Крим – це з’їдений бутерброд.

Панюшкін, звичайно, леґенда російської журналістики – ґуру, можна сказати. Але його погляд на російсько-українську війну цікавий навіть не через це. Кого-кого, а Валерія Панюшкіна російська телевізія точно не зомбує, тобто в його особі маємо зразок експериментально чистої, незакомплексованої, як казав Подерев'янський (український ґуру), свідомості російського росіянина. Чи додає цей погляд оптимізму щодо україно-російських перспектив – судіть самі.

– Ця війна завершиться?

– Звісно. Всі вони так чи інакше завершуються. Я не знаю, чи буде ДНР-ЛНР існувати у тому форматі, що й Придністров’я чи Абхазія, але нестабільним цей регіон буде ще довго.

– І можна виправдати дії сепаратистів?

– Нагадаю вам притчу про грішницю. Її привели до Ісуса, сказавши, що вона вчинила перелюб і, згідно з традиціями, її мають каменувати. Ісус відповів: «Хто з вас без гріха, той хай першим кине камінь». Виправдати можна багато чого, питання у тому, що можна виправдати, а що ні. Можна зрозуміти людину, яка йде воювати після того, як у її дім потрапив снаряд і вбив когось з близьких.

Війна – страшна штука. В Радянському Союзі під час війни був дико популярний текст «Вбий німця». Але от пройшло вже стільки років, і ми не вбиваємо першого зустрічного німця. Змогли ж ми якось примиритись.

Чи, наприклад, німці і французи, які воювали за Ельзас і Лотарингію живуть, практично, в одній країні. Вони стільки років воювали за цю землю, для них було надзвичайно важливо володіти нею. Але тепер для них це неважливо, вони там живуть спільно і без проблем.

– Тобто навіть після Донбасу можливо примирити росіян і українців?

– Примирення, безперечно, можливе. Між німцями і росіянами воно відбулось, незважаючи на те, що спочатку німці захопили все до Волги і перебили купу народу, а потім росіяни захопили все до Берліна і теж перебили купу народу. Питання в тому, коли це може статись і ціною яких жертв. Тому я і у вас, і в Росії намагаюсь показувати, що на війні в прицілі – люди, чиїсь батьки, діти, брати. Чим швидше ми зрозуміємо, що і там, і там страждають люди, тим ближче буде примирення.

– А як примирити людей, які воювали на боці української армії з тими, хто воював за ДНР-ЛНР?

– Сучасна пропаганда з обох сторін дегуманізує конфлікт. В Росії розповідають про бандерівських упирів, які розпинають дітей, а у вас майже те саме, тільки герої історій інші. Я намагаюсь розповісти про водія автобуса в Краматорську, який їздить на рейси під обстрілами. Пояснити, чому він це робить. Якщо ми спробуємо олюднити цей конфлікт, то опинимось набагато ближче до примирення, домовленості і так далі.

Студенти зі Львова сидять же на парах поруч з людьми з Криму, зі Сходу, і ніхто вам не кричить «кривавий бандерівець!», а ви не кричите їм «криваві терористи!». Ви розумієте, що не є ні тим, ні іншим, ви – студенти. Рано чи пізно, ця війна закінчиться, а люди залишаться, і це важливо. Росія так чи інакше залишиться східним сусідом Росії, а Україна буде західним сусідом Росії. Ми домовимось, але питання в тому – скільки людей ще має загинути, поки прийде цей час.

– На основі ж чого можуть домовитись Україна і Росія?

– Передусім, треба відмовитись від амбіцій. У найближчі сто років, Україна не зможе бути повністю незалежною від Росії в силу торгових, особистих зв'язків. Вплив Росії на Україну все одно залишиться, бо це і російська мова, якою розмовляють і на Сході, і в столиці, і навіть у Львові. Механізмів впливу дуже багато.

Якщо усвідомити, що повної незалежності від Росії не може бути, тоді треба починати розмовляти про межі цієї незалежності. З іншого боку, Росії треба усвідомити, що ця ідея вічної боротьби і протиставлення себе Америці – вигадка, і не більше. «У нас є ядерна зброя» – так, але якщо Росія її використає, то нічого не залишиться. Те, що ядерна зброя є, рівноцінно тому, що її немає, бо те, за що ми боремось, неможливо захопити за допомогою ядерної зброї. Росії треба бути скромнішою.

– Росія може зараз на очах у світу піти наступом?

– Абсолютно так. Вона вже стільки всього наробила на очах у всього світу, стільки нерозумних вчинків, що я не сумніваюсь у можливості відкритого наступу.

– А що буде з Кримом?

– Юридично – Крим український. Проте повернути Крим Україні – неможливо, бо будь-який російський президент, який захоче повернути півострів Україні, буде негайно скинутий найтемнішими силами, найлютішими націоналістичними рухами. А будь-який український президент, який захоче прийняти назад Крим, прийме воюючу територію. Він прийме партизан і ціле місто Севастополь з професійними військовими, які вміють воювати набагато краще за бойовиків на Донбасі. Якщо зараз прийти до Порошенка і віддати йому Крим, то він відмовиться. Крим – це з’їдений бутерброд. Такий бутерброд неможливо повернути.

Розмовляв Ярослав Назар