Сестри

Дві сестри, трударі,
У промінні зорі,
В них на віях перлинами — сльози...

А над ними вгорі
Стережуть, у зорі,
Їх любов золоті бомбовози.

Шле сіяння моря
На шоломі зоря
Що у першої, гей, чорнобривки,
І палає огнем,
За розкішним плечем,
За плечем її срібна гвинтівка.

Молода і ясна,
Як весна запашна,
Україна стоїть, Україна.
І молодша доню
(Я не сню, я не сню...)
Притулилась, неначе дитина.

Одгриміли бої,
І дзвенять ручаї,
Утекли білоорлі гадюки...
І сестра до сестри
(Моє серце, гори!...)
Простягла, в сяйві радості, руки.

В співі птиць, шумі трав,
Сталін руки з'єднав
Їм, як сонце, святою рукою.
Меншій день усміхнувсь:
"Батько наш повернувсь,
Нашій нені не буть сиротою".

То співає народ,
Що зійшов до висот,
Під Кремля пурпуровії зорі,
Вже не сироти ви.
Тільки клич із Москви —
Й ми злились у єдиному морі.

Київ Львову простяг
Щастя вічного стяг,
І сестра до сестри промовляє:
"Наше небо без туч,
Річка Збруч, тільки — Збруч,
І кордонів між нами немає.

Дай же руку твою,
У єдину сім'ю
Ти прийми, мене, сестро, кохана —
"Зникло горе тупе,
Я приймаю тебе
І тобі всі загою я рани".

Так сказала сестра.
О, прекрасна пора!
Так сказала Вкраїна Вкраїні,
А під ними орел
Білі крила простер,
Мертвий, мертвий, навіки й однині.

Під ногами сестер,
Він умер, він умер.
Не довбати йому, не довбати
Серця рідного, ні!
Він упав у огні,
Щоб ніколи, ніколи не встати.

[Вільна Україна]