Що знає Обама

Кожен президент дещо розуміє неправильно. Що вирізняє Обаму – так це його ідеологічна закостенілість і незбагненна необізнаність.

Серйозні люди відчувають обов’язок слухати всі виступи Обами. Вони насуплюють брови, випинають підборіддя і ретельно аналізують кожне слово. Вони вважають, що майже все, що говорить президент, є значущим, і це є правда. Вони вважають, що те, що є значущим, також мусить бути інформативним. Не обов’язково.

Я замислився над цим, оскільки стає очевидним, що навіть на елементарному рівні м-р Обама часто не знає, про що він говорить. Річ не в тім, що його аналіз глобальних подій є таким вже помилковим, хоча він помилковий. Глибшою проблемою є ті підвалини знань, на яких побудований той аналіз.

Ось, наприклад, відповідь м-ра Обами на питання, поставлене в серпні колумністом газети New York Times Томом Фрідманом, який хотів почути думку президента щодо нового світового безладу. 

«Не можна робити узагальнень для всієї земної кулі, – відповів президент. – Тому що існує низка місць, звідки продовжують надходити добрі новини. Азія продовжує економічно зростати… і не лише зростання, ми починаємо бачити, що в таких місцях, як от Індонезія, зміцнюється демократія».

«Добрими є лінії тренду в Латинській Америці, – додав він. – Загалом ще є причини для оптимізму».

А тепер гляньмо, якою є дійсність. В Японії економіка скорочується. Китайський ринок торгівлі нерухомістю є мильною бульбашкою, яка ось-ось лусне. Індонезійська демократія, можливо, зміцнюється, але посилюється також ісламізм і переслідування релігійних меншин. Зруйновано демократію в Таїланді. Рух до свободи у М’янмі – як вважалося, одна із знакових дипломатичних перемог м-ра Обами (і Гілларі Клінтон) – застопорився. В Індії справи під керівництвом нового прем’єр-міністра Нарендра Моді, можливо, йдуть краще, аніж йшли раніше, але минулися ті дні, коли серйозні люди думали про Індію як про майбутню наддержаву. Уряд Пакистану, як завжди, перебуває на межі падіння.

Що стосується Латинської Америки, то в Аргентині нещодавно вдруге за останні 13 років стався дефолт. Бразилія переживає рецесію. У Венесуелі жорстокий диктаторський режим. Еквадор значно просунувся на шляху перетворення на диктатуру. 

Я розпочав з цих прикладів не тому, що немає позитивних моментів в Азії (наприклад, Південна Корея) чи Латинській Америці (наприклад, Колумбія), а тому, що це дуже типово для Обами. Застерігати від узагальнень, і самому узагальнювати. Наводити приклад, але той, який не є репрезентативним. Говорити про лінії тренду, але неправильно зрозуміти напрям цього тренду.

Наступний приклад: Туреччина. У 2009 р. м-р Обама вирішив назвати Туреччину і її прем’єр-міністра Реджепа Таїпа Ердогана партнером США на Близькому Сході. «У нас спільні цілі щодо багатьох питань», – сказав він у турецькому парламенті в квітні 2009 р. У 2012 він сказав, що м-р Ердоган зміцнив «узи довіри».

Ще в 2009 р. було ясно, що м-р Ердоган диригує велетенським постановочним процесом супроти своїх політичних опонентів, заснованим на безглуздих звинуваченнях. У 2010 р. було ясно, що він відкрито підтримує рух ХАМАС, не кажучи вже про те, що є відвертим антисемітом. У 2012 р. Комітет захисту журналістів зауважив, що в Туреччині більше ув’язнених журналістів, ніж в Китаї чи Ірані разом узятих.

Тепер перейдімо до Ємену. У 2012 р. після арабської весни президент вказав на Ємен як на взірець перспективного політичного перетворення в Сирії. М-р Обама знову повернувся до цього два тижні тому, згадавши боротьбу проти Аль-Каїди в Ємені як взірець для війни, яку він має намір вести проти Ісламської держави в Іраку та Сирії.

Отакої! «За цей вікенд, – зауважив в понеділок Адам Барон з видавничої компанії McClatchy, –  розходження між риторикою адміністрації та реальністю поглибилося через те, що анти-американськи налаштовані повстанці з клану Хуті – які за твердженнями американських дипломатів мають тісні фінансові та військові зв’язки з Іраном – взяли під свій контроль багато районів столиці, міста Сана, зустрівши мінімальний опір з боку підтримуваних США збройних сил Ємену».

Продовжуємо мандрувати світом. Обама заявив про перемогу над Аль-Каїдою і зневажливо назвав такі групи, як ІДІЛ, запасним складом університетської спортивної команди у той самий момент, коли Аль-Каїда надолужувала згаяне. Він висміював думку про те, що Росія є нашим ворогом – пам’ятаєте пасаж про тих, прагне повернення «зовнішньої політики 80-х»? – якраз тоді, коли Росія знову ставала нашим ворогом.

У 2012 р. він передрік, що «аль-Асаду залишилися лічені дні» якраз тоді, коли воєнна обстановка змінилася на користь сирійського диктатора. Він обстоював листопадову ядерну угоду з Тегераном, кажучи, що «нам не важко буде перевести годинник назад чи ще більше посилити санкції», якщо дипломатія зазнає невдачі. Насправді, як зауважив Фонд захисту демократії, «все міцніші торгівельні зв’язки з Туреччиною, зростаючий продаж нафти Китаєві і чутки про багатомільярдні російсько-іранські торгівельні угоди, які ще не укладені, але їх підписання вже не за горами, є для Ірану «планом Б» для того, аби вислизнути з пастки».   

Кожна адміністрація намагається по-своєму висвітлити події; кожен президент дещо розуміє неправильно. М-р Обама не є винятком у цих відношеннях. Чим він вирізняється – так це своїм поєднанням ідеологічної закостенілості і незбагненної необізнаності. Що знає президент? Проста, і мабуть, найправдивіше відповідь – небагато.   

Bret Stephens
What Obama Knows
The Wall Street Journal, 22.09.2014
Зреферувала Галина Грабовська