Колажування як у-відсутнення

КОЛАЖУВАННЯ ЯК У-ВІДСУТНЕННЯ: ВИСТАВКА «КОМПОЗИЦІЯ ЯК ПОЗИЦІЯ»

До 1 лютого мистецька галерея «Shum art gallery» запрошує відвідати експозицію «Композиція як позиція», присвячену колажному та аплікаційному мистецтву. Серед представленого – твори Карла Звіринського, подружжів Сельських та Лободів, Івана Остафійчука, Дмитра Парути, Романа Романишина та інших.

У колажуванні такі про-одиниці, принципи-концепти живописної та графічної мови, як (пряма) лінія, непротяжна точка, довільна пляма, необарокова постмодерна складка, значущі. Зокрема остання. Однак вони не постають концептами, з яких здійснюється мислення.

Колажування є воістину мислення-з-розрізу. Власне з розрізу та множини споріднених операцій (вирізання, врізання, прорізання, обрізання, перерізання, зрізання, дорізання, дорозрізання, тощо, а згодом – наклеювання) здійснюється образотворення, колажне та аплікативне.

Розладнування зв’язків та призупинення чинного як дія розриву уможливлює смисл, зачинає його. Так розрив практикували ще у Давній Греції, у поезії позначаючи словом «цезура».

Колажна композиція, яку організатори виставки її назвою («Композиція як позиція») запрошують осмислити, химерна, її елементи взаємно не узгоджені, їхня вирізаність та вставленість, безтіневість потверджують відсутність напередвизначеності, передування того чи того елемента, кожен елемент абсолютно одиничний, кожен елемент «ніде».

«Композиція». Дмитро Парута

Дві роботи подружжя Лободів, споріднені назвами («Троє» Людмили та «Трійця» Володимира), відсилають реципієнта до математичної дійсності. І хоч розрив корелює з зупинкою, а складка з продовженням, вони спів-мислимі. Складка осмислюється і в математичній площині та математичними термінами французькими (примітка: власне у площині французької мови з’являються поняття на кшталт assemblage, marouflage, bricolage, découpage і, зрештою, collage) теоретиками Постмодерну: «На противагу екстремумам інфлексія (світ може поставати як інфлексія) не має координат: не перебуває ні згори, ні знизу, ні справа, ані не входить у регресивну, ані в прогресивну послідовність. Вона перебуває в стані невагомості».

«Трійця». Володимир Лобода. «Троє» Людмила Лобода

Кожен елемент композиції нічого не кидає: ані тінь, ані відблиск, має власну темпоральність, він є маніфестом Себе, і нічого більше, кожен елемент радикально вмонтований у полотно.

Принцип монтажу у колажі в дійсності Постмодерну проєктується на світ: можна мовити про монтажність (і монтування) світу, письма, дискурсивності, тощо, хоч первинно цей термін – з дискурсу кінематографічного.

Між іншим, щодо монтажності письма, вважається, що хіба музика може бути рівноцінною, з відсиланням до деррідівського «mourceau». Mourceau як завжди-відокремленість (буквально крихта, друзка, обривок, брусок) завжди гостро відокремлена. На експозиції засвідчуємо як рваність (приміром, на «Синіх мряках» та «Дереві» Аґнеси Бачинської-Сельської), так і обрізаність. Деррідівська операція відокремлення (укус як перший крок декомпозиції, укус «зубами») полягає в унеможливленні схоплення, хватки, удержування, у мові позначається лапками, вставками.

Плідною виявилась практика Shum Art Gallery, окрім проведення майстер-класу аплікації з Марією Пляцко, публічної лекції від мистецтвознавця, цього разу – «Парадокси колажу й аплікації». Примітно, Діана Клочко у своїй лекції посилається на символічний похорон кінорежисера (та колажиста зокрема) Сергія Параджанова, на який митець попросив усіх прийти з парою ножиць та видавати ними відповідний звук змикання лез.

Із серії «Екзотичні птахи і звірі». Роман Романишин

Інша операція – операція наклеювання, яка слідує за вирізанням (collage від фр. coller – клеїти). Що затаює під собою, приміром, гриб із серії «Екзотичні птахи і звірі» Романа Романишина, перманентно виробляючи відсутність? У класичній композиції митець несе тягар чистого аркуша, оскільки з першим мистецьким мисленнєвим актом, взаємодією з полотном, тобто першим мазком, митець продукує присутність. Натомість, у стосунку до колажної (де)композиції, це одночасся продукування як присутності, так і, більшою мірою, відсутності. Лише з однієї причини колажний елемент жовтого гриба затуляє опорне тло – аби явити цю площину як зображення.

Вирізаний і наклеєний поверх тла колажний елемент-фігура вступає в ансамбль лише для того, аби затулити, у-відсутнити. Так уяснює смисл колажу Розалінд Краусс у книжці «Оригінальність Авангарду та інші модерністські міфи» : «Саме це викорінення первісної поверхні та її реконституювання через фігуру власної відсутності постає основною умовою колажу як системи означників.[…] Як система, колаж освячує гру відмінностей, яка водночас вказує на відсутнє джерело, і підтримується ним: примусова відсутність первісної площини, спричинена накладанням іншої площини, яка стирає першу задля того, аби її репрезентувати».

1. Deleuze G. The Fold: Leibniz & the Baroque. Minneapolis: University of Minnesota Press; 1993.

2. Landow, George P. “Other Convergences: Intertextuality, Multivocality, and De-centeredness.” In Hypertext: The Convergence of Contemporary Critical Theory and Technology, 53–81. Baltimore and London: Johns Hopkins University Press, 1991.

3. Krauss, Rosalind E. The Originality of the Avant-Garde and Other Modernist Myths. Cambridge, MA: The MIT Press, 1985.