Цього місяця український інформаційний простір збагатився новим виданням — 19 січня почала виходити українська інтернет-версія опінієтворчого польського видання Krytyka Polityczna. Українське видання не дублює польського, а надає читачам окремий повноцінний контент, хоч і використовує частково тексти KP, перекладаючи їх українською мовою.
Унікальність «Політичної критики» в контексті українських медій полягає найперше в тому, що вона відкрито позиціонує себе як ідеологічно занґажований ЗМІ, і це для західної журналістики насправді норма. Польська Krytyka Polityczna (чи Political Critique в англійській версії) визнає ліву ідеологію. На цих позиція обіцяє стояти й українське видання. Застережемося відразу, що про спотворення журналістської праці співпрацею з політичними партіями лівого спектру якраз не йдеться. Мова мовиться про обстоювання цінностей, які ця ідеологія передбачає.
«Якщо ми зможемо створити якісний лівий ресурс, гадаю, це збагатить український інформаційний простір, запропонує більш критичний погляд на події, що відбуваються в українській економіці, публічному житті, академічних і мистецьких середовищах», — пояснює співрозмовник «Z», один із членів редколегії Політичної критики Олег ГРИНЧУК*. Саме від Олега ми довідалися більше про витоки та кухню української Political Critique.
– Олеже, чого чекати від «Політичної критики»? Про що і як писатимете?
– Сайт україномовної «Політичної критики» щойно відкрився. Серед перших матеріалів ви можете прочитати інтерв'ю з польським журналістом Павелом Пеньонжеком (він, до речі, з варшавського середовища Krytyka Polityczna), який від початку війни на сході України перебуває в епіцентрі подій. Вступ до книги Наталки Гуменюк «Майдан Тахрір», яка незабаром має вийти в українському видавництві «Політичної критики». Антропологічні нотатки Івана Шматка та Дафни Рачок про їхнє перебування в Туреччині в середовищі курдських активістів. Переклади наукових статей соціологів Ренделла Коллінза та Алєксандра Бібкова. Також багато інших різнопланових матеріалів.
«Політична критика» — це є суміш текстів українських науковців, соціальних активістів, публіцистів та переклади з різних мов.
Оскільки досвід Польщі є дуже близький Україні, завжди є переклади з польської KP або тексти польських колеґ, написані спеціально для українського видання.
Загалом ми намагаємось залучати максимально багато цікавої, але водночас і соціально-критичної інформації.
– Звідки ідея створити українську «Політичну критику»? Ініціатива належала полякам чи це заслуга якогось українського середовища?
– Сайт української ПК став наслідком вже тривалої співпраці Центру Візуальної Культури (ЦВК) й польської KP. Фактично з 2009 у Центрі візуальної культури НаУКМА почав діяти неформальний осередок «Політичної критики». Та ЦВК в Могилянці діяв до 2012 року. А на початку 2012 року, після того як виставку «Українське тіло» було цензуровано і закрито адміністрацією Києво-Могилянської Академії, а Центр візуальної культури ліквідовано як науковий підрозділ університету, його діяльність було продовжено за межами конвенційних освітніх інституцій.
Повертаючись до видання, перш за все, варто згадати про україномовний (в Польщі існує свій журнал, який нараховує близько 35 номерів) журнал «Політичної критики», яких вже має п'ять номерів і що його видав ЦВК. Останній номер повністю присвячений темі Майдану і незабаром буде презентуватися у Львові.
– До речі, про Львів. Редакція «Політичної критики» міститься тут? Хто координує вашу роботу? Який вплив на українську версію має польське видання?
– Ні, редакція не міститься у Львові. Українська редакція, можна так сказати, «міґрує». Звичайно, більшість людей, які працюють над проектом, проживають у Києві, проте дуже часто перебувають за кордоном. До прикладу, двоє людей з редакції, вже згадувані Дафна й Іван, перебувають в Шанліурфі.
У нас немає куратора чи однієї людини, яка вирішує, який текст ми публікуємо, а який ні. Редакція сама залучає авторів й авторок до написання чи перекладу текстів. У редакції є багато людей з різними науковими зацікавленням, це своєю чергою відображається на продукуванні чи добиранні текстів для публікацій.
Загалом координація відбувається за допомогою поштової розсилки в ґуґл-групі та загальних зборів, і беруть участь у прийнятті рішень щодо сайту всі підписані на цю розсилку чи присутні на зборах. Наразі активно беруть участь близько десятка людей, але приходить багато нових, тому складно назвати точне число.
– Якою є редакційна політика видання у Польщі? Знаємо, що засновник — Славомір Сєраковский — є дуже проукраїнсько налаштованим, і ми на zbruc.eu публікуємо переклади його текстів).
– Загалом політика польської KP полягає в тому, що в багатьох польських містах були створені клуби «Політичної критики», які ставали центрами соціально-критичної думки та дуже часто — соціальної активності (до прикладу, вроцлавський клуб РС займається допомогою місцевим ромам, яких влада постійно намагається виселити з їхніх помешкань). Також поляки мотивували створення клубів в інших містах за кордоном (Берлін, Лондон). Так сталося, що київське середовище ЦВК мало близькі до KP позиції, і тому між ними розпочалась співпраця. Результатом цього є паперовий журнал ПК і, віднедавна, сайт.
Що стосується Славоміра Сєраковського, то він є хорошим організатором і фактичним засновником польської KP. Славомір Сєраковський, як і все середовище польської «Політичної критики», є досить нетиповими лівим у Європі. Скажімо, Сєраковський на шпальтах NYT наголошував на тому, що однією з форм контролю Росії над Східною Європою є відсутність сильних баз НАТО в Польщі і країнах Балтії. Тобто європейські ліві скоріше неґативно ставляться до НАТО, головний редактор польської РС — навпаки. В Німеччині, до прикладу, проукраїнськими лівими є «зелені» (Bündnis 90/Die Grünen).
– Про лівизну нам особливо цікаво. Ви позиціонуєтеся як «лівий медійний проект». Що стоїть за цим формулюванням?
– Нормальною, або радше типовою практикою для західної преси є певна анґажованість в позитивному розумінні цього слова. Ні для кого не секрет, що британська The Guardian є ліво-ліберальною, а французька Le Figaro є помірковано правою. Бути анґажованим — означає мати певну позицію і відкрито про неї говорити. На мою думку, це найбільший мінус української журналістики, вона не має позиції, оголошує, що є «об'єктивною». Єдиний поділ, який існував до Майдану, це поділ на провладну і опозиційну пресу. Маю надію, що з часом це зміниться. Як читач я хочу знати, що в голові у людини, яка продукує новини, які її погляди на питання оподаткування, майбутніх реформ в країні.
Редакція працює в широкому ідеологічному спектрі: від політичного лібералізму та ліво-ліберальних текстів і до ретрансляції радикально-лівих ідей. Матеріали також оцінюються з огляду на їх якість, новизну та цікавість для аудиторії.
Розмовляла Тетяна НАГОРНА
*Олег ГРИНЧУК — студент маґістерської програми з історії в УКУ, соціальний активіст. Він застерігає, що в інтерв'ю висловив свої власні думки, які не завжди відображають позицію всієї редакції ПК.
27.01.2015