«Для мене результат – це проект», – акцентує в своєму інтерв’ю для «Z» директорка нового Центру польської культури і європейського діалогу у Івано-Франківську Марія Осідач.
Росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки та інші, – загалом понад сотню інших національностей до останнього часу мешкали в Україні без особливих етнічних конфліктів і збройних сутичок. Звичайно, національні меншини мали свої проблеми, але поки у північного сусіда не виникла ідея великоросії, Україна не стикалася з реальною загрозою регіональних референдумів та великими сепаратистськими рухами. У цій ситуації особливо тішить, що поки в одній частині країни створюються народні республіки під російськими прапорами, у протилежній, в Івано-Франківську, Польське консульство презентує Центр польської культури і європейського діалогу (скорочено ЦПКіЄД). З нагоди відкриття сайту Центру Аріна Радіонова зустрілася з новопризначеною директоркою Марією Осідач для розмови про ідеї і плани Центру.
Зліва направо: заступник голови міської адміністрації Івано-Франківська Зиновій Фітель, директорка ЦПКіЄД Марія Осідач, консул Яцек Жур
– На теренах Західної України велика і румунська, і угорська спільноти, але, наскільки ми можемо зауважити, ніхто так активно не підтримує свою діаспору в Україні, і ніхто так не інвестує у культурні та освітні заходи, як Польща. Це і діяльність Польського інституту у Києві, і Фестиваль польських фільмів у Львові, Фестиваль Партнерства, і різноманітні стипендіальні програми, як от Gaude Polonia, та всього не перерахуєш. Тепер відкриття Центру польської культури і діалогу європейського у Івано-Франківську. З чим пов'язана така активна діяльність Польщі саме в Україні?
– Польська сторона опікується своїми меншинами не тільки в Україні. Наші культурні центри, так звані «Польські доми», знаходяться по цілому світі. І дуже активно працюють. Натомість, поляки, які залишились в Україні, намагаються максимально, наскільки тільки можуть, бути згуртованими – працювати і співпрацювати разом. Сьогодні вони тим більше хочуть показати свою єдність з українським народом. І це не нагода пропагувати польську культуру. Це можливість зайвий раз продемонструвати, що коли ми разом, ми можемо більше! Польща наразі може і хоче поділитися з Україною своїм європейським досвідом, який вона здобула не так давно, і продовжує здобувати. Вона хоче розказати, як важко їй було, коли вона тільки вступила в Європейський Союз, які проблеми мала країна.
– Одною із головних засад Центру Ви назвали піклування про польську громаду Івано-Франківська. Наскільки вона велика, з якими проблемами стикаються її представники?
– Наскільки мені відомо (я займаю цю посаду пів-року, а, отже, стільки ж часу я у Франківську), польська місцева спільнота, яка проживає тут згідно костельних книг, налічує близько 2500 осіб. Проте її активізоване середовище – це від 500 до 1000 осіб. Що стосується проблем: велика кількість населення, що має польське походження і вважає себе поляками з діда-прадіда, не знає польської мови. Це спричинено змішаними шлюбами, тим, що вдома польською мовою спілкувалося тільки старше покоління, і вони не завжди зуміли передати її молодшим членам родини. Тим не менше люди, які мають польське походження, виявляють бажання вивчати бажання польську. Якщо ви мене запитаєте: чи зараз збільшилася тенденція того, що люди хочуть ідентифікувати себе з Польщею, то говорю відверто – так, збільшилась. Проте не буду говорити за кожного: в них є особисті причини, а в мене є статут, згідно якого я дію. Коли людина, яка приходить у Центр, говорить, що вона хоче вивчати польську мову, і в неї є польське походження – звісно, це для нас є пріоритетом, ми на це звернемо увагу при відборі на курс.
Перший набір на курс польської мови в цьому році, взагалі, був для мене цікавим досвідом. Ми не робили ніяких оголошень в місті, але про цей курс, здається, дізналися всі. Впродовж двох тижнів записалося понад 100 осіб, хоча було тільки 60 місць. Мені здається, це є показником згуртованості польської громади.
Проте й між самими громадами, які тут знаходяться, є проблеми. Якщо не помиляюсь, польських організацій у Івано-Франківську є 9. Зовсім недавно з’явилася організація «Етнічних поляків», яка знаходиться поруч з російською організацією. Що це за така спілка «етнічних поляків» поряд з російськими прапорами? Для всіх це дуже «контраверсійна» тема, яка викликає занепокоєння. Жоден з тих, хто хотіли з’ясувати, чим же займається ця організація, не зміг навіть поспілкуватися з її представниками. Міфічні «етнічні поляки» просто вивісили банери і все. Ніхто не знає про їх діяльність. Такі речі викликають обурення у старшого покоління, яке не розуміє мети створення подібних осередків, тим більше біля ворожого табору.
Але найважнішою проблемою я хочу назвати не це. А те, що молодь польського походження і молодь українського походження Івано-Франківська є мало згуртованою. Вони не проінформовані про те, які мають можливості, не розвивають свій потенціал. Є така говірка: людина не живе, якщо вона не знає. Тому Центр, передусім, заохочує до активізації молоді і до побудови європейського суспільства. Ми будемо говорити з молоддю про можливості для самореалізації, незважаючи на те, чи ти лікар, чи ти фотограф, чи ти любиш куховарити – ти у всьому можеш себе проявити. Віра у себе може все змінити.
– Центр – не єдина європейська організація, яка впродовж останнього часу декларує свої наміри побудувати європейський діалог. Але що потрібно робити української стороні, щоби цей діалог не перетворився на монолог? Що може сказати у відповідь Україна? І, власне, чи чекає Європейське суспільство цієї відповіді?
– Якраз європейський діалог, для мене особисто, є руйнацією монологу. Я зазначила під час прес-конференції, що в нас буде проект «Разом до спільної Європи», під час якого ми будемо спілкуватися щодо шляху до Європи, щодо того, як до Європи, користуючись польським досвідом, може потрапити Україна, в якому напрямку треба скерувати культурні і соціальні процеси. Але щоб уникнути монологу, коли говорить одна сторона, а інша мовчить, потрібна дія. Бо це не тільки порожні зустрічі, які закінчуються тим, що «дуже добре, що ми сьогодні зустрілися, обміняємося візитівками». Це формування конкретної цілі на майбутнє. Для мене результат – це проект. Ми зустрілися, поспілкуватися і почали робити щось разом. Як Центр польської культури і Європейського діалогу збирається це реалізувати? У нас є 11 міст-партнерів з Польщі, і можна, як мінімум, зробити по одному проекту з кожним містом. Кожен проект призведе до спільної плідної подальшої співпраці.
Перший проект, який ми запланували на наступний рік – це прес-конференція зі всіма містами-партнерами Івано-Франківська. А далі – представлення планів по співпраці в галузях освіти і культури. Не можу сказати, що тема бізнесу і економіки безпосередньо близька Центру польської культури, але якщо будуть цікаві ініціативи для молоді, чому б і ні? Що повинна зробити українська сторона? Діяти. Робити так, щоби все ж таки більшість реалізований завдань було по українському боці. Щоби Україна не тільки підтримувала європейські ініціативи, і не тільки пропонувала ідеї, але й брала на себе більше відповідальності по їх втіленню, реалізації. Навіть, якщо наразі тут ще не вміють цього робити. Інколи невміння якихось певних технічних речей – це теж перспектива. Коли це хтось робить за тебе, це дає класну картинку, але ти нічого не навчишся. Це нуль досвіду. Україна повинна максимально йти на таку співпрацю, де вона задіяна, а не тільки, де «приїде якась інша сторона, все зробить, а ми тільки долучимся».
На відкритті проекту "Академія жінок"
– Які кроки, на ваш розсуд, повинна зробити громада Івано-Франківська для активізації молоді, для того, щоб перейняти і засвоїти польській і європейський досвід? Який у Центра вже був досвід співпраці?
– На даний момент досвід співпраці з міською радою, з керівництвом міста є тільки позитивний. Будь-які ініціативи, які надходять і з нашої, і зі сторони ради, приймаються і виконуються. Тобто, співпраця є досить результативною. На нашій прес-конференції, наприклад, серед спікерів був присутній перший заступник міського голови пан Зіновій Фітель.
Зауважу, що в Івано-Франківську є чимало молоді, яка гуртується навколо якихось ініціатив, яка хоче діяти і «змінювати світ». Таких людей чимало. Як на мене, рішучим дієвим кроком буде створення єдиної партії. Подання її, як на локальному рівні, так і до Верховної Ради. Можливо, спочатку вони не зможуть сильно впливати на політичний стан країни, але молодь буде більше інформованої, вони будуть знати про події, процеси і домовленості, які дійсно відбуваються. Треба впустити молодь у політику. На одному з проектів, в якому я брала участь, зазначали, що молодь – це ті, хто скоро будуть керувати світом. Світом, країною, областю, містом, селом. Ми не маємо закриватися перед нею. Влада повинна інвестувати у молодь, давати їй можливість заангажувати себе в чомусь. Зверніть увагу на європейські програми для молоді: EVS, Erasmus+, тощо.
– Чекаємо на відкриття таємниць, тобто які проекти плануєте реалізувати в Центрі в наступному році?
– Окрім проектів, що вже стали звичайними і сталими: безкоштовні мовні курси, театральні заняття для дітей, курси лялькарства, ми починаємо «Вранішні кави» з відомими людьми Івано-Франківська, а у перспективі – з гостями з-за кордону. У липні 2015 року ми плануємо провести Форум молодих поляків. По п’ять лідерів польського походження з кожного із консульських округів України будуть спілкуватися на теми діяльності їх організацій, своїх нових проектів, обмінюватися досвідом і контактами, – тобто, займатися тим, що називається співпрацею. Цей форум має перетворитися на традиційний щорічний. Маємо надію, що під час все першого Форуму утвориться активна робоча група молоді, яка буде опікуватися ним далі і не обов’язково у Івано-Франківську. Одна із обраних мною тем для дискусій: «Як не стати поколінням втраченого шансу». До того ж, наступний рік буде більш освітнє спрямованим, ми додали до тренінгів з проектного менеджменту, що відбудуться вже за кілька тижнів, Школу Європейських лідерів і Школу медіа для учнів шкіл. Є ще дещо, але поки що не можу розкрити всіх «таємниць».
– Пан Яцек Жур, консул Республіки Польща у Львові, зауважив на прес-конференції, що найбільшими амбіціями Центру та його особистими є промовляти в Україні про Європу, наближати її до Європейської унії. Що означає це наближення до Європи на практиці?
– Нещодавно читала з цього приводу статтю, в якій дуже точно відображаються і мої погляди на цю тему. Йшлося про ієрархію країн, які вступили, вже чи зараз знаходяться в процесі інтеграції: як вони перед тим себе ідентифікували, і як вони зараз ідентифікують себе. Декілька країн втратили свої соціальну і культурну цінність, бо приєдналися, розпиливши свої національні традиційні особливості. Відбувся процес, що нагадує фізичну дифузію. Польща має за собою великий історичний і культурний досвід. І вона стикалась з тими ж проблемами, зберігаючи свою культуру, щоби залишитися Польщею, і водночас стати країною Європейського союзу. Тим не менше Польща змінюється, але максимально старається ототожнювати себе зі своєю культурою, яку вона не забуває. Між іншим, це відбувається і через такі центри, яким є наш Центр польської культури і європейського діалогу.
Яка Україна повинна бути? Коли країна йде до Європейського Союзу, вона проходить сходинки на шляху до цілі, і важливо знайти межу, де вона планує зупинитися, її власну сходинку, на якій вона матиме баланс в економічному і культурному плані. Україні потрібно забезпечити себе економічно, це є вимогою ЄС, але вона не має втратити свою самобутність. Український народ завжди повинен пам’ятати, ким він є, звідки він походить і передавати це з роду в рід. Ми повинні пам’ятати, але жити далі.
Марія Осідач і професор Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника Богдан Тимків на презентації проекту "Ідентифікація-Інтеграція"
– Чи не лякають польське керівництво і, зокрема, польську громаду Івано-Франківська сучасні події? І як вона буде поводитись в разі ескалації конфлікту?
– Я боюсь відповідати на це питання. Тому що я не знаю, що буде. Для мене все, що відбувається, досі нереально. Я хочу, щоби конфлікт, який зараз є, максимально швидко закінчився, і люди ще цієї зими повернулися до своїх домівок, до своїх родин, до своїх справ.
16.11.2014