Україна, Росія і Велика Брехня
Роман «1984» є страхітливо точним путівником поточними подіями
Кожному, хто хоче зрозуміти нинішню позицію Росії щодо України, варто почати з читання класичного роману Джорджа Орвелла «1984». Зв’язок є глибшими, ніж суть означення «орвеллівський»: через свою структуру і мудрість ця книга є її путівником – часто страхітливо точним – поточними подіями.
Найпростіше почати – у світлі тепер цілком відвертого російського вторгнення в Україну – з гасла «Війна – це мир», одного з лозунгів вигаданої імперії в орвеллівській історії. Адже наразі будь-яка спроба переговорів і припинення вогню супроводжувалася російською ескалацією – до такої міри, що ми можемо бути певні, що це не збіг. Якщо російський президент Владімір Путін зустрічається з іншими лідерами, то ми попросту повинні припускати, що це є прикриттям останнього безчинства, як от введення російських військ, бронетехніки та артилерії під час нещодавніх переговорів у Мінську.
Та нам потрібно глибше зануритися у фабулу роману у пошуках трьох понять, які можуть допомогти зрозуміти цю дуже дивну війну, в ході якої Путін радикалізував російську політику, зруйнував мирний лад у Європі, кинув виклик уявленням європейців про їхнє майбутнє загалом і навіть пригрозив ядерною війною. Усі аргументи, висунуті для того, аби виправдати цю безглузду аж до нігілізму війну, є явно надуманими і/або внутрішньо суперечливими. Щоби збагнути це жахливе явище, коли люди вбивають і вмирають через незрозумілі причини, нам потрібно згадати деякі ключові поняття Орвелла: Євразія, двоєдушність і любов до Старшого Брата.
У романі Орвелла «1984» одна із світових наддержав має назву Євразія. Це доволі цікаво, бо Євразія - це назва головної російської зовнішньополітичної доктрини. В орвеллівській антиутопії Євразія є репресивною, войовничою державою, яка «охоплює усю північну частину європейського та азіатського земного масиву, від Португалії до Берингової протоки». У російській зовнішній політиці євразійська доктрина - це план інтегрувати всі землі від – як ви вже здогадались – Португалії до Берингової протоки. Орвеллівська Євразія практикує необільшовизм; російський провідний євроазіатський теоретик якось назвав себе «націонал-більшовиком». Цей впливовий чоловік на ім’я Алєксандр Дуґін вже віддавна виступає за те, аби українську державу було зруйновано, а нещодавно він запропонував, аби Росія винищила українців.
Орвелл може допомогти нам зрозуміти, що з нами відбуваєтсья, коли ми добросовісно намагаємось користуватись російськими офіційними медійними джерелами у спробі зрозуміти світ. Російська пропаганда стосовно України є нинішньою двоєдушністю: вона вимагає, аби люди, як писав Орвелл, «дотримувалися одночасно двох взаємовиключних думок, знаючи, що вони суперечливі і вірячи в обидві з них». Російська пропаганда щодня подає дві версії кожної історії, проте обидві є неправдивими і кожна з них суперечить іншій. Зверніть особливу увагу на твердження, викладені нижче курсивом, кожне з яких тепер, після восьми місяців повторень, вже на слуху.
З одного боку, Росія повинна вторгнутися в Україну, тому що українська держава є репресивною. (Насправді, Україна - це демократія, де поважають свободу слова, і в усіх відношеннях це значно вільніша країна, ніж Росія). З іншого боку, Росія мусить втрутитися, тому що української держави не існує. (Насправді, вона є такою самою функціональною, як російська держава, за винятком проблемних сфер війни, розвідки та пропаганди).
З одного боку, Росія повинна вторгнутися в Україну, тому що росіян в Україні примушують розмовляти українською мовою. (Це неправда: росіяни в Україні можуть говорити, як їм заманеться, і в цьому вони мають набагато більше свободи, ніж росіяни в Росії. Більшість російськомовних в Україні насправді не є росіянами, у кожному разі – не більше, ніж є англійцями американці, які розмовляють англійською). З іншого боку, української мови не існує. (Вона існує. Має велику літературну традицію, і нею розмовляють десятки мільйонів людей.)
З одного боку, всі українці є націоналістами. (Насправді, українські ультраправі на останніх президентських виборах набрали 2%, значно менше, ніж у будь-якій іншій європейській країні, яку ви згадаєте). З іншого боку, української нації немає. (Насправді опитування громадської думки завжди засвідчують протилежне, навіть у тих регіонах, які тепер перебувають під російською окупацією. Мільйони українців виявили готовність піти на ризик заради своєї нації під час останньої революції, і тисячі добровольців ризикують своїм життям на лініях фронту – значно більше, аніж це можна було б сказати про людей в Сполучених Штатах чи деінде, які вважають себе патріотами).
Голова ще не запаморочилася? Тоді ще одне: Росія веде війну, аби врятувати світ від фашизму. (Насправді, саме в Росії ультраправі володіють диктаторською владою, глава держави проголошує гітлерівську доктрину вторгнення в іншу країну для захисту етнічних побратимів. Політичними союзниками Росії є європейські ультраправі партії, включно з фашистами і неонацистами). Водночас: фашизм – це добре. (В Росії Гітлера зараз реабілітують як державного діяча, євреїв звинувачують у голокості, геїв видають за частину міжнародної змови, російських наці, які проходять маршем під час травневих свят, і російських наці в Україні представляють як героїв).
Російська пропаганда подає дві версії історії. Ми припускаємо, що правда лежить посередині. Однак жодна правда не лежить між неправдивими і взаємно заперечливими твердженнями. Є лише безумство, що його Орвелл називає «вчитися любити Великого Брата», який в романі є далеким, знеособленим тоталітарним лідером. В романі «1984» аби навчитися любити Великого Брата, треба пожертвувати тим, що тобі найдорожче. В Україні, це мала би бути державність, тому що Путін зажадав розчленувати країну і сформувати на її південному сході Новоросію; в Європі це мала би бути мирна інтеграція, досягнення, яке лякає Путіна; а всі ми мали би пожертвувати здоровим глуздом.
Ми дуже часто намагаємося вгадати, що Путін має на думці. Намагаємось проникнути в думки Великого Брата, замість того, аби зосередитися на фактах, які можна перевірити. Та за великим рахунком, хіба не однаково, що в Путіна на думці? Чи це комусь насправді відомо, включаючи самого Путіна? Навіть якби ми знали, що в Путіна на думці сьогодні, хіба це допоможе нам зрозуміти, що він матиме на думці завтра? І який ми матимемо шанс захистити свободу та гідність, якщо почнемо копирсатися в мозку окремого індивіда? Зрештою, це людина, яка втручається у виробництво дитячих мультфільмів і контролює телевізійні програми, де піднімається питання про його можливу божественну природу.
В кінці роману «1984» представник режиму Великого Брата посеред здійснюваної ним тортури робить певне зізнання: «влада – це не засіб, це мета». Що б там не було у Путіна на думці, що б він там не говорив і не робив, насправді він захищає свою владу, кінця якої не доведеться чекати довго у будь-якому разі. Утиски в Росії, війна в Україні і дестабілізація Заходу є гротескно високою ціною за вподобання однієї людини. Заміть того, аби починати з цього, замість того, аби зазирати в стурбовані очі двоєдушної людини, нам слід подумати про те, що ми цінуємо і як ми можемо це захистити. Якщо Україна стане Новоросією, Європа стане Євразією, а Захід впаде, і станеться це не через фізичну силу Росії, а через нашу ментальну слабкість.
Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету, автор книги «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним»
Timothy Snyder
To Understand Putin, Read Orwell. Ukraine, Russia and the Big Lie.
Politico Magazine 03.09.2014
Зреферувала Галина Грабовська
08.09.2014