при отвореню загальних зборів товариства "Просвіта" в Станиславові 17 (29) серпня 1889.
Високоповажані панове, дорогі братя-громадяне!
Була ніч темна. В бідній сїльскій хатинї спав твердим сном господар, що називався хлопом, хоч позбувся вже панщини. Недоладна праця і гірка недоля зморила єго так дуже, що не чув, як піяли півнї, будячи єго до нового житя на вільній батьківщинї. Вже повставали єго сусїди і кождий своїм ладом порався на своїм обійстю, тілько той бідак спав та спав, мов-то-б приголомшила єго мертвота. Аж ось крізь хмари засвітило сонінько в єго віконце; він пробудився, схопився з постелї і став живо забиратись до нової тямущої праці, щоби дігнати сусїдів в их змаганю просвітнім і народнім.
Була ніч темна. В місточку спочивала жидова по дневних своїх трудах спекуляційних, а бідні міщане, витїснені жидами з середини міста до покутних улиць, працювали пізно в ночи: хто був швець, хто кушнїр, хто кравець, хто ткач, хто боднар, хто столяр. Гірка була их праця, бо невеликій дохід з неї переходив в більшій части в кешеню вірителїв, що жили лихвою і крівавим потом бідних ремісників. Зморені таким трудом засипляли они пізно в ночи і спали сном мертвецким, поки наконець і в их віконце крізь хмари засвітило ясне сонце.
Тим-то ранїшним світлом, котрим по темній ночи оживились наші селяне й міщане до нового житя, є світло науки. А вже-ж нїгде правди дїти, почин до сего хосенного дїла в галицкій Руси поклало товариство "Просвіта", котре вже 21 років ширить світло науки і правди між незрячими, темними земляками.
Що-ж з того, що рускі селяне позбулися панщини, коли они через яких двацять лїт не знали, як взятись до розумної праці на пустці батьківскій? Ось бо богато селян стали дорогій час марнувати і розтрачувати батьківщину піянством, поки не звелась нї на-що; инші подробили свої грунти і зійшли на велику біду, задовжившись у жидів і по банках. А що-ж сказати про наших міщан, котрих захопила була клїщами у свій полон жидова, мов-то обмотує павук муху своїм павутинєм?! Бідолашні міщане вже й не тямили, що их предки були колись заможні, що вели широку торговлю виробами шевскими, кушнїрскими, ткацкими, що их предки крїпко держались своєї віри і народности. Та от, той добробит минувся, а крім того богато руских ремісників відцурались свого обряду і своєї народности і стали недоляшками та попихачами жидів.
Але минула темна ніч! наші селяне й міщане стямились, побачивши, що летять стрімголов у пропасть. Над пропастію зупинились недобитки лихої долї, — стямились і сказали: "Годї нам на нашій рідній земли довше бурлакувати! — се-ж наша батьківщина, зрошена нашим потом і нашою кровю! Не дамо собі єї видерти перевертням і лихим супостатам! Хопимось крівавими руками за останки дорогої батьківщини і скажемо: Нї! ми ще не пропали на світї, поки нога наша стоїть на своїй земли!"
Стоять недобитки лихої долї над пропастію, від котрої відвертаються зі страхом, а сонїнько Боже світить миленько і огрїває бідолах, що перемерзли від студени довгої бурливої ночи. Наші селяне й міщане пізнали, що треба им ратуватись від загибели і від сумної руїни, — пізнали, що попідпирану батьківску хату треба відновити, що треба инакше газдувати. Минула темна ніч, в віконце их хат заглянуло ясне сонце: богато з селян і міщан пробудилось, прочуняло! і они то ладять красшу хату на поконвічній рускій землици.
Угольний камінь під нову хату помагав им класти товариство "Просвіта". Се товариство поучає вас, брати, своїми книжочками, хто ви, чия правда, чия кривда і чиї ви дїти! Из сих книжочок, котрі від 20 лїт тисячами розходяться по галицкій Руси, дізнаєтеся ви, братя селяне й міщане, що ви єсте Русини, що жиєте на своїй рідній земли, на земли плодючій і родючій, котра колись текла медом і молоком мов Канаан, — дізнаєтеся, що під панованєм нашого наймилостивійшого цісаря Франц-Іосифа маєте право користуватись всїми правами конституційними, що нїкому не вільно нас кривдити й зневажати на нашій прадїдній батьківщинї, — дізнаєтеся про способи, як видобутися з біди і тяжкої недолї, як заводити ліпші порядки в хатї і в громадї, як вам доборотись до лїпшої долї. І справдї, богато селян та міщан прозрїло; они то горнуться до товариства "Просвіта", котре бажає щиро, щоб наукою зєдинились всї Русини в одну велику родину і спільними селами добивались до гаразду народного.
Мило менї отже повитати на сих загальних зборах тих поважних селян і міщан, котрі на поклик товариства "Просвіта" прибула сюди для спільних нарад про наші просвітні справи. Здорові були, дорогі громадяне! Русини в опанчах, сердаках, капотах і сурдутах обіймаються тут щиро мов рідні братя, бо дізнались уже, що — велика руска Мати! В такім братерскім сполученю стаємо ми сильними, так що нїяка ворожа сила не зможе нас подолїти. Здорові були ви, Отці духовні, пастирї тих тямущих селян і міщан! Ви то єсте многозаслуженими провідниками тих братів в их религійнім вихованю і національнім відродженю; — ви виводите повірену собі паству духовну з пітьми духа, идучи мов-то слїдом за Мойсеєм, що вивів нарід израїльскій з неволї єгипетскої. Честь вам і слава! Спасибіг вам, славним ветеранам і смілим молодим воїнам Христовим, що ви здираєте полуду з очей темних братів, що ви полюбили тоє світло науки, котре від тепер не дасть-ся вже на Руси загасити!
А яким-же словом маю вас повитати, старші і молодші репрезентанти світової интелигенції?! Ось бачу в сім зборї поважаних послів соймових, адвокатів, нотарів, судіїв і инших урядників, — бачу професорів университету і шкіл середних, учителїв шкіл народних, дяків, — бачу лїкарів, купців-промисловців, редакторів часописей, литератів, репрезентантів филій нашого товариства і товариства педагогичного, — бачу молодих юристів, слухачів медицини, фильософії та инших студентів, ба й женщини, котрі по словам нїмецкого поета Шиллера вплїтають вінок в наше житє. Якими красними силами втішаєся мати-Русь, що ще недавно тому обідрана плавала сиротою над Днїпром і Днїстром! Здорові були, ви горачі патріоти, що мов квіти вкрашаєте руску ливаду! Без тих квітів народна наша нива явила-б-ся пусткою. Слава-ж вам, що з всіляких квітів сплели ви нинї гарну вітку, котра красуєся серед загального збору членів товариства "Просвіта".
Та от мати-Русь почислила голови дорогих своїх дїтей, і жаль їй стало, що не бачить тут кількох своїх синів, котрі були славою великої нашої батьківщини. Нема між нами Осипа Федьковича, соловія рускої Буковини, нема славного ветерана Степана Качали, що сміло ніс хоругов перед словесними воїнами, — нема Іосипа Барвіньского, автора гарної трагедії "Павло Полуботок".. Нема их між нами тїлом, котре по трудах житя лягло спочити в могилї,— але духом своїм суть они між нами! Память покійних сих патріотів славних світлий збір зволить почтити повстанєм з місць!
Послухавши деяких старших патріотів, центральний видїл товариства "Просвіта" відважився скликати загальні збори по-за Львовом в більшім містї на провинції. Як перші христіяне перед гоненями жидів і поганців скривались в підземних норах — в катакомбах, і там відбували свої богослуженя та спільні наради, такі члени товариства "Просвіта" через 21 років страха ради перед всїлякими противниками відбували лиш у Львові загальні свої збори. В починах свого розвою було наше товариство мов-то маленька дитина, котра вчиться ходити та перші свої кроки ставить лише в хатї. Коли-ж тая дитина стане сміло ходити, то вибігає она з хати і біжить до городу, ба й до гаю, де другі дїти весело бавляться, — а матїр, ведучи оком за дитинкою тїшиться, що она так гарно розвиваєся. Отже й наше товариство розвивалось якійсь час у себе дома, і хоч деякі старші люде вже давнїйше дораджували єму, звідати й дальші сторони, то оно все-таки побоювалось далекої дороги, не знаючи, чи земляки приймуть радо рідну просвіту. Та й не пожалували ми першої нашої вандрівки, се бо вельми дїяльна станиславівска филія нашого товариства починала відповідні приготованя до загальних зборів, і відтак дорогі земляки витають нас хлїбом-сілью старо-руским обичаєм. Спасибіг славним Станиславцям, що перше просвітнє товариство в галицкій Руси находить у них сердечну гостину, — велике спасибіг им! — се бо, спонукані таким щирим привітом, зможемо з-годом-перегодом відбувати вандрівку по всїх містах нашого рідного краю.
Тепер нам любо віддихати над Бистрицями свіжим воздухом! доти-ж томилась ми над Полтвою між високими мурами і не мали спосібности зіткнутись з численними міщанами й селянами. Все-ж таки кріпились ми духом яко мога, і вже в початках свого розвою зєднувало собі наше товариство що-раз більшу симпатію у земляків. Годиться тут спімнути, що в 1872 р. членом видїлу "Просвіти" був теперішний епископ станиславівскій, преосвящений Юліян Пелеш, та що від часу заснованя товариства вменно славний ветеран-патріот, покійний Стефан Качала був мов-то душею нашого просвітного змаганя. Той-то многозаслужений муж і вмираючи не забув про товариство "Просвіта", бо записав 8000 зр. на видаванє популярних книжочок і на етнографичну карту Руси-України. До перших же добродіїв "Просвіти" належать колишній єї голова, властитель дібр земских Володислав Федорович, котрий в 1875 р. дарував нашому товариству 12.000 зр. а в 1885 р. їздив в депутації рускій до Відня, щоб відвернути від монастирів василіяньских так звану реформу езуїтску.
Відтак в теперішних часах круг дїяльности "Просвіти" став досить широким. До неї звертаються з довірієм і ті земляки, котрі на неї довго дивились бісом. Та й як не відноситись до товариства "Просвіта" з довірієм, коли сам наймилостивійшій наш цісар Франц Іосиф дня 2 (14) вересня 1880 р. висказав в Народнім Домі сі памятні слова, що се товариство є дуже пожиточним. Коли-ж наш великодушний монарх нам Русинам заявляв все отцівску свою милість, то позволяю собі, візвати світлий збір, щоби всї присутні радістно воскликнули: "Єго Величество цісар Франц-Іосиф І. най жиє многі лїта!"
Наше товариство єсть пожиточним задля того, що ширить між темним людом світло науки. Та й хто не хотїв-би бути приятелем світла? Вже латиньска приповідка каже: Fiat lох, libertas erit — нехай буде світло, а буде свобода!
Світло отже і свобода, свобода в границях конституції, є знаменем нашої просвітної хоругви. Світло-ж і свобода доведе вас, міщан і селян, до добробиту, щоб ви могли небавом сказати: "В своїй хатї своя правда і сила і воля!" І справдї вже богато селян і міщан, що горнуться під хоругов "Просвіти", стали тямущими громадянами. В многих селах і по деяких містах ті громадяне засновали читальнї, котрі стала ясною зорею народного нашого відродженя. Великою підмогою в здвигненю святинї просвітної суть побіч священиків також многі учителї народні, котрі не зважаючи на игемоньскі гоненя деяких инспекторів окружних вступають сміло яко Русини і причиняються до змаганя руского товариства педагогичного, котре під проводом о. Івана Чапельского тепер гарно розвиваєся.
Погляньте, братя, на теперїшню галицку Русь, а зможете сказати, що від двацяти poків из темної маси люду видїлилось уже богато тямущих громадян. Чи-ж честний селянин Іосиф Гурик добив-би-ся тепер до поважаного становища посла соймового, як-би не був прозрів від світла здорової рідної просвіти? Чи ті рускі виборці, котрі при виборі послів до сойму краєвого віддали свій голос на руских кандидатів, — чи ті виборці, кажу, могла-б пібднестись до такого безкористного патріотизму, як-би не були прозріли від світла тої-ж просвіти? Ба, можемо сказати, що весь сїльскій люд поволи приходить до самопізнаня, — що у нас що-раз більше патріотів в опанчах і сердаках, котрі не хочуть бути невільниками, панщинними недобитками, а на намагають статись свідущими обивателями в конституційній державі австрійскій. Відтак вже й наше міщане видобуваються з пропасти, в яку попадала за-для лихолїтя народного. Ось приміром у спольщенім Львові заходами деяких патріотів, як Василя Нагірного, Петра Огоновского, д-ра Костя Левицкого і и. засновано товариство руских ремісників під назвою "Зоря". Се товариство є збором тямущих патріотів, котрі станувши плече о плече виступають сміло до боротьби з противниками економичного розвою. Відтак годиться спімнути, що Нагірний з другими патріотами заснував "Народну Торговлю" ві Львові і в инших більших містах галицкої Руси, намагаючи сим способом вихопити з рук жидівских промисл і торговлю і покласти засновок до добробиту в рідній батьківщинї. Велику-ж заслугу в здвигненю промислу домашнього поклав Иларій Герасимович, котрий з кількома патріотами засновав в Коломиї "Спілку Гуцульску" і познакомив уже і заграницю з чудовими виробами Шкрібляка і инших.
Справдї, пробудився змарганий лев і затремтіли из страху єгo сторожі! Поволи минають вже часи давної кормиги чужої. Тепер то починають і деякі тямущі Поляки сприяти нам Русинам та признавати нам національні наші права на рідній нашій земли, дарма що більша часть интелигенції польскої, особливо-ж шляхта, все ще сторчаком стає против народних наших змагань. Минули вже часи, коли занапащувано і нехтовано природні права Русинів! Русь в великій родинї славяньскій є мов-то попелюх, син короля в одній казці рускій. Довгій час гордували попелюхом два старші сини королівскі, але з-годом-перегодом показалось, що той погорджений попелюх є розумнійшим і дїяльнїйшим від тих двох любимців свого батька і що він придбав собі коня зі сонцьом. Так і бідні Русини, з котрих довгій час виспівались деякі другі народи славяньскі, видвигнулись на-перед своїм невсипущим трудом і горячим патріотизмом і придбали собі освіту, що сіяє лучами сходячого сонця.
Нуж, дорогі братя, в имя Боже, до дальшої праці просвітної! Сегорічні славні збори в Станиславові нехай будуть початком нової доби в нашім змаганю просвітнім і народнім! Нехай около хоругви товариства "Просвіта" горнуться всї ті, що люблять матір-Русь! Подаймо собі дружні руки для спільної праці в хосен руского народу і маймо віру в красшу будущину дорогої нашої батьківщини! При такім згіднім дїланю, по словам Тараса Шевченка забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України, і світ ясний невечерній тихенько засьяє!"
[Дѣло]
07.09.1889