«Вчорашній день вже не мій. Завтрашній день ще не мій. Але нинішній день мій. Отже, кожний нинішній день стараюся проживати всю повноту злуки з Богом, з Його святою волею і, де можливо, творити добро й уникати зла. Це філософія мого життя», — казав якось владика Софрон Мудрий. Нині (2 листопада) його поховали у крипті Архикатедрального собору Святого Воскресіння в Івано-Франківську. На площу перед Собором зійшлося море людей. Архиєрейську Літургію очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). Що й казати — греко-католицька громада зазнала великої втрати…
Його преосвященство владика Софрон не дожив до свого 91-річчя лише чотири тижні. Він прийшов на цей світ у Золочеві 27 листопада 1923 року. У 18 років після побачених катувань та вбивств під час червоного терору на Золочівщині твердо вирішив посвятити себе служінню Господу. «Яка марнота, оце людське життя! Якою жахливою є людина й держава без віри в Бога! Безбожна людина стає страшнішою за лютого звіра. Навіть більше: вона стає страшним знаряддям самого сатани», — читаємо у книзі його спогадів.
Під час війни Софрон опинився в Німеччині, звідки міґрував до США, де в 1946 році вступив до монастиря отців-василіян. У 35 років став священиком, згодом переїхав до Риму, де здобув ступені доктора богослов'я, маґістра канонічного права, професора Папського інституту східних наук. Сорок років працював в українській службі «Радіо Ватикан». Його радіопроповіді підтримували дух українців по всьому світу, а найбільше в атеїстичній радянській Україні. П'ятдесят років свого життя владика Софрон віддав Українській папській колеґії Св. Йосафата, тридцять з яких був її ректором. На 71-му році життя преосвященний Софрон Мудрий повернувся в Україну, де у 1994 році очолив Івано-Франківський теологічний інститут, який завдяки його зусиллям піднявся до рівня теологічної академії. Від 1997 до 2004 року був правлячим Архиєреєм Івано-Франківської єпархії УГКЦ. До серпня цього року служив єпископом-помічником митрополита Володимира Війтишина, був добрим порадником та наставником для молоді, мудрим душпастирем для вірян, незаперечним духовним авторитетом для шукаючих Господа.
«З владикою я познайомилася на п'ятому курсі, коли навчалася в теолого-катехитичному духовному інституті, — згадує Любов Геник, нині доцент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. — Він у нас, на жіночому факультеті, читав канонічне право. Після екзамену він мене викликає і питає, чи вивчала я раніше право. Почувши ствердну відповідь, похвалив за хороший результат.
Він читав у нас чимало курсів. Одним з перших була "Історія українського православ'я". Для багатьох професорів це було нечуваним для католицького науковця і духовної особи. Він навіть читав цей курс майбутнім православним священикам.
На запитання, які він знаходить порозуміння з Православною Церквою, владика відповідав, що у нього з Філаретом спільний «бізнес»: паства і Церква. Не личить українцеві сваритися з українцем та ще й на українській землі, вважав владика».
Він був чудовим організатором. Здібних студентів та викладачів реґулярно виряджав на навчання за кордон для здобуття докторантури, але з однією умовою — всі вони мають повертатися на рідні терени, до Івано-Франківська.
«В часі мого навчання у семінарії він любив приїжджати несподівано до нас, наприклад, на вечірню. Він вмів підтримувати приємну і невимушену атмосферу. В його мові було багато італійських чи "своєрідних" слів, але це всім дуже подобалося. Найбільшими його харизмами були любов до молитви і науки. Він щоденно багато молився, його день починався тільки після Божественної Літургії. Його проповіді завжди були сповнені простоти і глибокої науки водночас», — ділиться спогадами о. Ярослав Рохман, капелан хоспісу, голова руху «За тверезість життя» Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.
З учнем о. Рохманом
На думку багатьох науковців, довічним пам'ятником Софрону Мудрому стане перетворення Івано-Франківська на місто екуменічного порозуміння. Він зібрав документи, де виписано канонічно, чому Українська Церква має право на проголошення окремого Київського Патріархату. Спираючись на документи перших вселенських соборів та соборів Західної Церкви, у 2012 році він завершив наукову працю на цю тему.
У його підручнику «Історія християнства в Україні» цитуються унікальні історичні джерела, зокрема 33 умови Берестейської унії. Владика Софрон подав там копії рідкісних документів та листів, якими володіє Українська Церква, і це визначає унікальність підручника.
Софрон Мудрий якийсь час служив секретарем Патріарха Йосипа Сліпого. «Коли Патріарх Сліпий прибув в Україну із заслання, всі чекали побачити мученика і в'язня, а побачили велета духу», — згадував майбутній єпископ. Мудрий мав завжди бути напохваті. Часто, коли Патріарх наказував замовити таксі, це означало, що треба підготувати всі потрібні документи, квитки та речі для довгої дороги в літаку, наприклад, до Австралії.
Саме Йосип Сліпий привів його на ректора української семінарії св. Йосафата. Семінаристи українського походження мали унікальну можливість гуртуватися, завдяки зусиллям владики, у вивченні українських колядок та народних пісень, які згодом виконували на «Радіо Ватикан».
Владика Софрон дуже пильнував семінаристську наукову бібліотеку в Івано-Франківську. До неї особисто передавав книги Константинопольський Патріарх. Софрону належить ідея відкриття вченої ради при теологічній академії для представників різних християнських і нехристиянських конфесій, які могли б захищати докторат і мали б міжнародне визнання. На жаль, це йому не вдалося, очевидно, через опір стереотипів та консерватизму.
Преосвященний владика Софрон був п'ятим у Європі за авторитетом фахівцем з канонічного права, якого багато разів кликали для розв'язання юридичних колізій. Але, на жаль, жодного разу прикарпатські світські виші не запросили його для читання цього курсу, і це не робить їм честі.
«Це жива леґенда Української Греко-Католицької Церкви. Це людина високого інтелектуального ґатунку, яка ставила інтелект на службу Церкві та Україні. Вважаю, що з часом УГКЦ та вся громада відчують цей вакуум. Він був одним з небагатьох богословів старої галицької традиції, що разом з Церквою пройшов увесь шлях поневірянь, заборон, переслідувань, катакомбної Церкви. Він був достойним репрезентантом УГКЦ за кордоном та перед Апостольським Престолом. Його постать завжди залишатиметься об'єктом наслідування вірними та науковцями», — стверджує доктор політичних наук Іван Монолатій.
В архівах Івано-Франківського обласного радіо збереглися аудіозаписи зі спогадами та духовними настановами преосвященного владики.
«Я приїхав до України після п'ятдесятирічної відсутності на поклик: Господь — сила моя! Я дякую Богові, що дав мені змогу повернутися сюди. У моєму поверненні завдячую покійному владиці Софронові Дмитеркові. У той час я мав повертатися з Риму до Америки, маючи американське громадянство. Але владика попросив: "Україна потребує Вас", на що я не заперечив, як і моє керівництво у Ватикані. Отак він взяв мене за руку і привіз до любого Івано-Франківська. Тут я знайшов справді добрих, віруючих людей, які допомогли поставити на ноги нашу семінарію. Я висвятив тут близько 140 священиків, маємо нині 250 студентів, 12 докторів. Маємо змогу виховувати їх на Заході, є вже добрі виховники, які можуть дати світло для розуму, духовної обнови нашого народу, щоб вони справді були дітьми Божими. Це нас спасе. Нас ніколи не спасуть великі гроші, великі капітали, гарні палаци», — промовляють аудіоархіви голосом владики Софрона Мудрого, що зберегли для історії та громади ще й інтонацію, настрій та сердечне тепло цього Великого Українця.
Підготувала Олена НЕЧВІДОВА
02.11.2014