Нова важлива книжка шанованого лінґвіста з Віденського університету Міхаеля Мозера обіцяє стати ґрунтовним описом політики режиму Януковича, спрямованої проти української мови. Монографія Мозера під назвою "Мовна політика й дискурс про мову в Україні за Президента Віктора Януковича, 25 лютого 2010 р. – 28 жовтня 2012 р.", готується до публікації у серії "Радянські та пострадянські політика та суспільство" видавництвом Ibidem у Німеччині.
Професор Мозер є автором 8 книжок і фахівцем зі слов'янських мов загалом та української зокрема.
Книга починається з короткого огляду історичного розвитку української мови і ставлення до неї як російського царського, так і радянського режимів. Зокрема, у радянський період:
"Населення України дедалі більше русифікували завдяки російськомовній освіті, російськомовним засобам масової інформації, а також переважному вживанню російської у публічній сфері. Вживання української мови дедалі більше обмежувалося інтелектуальними сферами, які перебували під контролем тоталітарної системи, натомість стандарт української мови притягували якомога ближче до російської. Окрім західних територій, які ввійшли до складу Радянського Союзу лише у 1944 році, українською літературною мовою рідко розмовляли на вулицях українських міст. Завдяки поширеній радянській пропаганді, тих, хто розмовляв нею, швидко називали або селюками, або «націоналістами». Ці тенденції втратили силу лише тоді, коли Радянський Союз був вже на межі розпаду. Але якщо розпад Радянського Союзу таки викликав відродження української мови, російська ніколи не переставала бути широко вживаною або навіть не переставала домінувати у багатьох сферах життя".
Зважаючи на сім десятиліть примусової русифікації та деукраїнізації, російська мова надалі має високий статус у незалежній Україні. Як пише Мозер: "Моя головна теза полягає у тому, що російська [мова] ніколи не перебувала під загрозою в Україні, і, навпаки, вона схильна загрожувати українській мові". Гірше того, режим Януковича та Партія регіонів роблять усе від них залежне задля дискримінації української мови та сприяння російській.
"У той час як Президент Віктор Янукович та багато інших політиків регулярно заявляли, що законодавство України про мови повинно йти "європейським шляхом"... конкретні політичні кроки мали зовсім інший напрямок і не вели до жодної фактичної підтримки українській мові до виборів 28 жовтня 2012 року. Натомість, російській мові надавали доволі ефективну підтримку під гаслом "права людини на рідну мову". Одним із засобів пропаганди стало наполягання на начебто важливому значенні в Україні... Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Це заслуговує на увагу, оскільки російська мова, що хоч і є юридично захищена Хартією, не відповідає критеріям регіональних мов або мов меншин, визначеним самою Хартією. Натомість, ані Президент, ані партія влади не продемонстрували жодних серйозних зусиль задля розвитку будь-якої справжньої регіональної мови чи мови меншини в Україні – чи "прав людини" носіїв цих мов. Більше того, практично нічого не зробили для задоволення потреб україномовних громадян України у сферах, в яких українська мова є очевидно недостатньо представленою, як-от у засобах масової інформації".
Але це ще не все. Як я вже неодноразово стверджував, режим Януковича не лише дискримінує українську мову, ідентичність та культуру, але й є однозначно ворожим до них та насправді поділяє дискурс і світогляд, який найкраще можна назвати світоглядом "російської вищості", з усіма неприємними конотаціями, які передає цей термін. За словами професора Мозера, "ті представники партії влади, які беруть активну участь в українській мовній політиці, зазвичай, ставляться до української мови та ідентичності лише за схемами, які були добре відомі з імперських та радянських часів... вони тримаються за образ української, як неповноцінної або "забрудненої" мови з малою або нікчемною цінністю у порівнянні з "великою і могутньою" російською мовою".
Не дивно, що місцеві українофоби знайшли підтримку у гіпершовіністичній Росії Владіміра Путіна.
"Зокрема, з 2004 року, офіційна Росія та інші ідеологи "русского міру" [фонд "Русский Мир"] регулярно засуджували уявне переслідування російської мови та російськомовного населення України, в той час як права української меншини, другої за розміром у Росії, дедалі частіше не просто іґнорували, але й порушували протягом останніх двох з половиною років. Водночас, офіційна Росія повернулася до російських імперіалістичних ідеологем, що заперечують саме існування української нації та мови. Крім того, ідеологи "русского міру" у Росії, а також в Україні, дедалі частіше зображають будь-які ініціативи з підтримки української мови як "націоналістичні" або "фашистські" та популяризують власні спроби зберегти або збільшити сферу впливу Росії на пострадянському просторі, у яких російська мова відіграє ключову роль, під гаслом боротьби з "фашизмом"".
У монографії Мозера є декілька лиходіїв, але варто згадати двох. Першим є сумнозвісний бандит-антиінтелектуал Вадим Колесніченко, який був ініціатором закону, спрямованого проти української мови, прийнятого українським парламентом влітку минулого року. Ось що пише Мозер про Колесніченка: "Міркування Колесніченка досконало демонструють сутність нинішньої боротьби за "право людини на рідну мову" в Україні. Та сама людина, що регулярно посилається на "європейські цінності" і заявляє про необхідність демократизації України, зокрема у сфері законодавства про мови, так само регулярно робить заяви, що представляють її як тоталітарного політика-неосталініста, який виробив в себе характерну пострадянську новомову, переповнену риторикою ненависті".
Іншим лиходієм є, звичайно, сумнозвісний бандит-інтелектуал Дмитро Табачник, міністр освіти, науки, молоді та спорту. За словами Мозера, "у сфері освіти, в якій поширення української мови було найбільш успішним до 2010 року (хоча російськомовні школи чи класи завжди залишалися поширеними, особливо на півдні та сході країни).., Табачник зробив усе можливе задля скорочення вживання української мови і сприяння вживанню замість неї російської. Це стосується дошкільної, шкільної та університетської освіти, а також підготовки підручників чи процедур випускних шкільних іспитів. Табачник продовжує заперечувати саме існування української нації навіть у ролі міністра українського уряду".
Висновки професора Мозера не є зовсім сумними: "Немає ніякого сумніву, що мовна політика, яку проводять за Президента Віктора Януковича, матиме великий вплив на історію української мови у найближчі роки, і що цей вплив, здебільшого, піде на шкоду державній мові. Проте у кінцевому рахунку фактичний вплив цієї політики залежатиме від чинників, що не перебувають під прямим контролем політики. Вирішальним чинником буде реакція усіх громадян України: тих, що розмовляють якою завгодно мовою, але погоджуються зі статусом української мови як державної та мають прихильне до неї ставлення, і тих, в кого переважною мовою спілкування є українська, та лояльність яких до своєї мови має вирішальне значення".
Є дві причини для обережного оптимізму. По-перше, режим Януковича є жахливо некомпетентним, а політики, які не можуть зав'язати власні шнурівки, навряд чи знищать мову. По-друге, режим та його союзники – прибічники панування "русского міра" – довго не протягнуть. На відміну від української мови, культури й ідентичності.
Alexander J. Motyl. Soviet-Style Imperialism & the Ukrainian Language
01.03.2013