І.   Цвіте Галичина пожежами без краю, фольварки шлють привіт багряний в вишину... Гримить повстання дзвін, урочисто лунає, і з вилами дядьки на шляхту навісну   грозою кари йдуть... "Пощади вам немає! Відплати час настав!" Маєтки, всі в огні, клекочуть і гудуть... Та вже готові зграї, щоб кров'ю затопить страшний народа гнів.   Уже ідуть полки. І шабля й штик — на вила, і гострі куль вітри — в обличчя злидарів...

Дві сестри, трударі, У промінні зорі, В них на віях перлинами — сльози...   А над ними вгорі Стережуть, у зорі, Їх любов золоті бомбовози.   Шле сіяння моря На шоломі зоря Що у першої, гей, чорнобривки, І палає огнем, За розкішним плечем, За плечем її срібна гвинтівка.   Молода і ясна, Як весна запашна, Україна стоїть, Україна. І молодша доню (Я не сню, я не сню...) Притулилась, неначе дитина.  

    Зі мною Черемош говорить про днів минулих давній світ, І перегукуються гори луною тужною трембіт. Стою один в огні аврори, що серце сповнює моє І образ Довбуша суворий над полонинами встає. Свого життя квітучі роки віддав для бідних він людей, і кров тече струмком широким з його прострелених грудей. Спокійно Спи, герою милий, У переможному бою, Ми ворогів твоїх розбили, здійснили мрію ми твою. Ти йшов на бій, разом із нам,

    Щастя більшого немає! Над морями прапорів, Сонце Сталінське сіяє І для тебе, славний Львів!   Кожний промінь — вічні весни, Невгашенні і рясні, Конституції чудесні Різнобарвні промені.   Кожна барва — горде право, На любов і мирний труд, І на щастя, і на славу, На життя без ночі й пут,   На спочинок і учобу, І на все чим ясен час. Одлетіли чорні доби, Буде тут, як і у нас.