Часопись "Буковина" напечатала в найновійшім числї письмо з Куцури, в котрім тамошний Русин ремісник п. Югик, описує житє-бутє наших братів-Русинів в селї Куцурї, а взглядно і в других селах замешканих Русинами на юзї Угорщини.
П. Югик пише:
Кажуть люде: "Кождий край має свій звичай". Так находиться в "Географії Руси" описано, що ми належимо до Лемків. Може бути, що наші предки принесли з собою звичай від Лемків, але наш край не признав кождий звичай. То показалося зараз із початку.
Русинам надавали ґрунти і підчинили их під управу римско-католицку. Приходив до них священик з сусїдного села, котрий им відправляв богослуженє по латиньски; а они самі собі призвали, також з другого села, священика сербского, котрого могли добре зрозуміти. То не подобалося властям і за то була вислана комисія на них, щоби их вислухати, і тогди сказали Русини, що радше вернуться; відки прийшли, як мають Мадярами бути. Таким способом дістали двох священиків з єпархії Мукачівскої. Року 1778, підпали ми знов до троєдиного королївства Хорватского, під управу греко-католицкого владики Крижевского, де й тепер школуються наші дїти і відти дістаємо священиків. Наші дїти, коли пійдуть там, научаться хорватського і нїмецкого язика, а як повернуться, стають знов Русинами. У нас богослуженє відправляєся завсїгди по руски.
Наш рускій нарід дуже хоронить свою віру і народність, особливо в Керестурї они хочуть научитися другої мови, лиш рускої. Коли Русин йде до суду, то і там лиш по руски говорить, коли-ж єгo випитують по мадярски, то він каже: "Та якій то пан? Тілько років учився в школах, а не научився рускої мови?" Русин як пійде на ярмарок, то лиш від того купить одежу, котрий знає рускої бесїди, бодай трохи. З сего можна видїти, що Бач-Бодроґскі Русини люблять свою народність.
Доми у нас суть такі як у Нїмців, більших не найдеся. В хатах Сербів, Словаків або Мадярів не так чисто, як у Русинів та у Нїмців. В передній комнатї стоять з обох сторін постелї, з одної сторони піч, а з одної оден, декуди два "ормани" (шафи), на серединї стіл, а коло него "столки" (крїсла). На постелях червоні пляхти, прибрані шнурками і "фатьолом" (тюлем, тоненькою органтиною). На стїнах довкола хати висять образи святих. По-між образи накладають парцелянові "танєри" (тарелї) мальовані, а межи два "облаки" (вікна) "звіркало" (зеркало). На вікна застеляють білі або червоні "форганґи" (занавіси). Тепер будують доми з склянними дверми. В кухнях так чисто, як і в хатах і украшено порцелянами та великими мальованими мисками. У многих господарїв суть осібні кухнї на дворї, де варять тай хлїб печуть. В таких кухнях глиняні миски і тарелї, а порцелянові хіснують до їди лиш на великі свята або коли прийдуть гостї.
Хлїб у нас пшеничний і житний. Декотрі додають і кукурузи до житного, але у нас встид кукурузу до хлїба мішати. Коли приїдуть де з гір Карпатских та розказують про їх житє, що они вівсяний хлїб їдять, то нам дуже дивно, що они так гірко жиють в горах, де анї хлїба, анї одежі.
У нас одежа дуже много грошей коштує. Н. пр. одна шовкова (гадвабна) хустка 10 або 15 зол. Для молодого хлопа ногавиці, камизелька і "долман" (сїрак) з чорного сукна 25—24 зр. Хлопи носять "віжми" (черевики) чорні, жінки червоні, а дївчата "ціпелї". В зимі хлопи носять "бунду" (манту, плащ) довгу аж до землї, кожухи не зовсїм до колїн, і "чуги" (сїраки) чорні або білі. Жінки носять також кожухи, но не так довгі, лиш до пояса, але дуже "цифровані" (вишивані), або манти з чорного сукна кожухом підставлені. Дївчата носять "реклї" (кацабайки) атласові. Жінки сплїтають волосє до "контьох" (до кінців), а дівчата до "варґоча" (коси), та припинають до него "пантлїчки" (стяжки, бинди), ходять простоволосі (не беруть нїчого на голови). Руска одежа в нашім краю найдорожша зі всїх других строїв народних.
В нашім краю стоїть рільництво на високім ступени. Найменша земля 5 а найбільша 120 моргів. Де було пасовиско перед десяти роками, там по однім моргу подїлено. Коли арендує оден у другого землю на один рік, то платить за оден морґ 24 зр. або за десять морґів 240 зр. На однім моргу уродиться жита 35—40 і до 50 кірців, вівса 50, 60 і до 70 кірців, кукурузи 60, 70 і до 75 кірців, "кромпль" (бараболї) з одного міха уродиться 10—12 міхів. Родиться в нашім краю і багато ячменю, але він дуже ослабляє землю. Коноплї декотрі уростуть і на 8 стіп високі, і "фасоля" родиться дуже добре. Ще декотрі сїють "репчень" (рїпак) в осени, на яри покосять, а за ним кукурузу або просо.
Ми того держимося, що Бачка найплодороднїйша зі всїх комитатів угорских, длятого не забуває за нас держава угорска і жадає від нас великі податки ("порцію"). Котрий господар має дім і 10 моргів землї, той платить що-річно 70—75 зр., а ще і другі податки: за священика 2 кірці збіжа, за півця 1 корець, за учителїв "мірова", на церков від кождої пари 40 кр. і від кождих десять моргів 40 кр.
Наші богатства церковні складають:
Церковний огород, 5 домів парохіяльних, 46 моргів капеляньских, 23 моргів півця, 23 моргів учителя першого, 11½ моргів учителя другого, 11½ моргів учителя третого, 23 моргів послужителя церковного, 23 моргів звоняря, — то робить всїх разом 161 моргів, і то все на однім місци.
У нас не має кождий своєї землї; такій робить на чужій земли. Тот, що робить, дістає половину, а той, чия земля, також половину і той-же платить "порцію" (податок). Ще суть і такі, що не мають своїх коней. Такі люде дістають на третю часть кукурузу обробляти. Одна пара заслужить кождого року 60—70 міхів на свою часть. Жито косять за 13-тий сніп, одна пара заслужить 20—24 кірців пшениці, 4—5 кірців ячменю і 8—12 кірців вівса. Убогі, як скоро готові из жатвою, идуть до парових машин на днї робити. Хлоп дістає 1 зр. або віз соломи, а жінки і дївчата по 50—60 кр. на день. Їсти дістають там, де робять. Звичайно при машинах є доволї горївки, вина і їди так нїби на гостинї, і тому наш нарід, чим найтяжші роботи, тим найвеселїйшій. У наших господарїв суть дуже гарні доми і поля. Хто має богато землї, наймає собі убогого чоловіка, котрий цілий рік зістаєся на станї. В місяци червни, на св. Петра, жито все буває покошене. Пасовиска у нас нема, бо всї пасовиска поорані, а пани відобрали свої. Длятого коров не много держать. Котрий не має землї, той не сміє більше, лиш одну корову мати, а другі мають 2—5. Коней у нас єсть більше, як коров, бо навіть убогі мають конї, а у декотрих є 3 або й 4 пари коней; у многих є і воли і вівці.
В зимові вечери сходяться по 10 або 15 жінок в одно місце, та прядуть до одинацятої години. За тот час, коли прядуть, ведуть велику политику: за кождого царя і цісаря знають "по своїм пляну", котрий буде війну провадити, бо чули від жида. То часом жалуєся одна другій, що єї корова не приносить хісна, як передним часом, бо від неї "босорки" (відьми) відобрали молоко. Цілий вечер богато великого крику, а нема що слухати, бо кожда говорить таке, що "анї воздух не приймає".
Дївчатка також сходяться. Они співають цілий вечер, а паробки сидять по-за дверми і коло печи. Дївчатка убираються гарно, голова зачесана, при чесаню уживають пахнючого олїйку а лиця малюють кармазином. Коли паробок хоче сїсти межи дївчата, то приобіцює, що буде честно сидїти, а як забуває, що приобіцяв, то зараз єгo ґаздиня "вершником" (кужіввою) по голові і "вибезчестить" єго перед всїма, бо кожда ґаздиня має "отвіть дати" за своїх дівчат. Она дістає плату за зиму від кождої дївчини 1 зр.
Так само старі хлопи сходяться вечерами. Они не палять світла. У хлопів спокійнїйше, як у жінок. Они споминають давні часи: які колись добрі роки були, як було много паші; споминають деколи 1848, і 1849 рік, якій "немир" (неспокій) був в нашім краю, як убивали злодїї та відбирали конї у чоловіка. Много разів бесїдують о страхах: той видїв ворожбита на роздорожю, а другій видїв чоловіка, що ходив по смерти... Декотрі молодші йдуть до млина та "картаються" (грають в карти); декотрі сходяться та співають і читають з набожних книжок. Много молодших хлопів не так вірують в забобони, як старі.
Паробки і дївчата мають кождої недїлї танці в коршмі, кромі великого і Петрового посту, перед Успенієм і перед Різдвом. Музика у нас лиш на скрипках, а грає пять або шість "гудаків" (музик). Танець у нас такій, як у Мадярів, по двоє танцюють.
На дальше опишу звичаї "свадьби" і пісеньки, які співають свашки.
Остаю, кланяючися, ваш дописуватель:
Іоан Югик, кравець в Куцурї.
[Дѣло]
04.09.1889