і не маєте наміру марнувати їх на ці "дебальцівські читання", то треба рознести залізничний вузол на атоми й вийти з пастки… Не вдаюся у внутрішньополітичне значення цієї битви, воно є зрозумілим, та зазначу: повторення "іловайської історії" відіб'ється вельми неґативно», — прокоментував Машовець.
Перший день перемир'я на дорозі Артемівськ–Дебальцеве
Його думку підтримав і журналіст Юрій Бутусов: «Зараз на дебальцівському плацдармі наша армія вже місяць без перерви відбиває атаки ворога. Ці люди давно перевершили всі мислимі межі людського подвигу та витривалості. Вони завдали російським найманцям нечуваних втрат, які досягли таких масштабів, що супротивник змушений почати їх [втрати] визнавати. Наш обов'язок — зберегти боєздатність цих унікальних людей, зберегти військові колективи, дати їм відпочинок, і тоді в нових битвах вони будуть ще небезпечнішими… Армія — наш щит, і її порятунок важливіший за будь-яке залізяччя. Порятунок людей ніколи не буде ганьбою. Це завжди честь. Бо якщо врятуємо армію — врятуємо Україну».
17.02.2015