Довгі комітети

У п'ятницю народні депутати отримали свої персональні робочі кабінети й почали облаштовувати їх сімейними світлинами, улюбленими картинами та іншими предметами побутового затишку. Особисті кабінети розподіляються між обранцями залежно від їхньої приналежності до парламентських комітетів: на одному поверсі — реґламентний комітет, на іншому — спортивний тощо. Самі ж комітети було сформовано напередодні на сесійному засіданні — це дійство супроводжувалося гучними суперечками, скандалами та навіть бійкою.

Перша штовханина. Хтось навіть крикнув Парасюку: «Тут тобі не Майдан!»

Згодом емоції вщухли, і в останній день тижня нардепи зібралися на дебютні зібрання у своїх комісіях. Тож Верховна Рада нарешті може почати ухвалювати закони, адже реґламент вимагає, щоб кожен акт перед внесенням до сесійної зали проходив затвердження у комітетах. Політики провели у гарячих диспутах кілька днів, бо кожен хотів «сісти» на важливі напрямки законодавчої роботи, до того ж треба було дбати не лише про розподіл посад між членами коаліції, а й про квоти для «меншовиків».

Сім'я — на останньому місці

Найбільше число депутатів спокусилося на комітет з питань податкової та митної політики — аж 33. Правосуддям та правовою політикою заопікується 32 обранці. Ще 30 вирішили працювати в комісії з питань аграрної політики та земельних відносин. Бюджетний комітет, як і у всіх попередніх каденціях, теж виявився спокусливим: у ньому прописалися 26 учасників.

І навпаки, найменш привабливими стали комітети з питань сім'ї, молодіжної політики та спорту (6 нардепів), науки та освіти (7), прав людини та міжнаціональних відносин (7). Освітня сфера та права людини, як бачимо, для нових народних депутатів — далеко не пріоритет…

Різні політичні табори (себто коаліція та меншість) по-різному вибирають собі комітети у парламенті. Розподіл склався таким чином, що в кількох комісіях буде абсолютна більшість коаліціонерів, тобто опозиція виявила млявий інтерес до роботи у відповідному профілі. Так, у сімейно-спортивному комітеті — всі поголовно є членами фракцій більшості; з питань інформатизації та зв'язку — на 88,9%; свободи слова — на 88,9%, євроінтеґрації — на 85,7%. Найменша перевага коаліції — в комітетах з питань економічної політики (60%) та транспорту (63,2%).

Президентські комітети

Найбільше посад у керівництві комітетів дістала фракція Блоку Петра Порошенка як гегемон сесійної зали. Представники БПП очолили 10 комісій із 27. Президентській силі, зокрема, перепав бюджетний комітет, який вважають одним з наймасніших у парламенті (голова — Андрій Павелко), а також престижні податковий комітет (Роман Насіров) та з питань правосуддя (Руслан Князевич). Як вже йшлося раніше, ці комітети належить до найпопулярніших поміж депутатами.

«Народний фронт» урвав сім комісій, включно з паливно-енергетичним комплексом (Микола Мартиненко), безпекою та обороною (Сергій Пашинський), економічною політикою (Андрій Іванчук). «Самопомочі» та «Батьківщині» дісталося по три комітети. Радикальна партія очолила одну парламентську профільну групу.

Юлія Тимошенко обрала собі комітет з питань євроінтеґрації

Відразу впадає у вічі, що жоден з комітетів не дістався представникам опозиції — ані колишньому «реґіоналу» з «Опозиційного блоку», ані кон'юнктурному «центристу» з «Економічного розвитку», ані бунтарю-націоналісту зі «Свободи» чи «Правого сектору». За традицією, парламентській меншості обов'язково перепадало щонайменше три комітети: зі свободи слова, з реґламенту та з прав людини — задля того, щоб контролювати дії влади у ключових сферах. Проте коаліція відмовилася дотримуватися цього звичаю, адже, як каже Юрій Луценко, «ми не можемо віддати контроль за свободою слова тим, хто знищив свободу слова, ми не можемо віддати контроль за правами людини тим, хто знищив права людини», натякаючи на колишніх «реґіоналів», які розпорошилися у Верховній Раді цього скликання між кількома групами. Відтак комітет з питань свободи слова очолила екс-керівник Інституту масової інформації Вікторія Сюмар («Народний фронт»), а з прав людини — Григорій Немиря («Батьківщина»).

«Опозиційний блок» під коаліційним блоком

У намаганні не допустити до керівних посад одіозних депутатів коаліція порушила норми реґламенту Верховної Ради, а також усталену практику парламентаризму. Посади у керівництві комісій мали розподілятися пропорційно до розміру фракцій. Скажімо, «Опозиційний блок» (який є третьою за чисельністю командою у Верховній Раді зі своїми 40 мандатами) мав претендувати на кожну десяту позицію у керівництві комітетів — якщо не голови, то першого заступника, «звичайних» заступників чи секретаря. Це пряма вимога закону про реґламент, яким передбачено: «Квоти розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій (депутатських груп) до фактичної чисельності народних депутатів у порядку» (стаття 81). Однак «Опозиційному блокові» перепала лише одна керівна посада — секретаря комісії з прав людини, яку посів Вадим Рабинович.

Мотивація членів коаліції: вони не вважають за можливе надавати посади в комітетах особам, які були учасниками режиму Януковича й відзначилися голосуванням за «диктаторські закони» 16 січня. Можливо, прийнятним компромісом могло би бути введення до керівного складу комітетів тих депутатів, які не належали до найближчих соратників Януковича. В «Опозиційному блоці» таких достатньо (Юрій Павленко, для прикладу).

Наразі ж «ОБ» розглядає можливість оскарження постанови в суді. І матиме на свою користь поважні арґументи. «Порушено не лише вітчизняне законодавство, а й усі можливі стандарти парламентської діяльності в демократичній державі, — обурюється член «Опозиційного блоку» Юрій Мірошниченко. — Складається переконливе враження, що у новообраному парламенті влада опозицію не тільки не хоче чути, але й не хоче бачити взагалі, а деякі депутати закликають до застосування сили до опозиційних депутатів». Пан Юрій, напевне ж, забув про роки діяльності Партії реґіонів, яка не тільки обтирала ноги об реґламент, а й кидалася на депутатів-опозиціонерів з кулаками чи стільцями. Однак він має рацію в тому, що ПР намагалася бодай позірно витримати паритет у розподілі комітетів і ділилася з опозицією кріслом віце-спікера. Натомість у цьому скликанні ціла президія дісталася коаліціянтам.

Поділ комітетів розкритикував голова представництва ЄС в Україні Ян Томбінський. «Кожна демократія має запропонувати правильний розподіл обов'язків між опозицією та позицією партій. Система стримування і противаг є сталою практикою в парламентах демократичних країн, заснованою на розумінні того, що більшість може в один день стати меншістю, і навпаки», — застеріг Томбінський.

Наразі коаліція залишила вакантними посади голів у трьох комітетах — реґламентному, фінансову, з питань будівництва та ЖКГ. Можливо, з часом їх таки віддадуть опозиціонерам.

Опозиція, котра не чужа

Трохи більше пощастило іншим учасникам парламентської меншості. Депутатська група «Воля народу», котру очолюють Ігор Єремеєв та Андрій Деркач, заслужила лояльність від коаліції: їй відійшло вісім чільних посад у комітетах. «Економічному розвитку» та позафракційним дозволили отримати по п'ять портфелів у комісіях. В останній момент, перед самим голосуванням, Олеся Довгого (позафракційний) позбавили посади заступника голови комітету з економічної політики. Відповідну правку запропонував координатор коаліції Юрій Луценко. Сердега Лесик намагався обстояти свої інтереси, устрягши з Луценком у суперечку прямо біля парламентської трибуни, проте пан Юрій йому, кажуть, відповів, що той мусить вибрати — або пересічне крісло в парламенті, або холодні нари у в'язниці. Олесь Довгий, нагадаємо, фіґурує у кримінальній справі про підкуп виборців.

Луценко показує Довгому його вибір: місце в куточку — або ґрати

Парламентські яструби вимагали прибрати з керівництва у комітетах також народних депутатів, які в минулому скликанні голосували за «диктаторські закони», а нині зреклися режиму Януковича. Зокрема, з такою пропозицією виступали фракції Радикальної партії та «Самопомочі». Намагаючись зберегти собі місце під софітами, кілька депутатів подали в апарат ВР заяви з проханням не враховувати їхній голос на підтримку законів 16 січня.

Зацьковані, декотрі з них уже були ладні відмовитися від посад у комітетах. Зокрема, про це заявив «батько тендерних махінацій» Антон Яценко з «Економічного розвитку». «Ми не будемо в цьому брати участь і просимо всі керівні посади по комітетах, які віддані членам нашої групи, залишити собі членам коаліції. Нам не потрібно, дякую», — додав Яценко.

Попри те, «Економічний розвиток» зберіг свої квоти у керівництві комітетів. Принаймні на п'ятничному засіданні комісії з питань фінансової політики та банківської діяльності, яка, як вже зазначалося, наразі не має керівника, головував перший заступник Леонід Клімов.

Провал Гройсмана

Тут мусимо перейти до іншої проблеми. Голосування за склад комітетів відбувалося в такий спосіб, що досі достеменно не зрозуміло, яку ж редакцію постанови прийняли народні депутати. Це «заслуга» спікера Володимира Гройсмана, який знову провів провальне засідання, не зумів організувати зал і плутався в процедурах. Станом на вечір п'ятниці на сайті Верховної Ради ще не було надруковано тексту постанови. Народні депутати вже провели перші засідання комітетів — але без формалізації постанови їхні збори скидаються лише на зустріч спеціалізованих гуртків.

У чому, власне, проблема? Голосуванню за комітети передувала затята дискусія. Народні депутати висловлювали свої зауваження до проекту постанови, одні вимагали від опозиціонерів «закрити свій брудний рот», а ті виправдовувалися, що мають законне право на участь у керівництві в комісіях. Врешті-решт, Юрій Луценко закликав спікера ставити постанову на голосування. Той негайно дослухався. «За основу? І в цілому? Я ставлю на голосування, — повів Гройсман, — постанову за основу і в цілому, ту постанову, яка була підготовлена робочою групою, з врахуванням поправок, які були оголошені народним депутатом Луценко, Турчиновим, … "Батьківщина", Філатов і по чисельності комітетів» (цитата зі стенограми). На підтримку постанови проголосували 249 народних депутатів.

Дуже важливо відстежити, які правки фіґурують у стенограмі, адже вони правлять за основу для укладення остаточної редакції постанови. Отже, автор першої правки, Луценко, пропонував «дискваліфікувати» Довгого. Другий, Турчинов, доповнив склад комітетів народними депутатами «Народного фронту», котрі щойно перед тим склали присягу у сесійній залі. Коли Гройсман казав про «Батьківщину», він мав на увазі виступ Сергія Соболєва. І тут цікаво знати, чи Гройсман ставив на голосування всі його поправки, чи лиш ті, котрі стосувалися обрання Бориса Філатова керівником спеціальної комісії з питань приватизації, а також зменшення мінімальної чисельності комітетів з 11 до 6 народних депутатів? Адже Соболєв у своєму виступі також закликав, аби позбавити керівних посад нардепів «Економічного розвитку» — «реґіоналів», які взяли самовідвід устами Антона Яценка?

На жаль, громадськість дізнається відповідь постфактум. Законопроект підготують до друку в «Голосі України» ледве що не в ручному режимі, штибом: «А що ви, Володимире Борисовичу, мали на увазі, коли ставили на голосування той законопроект?» Ми не ставимо під сумнів право «Економічного розвитку» на участь у комітетах — просто дуже важливо з'ясувати, чи дотримано процедур. Висновуючи з того, що Клімов сьогодні таки головував на своєму комітеті, — поправку Соболєва враховано лише частково, а прохання Яценка йому ж на радість відхилено. В такому разі хотілося б дізнатись, чому Сергій Соболєв натиснув «за», а Антон Яценко гордовито не брав участі в голосуванні? Є сумнів, що всі 249 народних депутатів добре усвідомлювали редакцію проекту, яку вони зрештою підтримали.

А Володимир Гройсман має час до вівторка, щоб підчитати реґламент, переглянути кілька знакових відеокасет із записом пленарних засідань, а також зустрітися з попередніми спікерами для обміну досвідом.