І Китай теж нас не поховає

Брет Стівенс

Останні вісімнадцять місяців страждань лаконічно підсумував Ґаррі Каспаров. "Китай подарував нам вірус, – сказав мені чемпіон із шахів і прав людини недавно за сніданком. – А вільний світ дав нам вакцини".

Щоб визнати це, не обов'язково бути прихильником теорії лабораторного походження ковідної пандемії: якби у вирішальні перші дні кризи китайські чиновники не намагалися все приховати, можливо, був би шанс стримати вірус. Натомість уряд Китаю почав із брехні і відтоді брехати продовжує – на шкоду суспільному здоров'ю в цілому світі. А до того ж продає біднішим країнам світу вакцину сумнівної якості.

Ці факти варто мати на увазі, бо Комуністична партія Китаю відзначає своє 100-річчя пишною демонстрацією потужності. Сі Цзіньпін, найбільш войовничий і репресивний китайський лідер із часів Мао Цзедуна, виступив з промовою, в якій проголосив "велике омолодження китайської нації", одночасно прославляючи повний контроль партії над політикою країни. Він попередив, що ті, хто спробують "залякувати, пригнічувати або поневолювати" Китай, "розіб'ють свої голови" об "велику сталеву стіну".

Насправді ж ніхто не намагається залякувати, пригнічувати або поневолювати Китай. Століття принижень давно закінчилось. Цього місяця минає 50 років з дня секретного візиту Генрі Кіссінджера в Пекін, який поклав початок тривалим понадпартійним американським зусиллям, щоб допомогти витягти Китай з глибин, в які його втопило катастрофічне керівництво Мао. Ці зусилля увінчалися успіхом, перетворивши одну з найбідніших країн світу в одну з найбагатших.

Ці зусилля також і провалилися.

Пекін не скористався зростанням економічного багатства для збільшення політичної свободи. Він не застосував свій вступ до так званого "заснованого на правилах світового порядку", щоби грати за правилами. Коли він обіцяв Гонконгу "одну країну, дві системи", то зовсім не збирався це виконувати. На тлі крадіжок інтелектуальної власності в масових масштабах неможливо вірити в ділове та академічне партнерство з Пекіном. Він перетворив свої схеми розвитку у вразливих зарубіжних країнах від Еквадору до Чорногорії в односторонню експлуатацію, а не міцну основу взаємної доброї волі.

Нестримна поведінка Пекіна створює йому видимість сили. Це кліше, що підйом Китаю "незупинний" – так само, як нібито безупинним було зростання Німеччини трохи більше століття тому. З цього мало би випливати, що світ просто повинен погодитися зі зрослим списком його вимог, включаючи морські претензії на Південно-Китайське море і возз'єднання (за необхідності силою) з Тайванем.

Але видимість сили зазвичай приховує реальність слабкості – невидимі тріщини за імпозантними фасадами.

Для Пекіна суть тріщини в тому, що режим заснований на брехні. І це не тільки історична брехня – така, як відсутність у промові Сі будь-якої згадки про Великий китайський голод, культурну революцію та інші звірства, в ході яких Мао вбив біля 80 мільйонів своїх громадян. І це не тільки політична брехня – така, як агресивна пропагандистська кампанія Пекіна з метою приховати злочини стосовно людських прав уйгурів Сіньцзяну.

Справжня проблема з брехнею полягає в тому, що режим, який безупинно бреше іншим, в кінцевому підсумку бреше і самому собі. Як писали торік Стівен Лі Маєрс і Кріс Баклі, місцеві чиновники охорони здоров'я у Вухані "приховували інформацію про випадки захворювання від національної системи звітності", побоюючись викликати гнів центрального уряду. Пекін дізнався про спалах лише від активістів, які опублікували документи в інтернеті. Приблизно така ж ситуація і з іншими аспектами китайського управління – починаючи з намальованих економічних даних і закінчуючи порушеними стандартами безпеки.

Це не нова проблема. "Правителі тоталітарних країн, звичайно, хотіли би володіти правдивою інформацією, але вони знову і знову неминуче стають жертвами своєї власної брехні і зазнають несподіваних поразок, – писав польський філософ Лешек Колаковський у 1983 році. – Потрапивши в пастку, створену ними самими, вони намагаються знайти незграбні компроміси між власною потребою в правдивій інформації і виробництвом – у квазіавтоматичному режимі – брехні для всіх, у тім числі самих виробників".

Неможливо передбачити, як саме власний апарат брехні Пекіна в підсумку зруйнує цю систему. Але нема жодних сумнівів, що він кардинально знесилює систему в цілому. Правда у вигляді точної інформації є необхідною для прийняття правильних рішень. Правда у формі політичної чесності є необхідною для створення соціальної довіри, що є основою здорового суспільства. Китайському режиму бракує обох правд.

Вільний світ має свої власні величезні проблеми з дезінформацією і нечесною політикою. Проте у нас усе ще є доволі конкурентний ринок ідей, на який правда знаходить спосіб потрапити. І ми все ще достатньо поважаємо політичну чесність, щоби врешті-решт викинути геть ошустів. Стосовно ж вакцин, то ми розробили найефективніші – бо ділилися інформацією відкрито, співпрацювали вільно, конкурували чесно, тестували правдиво.

Сі Цзіньпін може думати, що одного дня дисциплінована і керована китайська система похоронить нецілеспрямований несерйозний вільний світ. Колись Нікіта Хрущов думав так само. Це варто пам'ятати в ці часи західних сумнівів у собі.