Вперше надрукував М. Возняк у журн. «Культура», 1925, № 1, с. 18—35, з невеличкою приміткою.
Автограф — ф. 3, № 345.
Як видно з автографа, текстові мала передувати авторська передмова: після епіграфа йшов заголовок «Переднє слово». Проте написане воно так і не було, а повість лишилась незакінченою.
З V розділу повісті I. Франко викреслив великий уривок тексту і вийняв сторінку, що не збереглася. На наступній сторінці (17) продовжується викреслений текст. Наводимо цей уривок, що починається з півслова: «...ка сесі бліді та худі гості-упирі ніколи не загощували, і в його маленькій голівці навіть послихом не повставала думка, що нинішня переїздка могла б значити великий цілковитий переворот в їх долі. Він тішився тою переїздкою, як усяка дитина, а ще до того просидівша шість літ в заперті, тішиться переміною, швидким та бистрим рухом. Такі самі чуття заповнялн й серце його маленької сестри, і вони обоє раз у раз скрикали та плескали в долоні. Кілька разів під час бистрої їзди мигнув блискучий золочений хрест при дорозі, або далека церков, або худоба, розсіяна по толоці, мов білі та червоні цвіти по зеленім озері. Вони плескали в руки, тішилися, скрикали і звали матір, щоб з ними враз подивляла всю тоту красу. I мати,— бачилось малому Івасеві, — також тішилася з ними разом, хоть того Івась не завважав у своїй радості, що вона майже безперервно мовчала і що [на] чолі її хвиля від хвилі осідала важка непроглядна хмара, не то задума над минувшим, не то грижа о будуще» (ф. 3, № 345, с. 16).
Датується орієнтовно кінцем 70-х — початком 80-х років.
Подається за автографом.
26.11.1978