Недавно одержали бувші увязнені Русини з Россії і з Галичини, обвинені о злочиньство заколоту судового публичного, з львівского ц. к. суду краєвого таке письмо в язиці польскім (хоч межи обвиненими не було анї одного Поляка):
"Ч. 20.132.
Позаяк по переведеню вступного слїдства против Сергія Деґена і товаришів, обвинених о злочиньство заколоту публичного супокою з §. 65 буква б. закона карного, ц. к. прокуратор державний заявив, що не находить підстав до дальшого судового переслїдованя их, длятого на основі §. 109 поступованя карного застановляю се слїдство против Сергія Деґена, Наталії Деґенівної, Теодора Кистяковсвого, Аполинарія Маршиньского, Ивана Франка, Михайла Павлика і Андрїя Свородиньского, і то як в напрямі злочиньства заколоту публичного супокою з §65 буква б. і §66 закона карного, так також і в напрямі провини з §§.285, 287 і 298 зaконa карного, —о чім повідомляю Вас яко підсудного по мисли §.110 поступованя карного.
Ц. к. Суд краєвий карний у Львові.
Маєвскій."
В доповненю до сего письма скажемо, що в нїм межи обвиненими нема имени панни Марії Деґенівної, бо що-до неї прокуратор зараз з хвилею випущеня увязнених з вязниці слїдчої внїс, щоби слїдство против неї застановити, а дальше, що вступне слїдство в справі Деґена і товаришів в напрямі злочиньства заколоту пубивчного супокою велося також против деяких осіб, остаючих на вольній стопі; о скілько нам відомо, то були обвинені чотири особи остаючі на вольній стопі: три мужчини і одна женщина.
Справа Деґена, як бачимо, обіймала в слїдстві 12 осіб обвинених: 9 мужчин а 3 женщини і то 6 мужчин увязнених а 3 на вольній стопі, а 2 женщини увязнені а 1 на вольній стопі. Из всїх 12 осіб було 5 з України — 3 мужчини і 2 женщини — і всї пять були увязнені.
Слїдство против усїх обжалованих було дуже строге. Як ц. к. дирекція полиції, так і ц. к. прокуратор Ґиртлер і судья слїдчій совітник Маєвскій чинили кождий в своїм крузї дїланя все можливе, щоби дійти закиненої увязненим і неувязненим Русинам вини злочиньства заколоту публичного спокою з §§. 65 б. в 66, або бодай провини з §§. 285, 287 і 293 зак. карного (тайного товариства). Відомо, що увязнених держано в строгій вязници слідчій звиш два місяці, а потім, хоть випущено их (заграничних за кавцією) з вязниці слїдчої, то слїдство велося ще один місяць. Відомо, що за той час слїдства переслухано множество свідків у Львові і на провинції, навіть в Чернівцях на Буковинї; відомо, що сам судья слїдчій совітник Маєвскій виїздив на провинцію, щоби схопити бодай деякі можливі нитки, по котрих можна би було дійти, що обвинені допустилися чогось незаконного; відомо, що як власти политичні (н. пр. ц. к. староство турчаньске і ц. к. староство Дрогобицке через своїх комисарів) так і сам судья слїдчій сов. Маєвскій перевели много ревизій (у Львові в деяких редакціях тa товариствах руско-народних і у поодиноких людей); відомо наконець, що навіть деякі власти в дорозї довірочній брали протоколи з деяких урядників Русинів. Словом, після розмірів слїдства — після числа обвинених і увязнених, після числа переслухуваних свідків та переведених ревизій — можна було заключати на политичний процес на дуже широку скалю.
Опинія публична була заворушена ще одним фактом, якій стався в короткім часї по увязненях у Львові — именно арештованєм більшого числа молодежи в Кієві і слїдством веденим там шефом жандармів Новицким в напрямі: чи справдї истнує в Кієві тайне товариство, котре має ціль: відбудувати державу україньску через відорванє земель україньских від имперії россійскої? і чи правда, що се товариство вислало емисарів до Галичини, щоби они і там дїлали в тім дусї що до руских земель в Австро-Угорщинї? Однакож слїдство в Кієві, мимоходом сказавши, переведене дуже скоро, викрило цілковиту безосновність, всїх арештованих випущено на волю, а в додатку ще шеф кієвскої жандармерії — як тепер потверджуєся — дістав з Петербурга "виговор" за те, що, як то кажуть, переборщив в своїй ревности і безпотрїбно занепокоїв людей. Навіть печать кієвска заговорила в тім тонї, що администрація россійска не повинна оглядатись на прокураторію австрійску, бо з самого факту, що в Австрії увязнено підданих россійских, не мусить ще виходити, що ті піддані россійскі справдї сповнили злочиньство, — се покаже аж по переведеню слїдства судова розправа.
Коли так закінчилася справа в Кієві, опинія публична в Галичинї значно успокоїлася, а хоч що потім відбувалися переслухуваня і ревизія, то все то приймали люде зовсім холодно, — але таки з великою цікавостію дожидали кінця справи. Конець наступив в подїлї на два акти: насамперед зовсім увільнено молоде дівча Марію Деґенівну а прочих випущено на вольну стопу, а потім доручено і всїм прочим судове письмо під ч. 20.132, котре ми навели повисше.
Обвинені з України дістали з ц. к. дирекції полиції наказ виїздити чим скорше з Австрії і не показуватись більше до неї — і виїхали до Россії. Там віддихають собі по двомісячних невигодах львівскої вязниці слідчої і по одномісячній непевности на вільній стопі. Власти кієвскі не потягають их до нїякої одвічальности, а опинія публична в Россії відноситься до них дуже прихильно. "Кіевское Слово" почало ряд статей о увязненю родини Деґенів і заявило, що, маючи в руках всї документи тої справи, оголосить их печатно. Петербурскій Kraj пише, що коли документи ті будуть оголошені, то і він вискаже своє слово о тій справі, бо она вимагає рїшучого поясненя, а се тим більше, що "Новое Время" ставить навіть питанє до россійского правительства: длячого оно не зажадало сатисфакції від "панів Поляків в Галичинї"? (Kurjer Lwowski, датуючи в ч. 336 сей голос "Нового Времени", відповідає, що "пп. Поляки в Галичинї не мали з тою справою нїякого дїла".)
Що до наст, галицких Русинів, то ми, очевидно, не можемо запускатися в рекриминації на темат: "хто винен?" — ми можемо, прочитавши повисше наведене письмо ц. к. львівского суду карного, висказати тілько свою радість і своє вдоволенє з того, що, як там сказано: "ц. к. прокуратор державний заявив, що не знайшов підстав до дальшого судового переслїдуваня" обвинених Русинів з Галичини і з України, а ц. к. суд "застановив слїдство" і в напрямі злочиньства заколоту публичного супокою і навіть в напрямі провини тайного товариства.
Наша редакція зараз по увязненях умістила була в 180 ч. "Дѣла" статью на темат тих увязнень, особливо з огляду на особи з України, але ц. к. прокураторія сконфискувала єї. Повторимо тут текст "поводів" затверджевя конфискати: "В инкриминованім артикулї — сказано в рішеню ц. к. краєвого суду карного ч. 14.545 з дня 28 серпня 1889 — омавляє автор розпочаті що-доперва доходженя карно судові, заявляючи при тім, що предпринимані ревизії домові і арештованя осіб підозріних до жадної ціли, именно до ціли процесу карного не допровадять, стараєся отже пересудити силу предпринятих средств доводових і остаточне закінченє розпочатого поступованя карного." По тій конфискатї статьї — додамо: дуже спокійної і обєктивної — ми вже мусїли мовчати.
Тимчасом зібрався сойм краєвий і клюб рускій в своїй интерпеляції до правительства внесеній на ХХ-ім засїданю сойму з 16 падолиста посвятив один уступ в тій справі. Повторимо тут дотичний уступ:
"VІ. Ц. к. правительствені власті виводять тенденційні процеси политичні против Русинів.
"В місяци серпни арештовано у Львові литератів Ивана Франка і Михайла Павлика, а відтак виточено ще слїдство против кількох Русинів. Питанє що-до вини тих людей лишаємо зовсім на боці, однак спосіб, в якій ся справа политичними властями була заиниціована а судовими переводжена, безпідставне втяганє до неї людей спокійних і льояльних у Львові і на провинції, ревизії по руских редакціях в товариствах вказують наглядно, що заходить тут або грубе ледви допускаєме незнанє руских відносин в людей, або радше, як се і при давнійших процесах политичних против Русинів показалося, тенденція, що-би широкі круги Русинів представити щонайменче яко переняти политично- чи соціялистично-революційними идеями, і тим способом поочередно всїх Русинів що-до их успособленя для державного і суспільного ладу і що-до их льояльности здискредитувати."
Справу вини обвинених клюб рускій в своїй интерпеляції полишив на боці, бо тогдї ще не було звістно, що ц. к. прокуратор відступив від слїдства.
На интерпеляцію руских послів, отже і на сю точку, відповів, як звістно, правительств. комисар сов. Бронислав Лозиньскій коротко: "Відсилаєся интерпелянтів до основних законів державних".
Того самого дня, коли була внесена інтерпеляція клюбу руского, оповіщено в ц. к. львівскій дирекції полиції обвиненим Українцям, що прокураторія занехала против них слїдство і они можуть хоч би й зараз виїздити. По якімсь часї доручено всїм обвиненим наведене на вступі письмо судове.
Ми сказали, що можемо тілько висказати свою радість і своє вдоволенє з такого закінченя справи. Упало підозрінє, мов-би то між Русинами-народовцями вів хто-небудь які заговори против австрійскої держави. Рівно ж упало підозрінє, мов-би хто-небудь з Русинів-народовців в зносинах своїх з Русинами-Українцями мав якісь инчі ціли, як тілько спільно-народні, литературні і культурні. Наші земляки з України приїздять до нас так само, як галицкі Поляки їздять до своїх братів в Россії і обертаються там зовсїм свобідно, бо не тілько стикаються з ними в житю приватнім, але і в житю публичнім, виступаючи з патріотичними відчитами польскими, беручи участь в зборах Поляків і т. п. Єсли хто міг по щирости думати, що між народовцями-Русинами австрійскими а россійскими истнують якісь инчого рода зносини, то справа Деґена мусїла єгo пересвідчити, що він милився. А коли хто з противників Руси надїявся може, що справою Деґенів можна буде Русинів-народовців посрамити — то по прочитаню наведеного на вступі судового письма мусить признати, що сам посрамився... бо з того письма промовляють ц. к. прокуратор Ґиртлер і ц. к. судья слїдчій сов. Маєвскій, котрі, як звістно, не мало потрудилися, дока викрили правду в сїй справі.
[Дѣло]
06.12.1889