Кремль не має стратегії щодо т.зв. ДНР-ЛНР, а тільки тактику: політику Москви визначає прагнення не виказати слабкість перед Заходом і підтримувати націоналістичну істерію в країні.
Ґлобальне потепління — не міф, але заморожені конфлікти на пострадянському просторі розмерзати не збираються. Навпаки, їх число зростає. Визнання Росією де-факто виборів в Донецьку і Луганську показує, що Кремль зважився перетворити контрольовану ребеліантами частину Донбасу на ще одну затяжну «маленьку холодну війну». Потенційно це навіть більш дестабілізуюча реґіон версія порівняно з Придністров'ям, Абхазією та Південною Осетією, іншими скам'янілими відламками колишнього СРСР. Взявши під контроль кордон з Україною, Росія вибудовує нові транскордонні відносини з аномальним політичним утворенням, що не визнане міжнародним співтовариством, а в культурному та історичному плані належить не уявній «Новоросії», а «повсталому з могили» СРСР.
Чому заморожений конфлікт на Донбасі, задуманий спеціально для того, щоб унеможливити політичне вреґулювання або хоч трохи стабільний мир, може бути вигідний Росії?
У їхніх нинішніх кордонах Донецька і Луганська «республіки» не грають суттєвої геополітичної ролі для Москви. Не секрет і те, що незалежний Донбас зажадає від російського бюджету чималих витрат. Інфраструктура реґіону зруйнована, більшість підприємств належать олігархам, що втекли не до Москви, а до Києва. Мабуть, Росія муситиме відбудовувати наново і підтримувати на плаву економіку, яку оминатимуть інші іноземні інвестори. На відміну від Придністров'я чи Абхазії, Донбас — реґіон, перевантажений промисловими підприємствами і сильно залежний від субсидій. Невизначений міжнародний статус ДНР і ЛНР не дозволить промисловим виробникам Донбасу торгувати з рештою світу. У політичному вимірі більша частина режисованих з Москви заморожених конфліктів сформували власні версії «феодальних демократій», чиї лідери зробили основою своєї влади корупцію і «капіталізм для своїх». Можливості для соціального та економічного розвитку нікчемні, а ризики серйозних соціальних катаклізмів, навпаки, вкрай великі.
Перетворивши Донецьк на заморожений конфлікт, Росія спробувала встромити палиці в колеса Україні і на найближчий час утруднити робочі стосунки між президентом Порошенком і прем'єром Яценюком. Але в довшій перспективі цей крок спричиниться до згуртування української держави на основі антиросійських емоцій і політики. Як наслідок, Росія ще десятки років не зможе нормалізувати відносини з Україною. Рішення створити ще один заморожений конфлікт на пострадянському просторі ставить під удар Євразійський економічний союз — важливий для Росії проект реґіональної інтеґрації. Жодне з невизнаних, і неспроможних бути визнаним, політичних утворень за жодних обставин не зможе увійти до складу цього союзу, що мислився як альтернатива або конкурент ЄС. Ба, кричуще і безцеремонне порушення Росією територіальної цілісності України не може втішити потенційних членів Євразійського союзу — ні Білорусь, ні тим більше Казахстан.
Які ж геополітичні наслідки дестабілізації Донбасу і перетворення його на ракову пухлину при південно-західному кордоні Росії? Чому Кремль санкціонував вибори, які ґарантовано не визнає ніхто в світі? Якою стратегією керується Москва?
Відповідь гранично проста. Росія загнала себе в кут, і Кремль не має послідовної стратегії, лише набір випадкових короткострокових тактик. Російське керівництво не може дозволити дій, які російська суспільна опінія (на яку воно в парадоксальний спосіб опирається) оцінила б як зраду повстанців. Російські ЗМІ створили в суспільстві істерію, яка позбавляє російську політику щодо України гнучкості.
Ймовірно, Росія хоче продемонструвати Заходу, що його антиросійська політика з опорою на санкції є неефективною. З цього погляду створення нових заморожених конфліктів, неприємних для Заходу, але які він не в змозі вирішити, може здаватися привабливою стратегією. Тому те, що Росія робить на Донбасі, може бути насамперед символічним жестом або геополітичним сиґналом, віддзеркаленням переконання Москви: ніякі домовленості з Заходом більше не можливі.
Якщо ці міркування правильні, немає потреби копати глибше в спробі зрозуміти стратегію Кремля. Політику Москви визначає прагнення не виказати слабкість перед західним тиском і підтримувати націоналістичну істерію в країні. Кремль відчуває тиск і від лідерів ребеліантів, які не бажають втрачати «вотчини», що звалились на них, і мають досить підстав боятися нормалізації відносин між Москвою і Києвом.
Одностороннє визнання виборів в Донецьку і Луганську не передбачає жодної виразної стратегії. Щобільше, воно підриває і дискредитує первинне завдання Росії перешкодити дрейфу України в бік Заходу, як і створення економічного альянсу євразійських держав, в якому Москва зайняла б чільну позицію. Ніхто не має сумніву, що, анексувавши Крим, Москва остаточно втратила Україну як союзника. Заморозивши Донбас, Москва, можливо, ховає і Євразійський економічний союз.
Автор — голова Центру ліберальних стратегій (Софія), науковий співробітник Інституту гуманітарних наук (Відень)
Иван Крастев
Дефіцит стратегії
«Ведомости» від 10.11.2014, №208
Зреферував О.Д.