Цього тижня у Франції запрацював новий уряд. Французькі журналісти його жартома називають «уряд Мануеля Вальс 2.0». Хоча офіційно він зветься антикризовим урядом, що більше відповідає програмі його діяльності. Адже кабінету міністрів треба буде докласти максимуму зусиль, щоб не допустити поглиблення фінансово-економічної кризи в країні.
Зрозуміло, що багато в кого виникає запитання: як сталося так, що уряд, який не пропрацював і півроку, довелося розпускати й формувати заново? Просто кабінет не виявився командою однодумців, причому в найзлободеннішому питанні: проводити лінію жорсткої економії чи виконувати популістські обіцянки про соціальні гарантії й пільги?
За останню опцію виступав колишній міністр економіки Арно Монтебур. Він – політик виразно лівої орієнтації, причому схильний до публічного епатажу. Водночас до його управлінських здібностей на міністерській посаді багато експертів висловили серйозні претензії. Саме його вважають головним винуватцем нинішнього прикрого стану французької господарки. Зрештою цей стан справ й змусив прем’єра Вальса оголосити про відставку уряду.
Монтебур своєю чергою різко критикував концепцію ощадливого витрачання бюджетних грошей, називаючи це «бездумним виконанням рекомендацій Берліна». Хоча сам прем’єр, розуміючи всю серйозність ситуації схилявся саме до того умовно «німецького» плану. Тож не дивно, що в новому кабінеті місця для Монтебура не знайшлося.
Однак пікантність ситуації полягає в тому, що головним провідником популістської економічної моделі, яка й завели Францію в кепську господарську ситуацію, був саме чинний президент Франсуа Олланд. Під час виборчих перегонів два роки тому він обіцяв проводити політику щедрого фінансування публічних проектів і соціальних програм. Гроші на це мали б з’явитися завдяки підвищенню податків передовсім для заможних осіб і підприємств. Посполитим французам це сподобалося, вони повірили Олландові й обрали його главою держави.
Але дуже швидко стало помітно, як популістська політика почала руйнувати економічну систему країни. З Франції почали один за одним тікати заможні люди, бізнесмени взялися за виведення своїх активів закордон. Таким чином бюджет, замість того, щоб заповнитися додатковими прибутками за додаткові податки, страждав від дефіциту.
До Франсуа Олланда почало доходити, що, коли він зреалізує свою популістську програму до кінця, то остаточно зруйнує французьку господарку. Довелося вже через півроку після виборів стрімко змінювати концепцію економічної політики й переходити до курсу ощадливості, ламаючи популістські передвиборчі обіцянки. У січні цього року уряду довелося запровадити ще радикальніші заходи економії.
Оскільки тодішній прем’єр і уряд формувалися під програму лівацького догматизму, то президентові довелося до реалізації нових національних програм, яких вимагали виклики часу, запросити нових виконавців. Таким чином попереднього прем’єр-міністра Жан-Марка Еро змінив чинний глава уряду Мануель Вальс.
А за піврпоку відбувся й радикальний перетрус всього кабінету. Олланд дав добро на реалізацію ліберальної моделі економіки. Його розрахунок такий: наступні президентські вибори відбудуться аж 2017 року. До того часу ліберальні важелі економічного впливу – низькі податки, зменшення бюджетного дефіциту і національного боргу – дадуть свої позитивні результати. Буде досягнуто економічного зростання, у бюджеті з’являться гроші, які вже під вибори можна буде пустити на соціальні програми. Тож французи пам’ятатимуть лише про останній щасливий рік, а про попередні «тяжкі» – забудуть.
Одним з форвардів реалізації актуальної антикризової урядової програми стане новий міністр економіки 37-літній Емануель Макрон. Людина він доволі нетипова для соціалістичного уряду – переконаний ліберал, топ-менеджер банку Rothschild. Представники лівого крила урядової Соціалістичної партії вже зчинили страшний крик у зв’язку з його призначенням.
І цей крик дехто з експертів сприймає як сигнал тривоги. На їхню думку, у середовищі соціалістів зріє фронда. І очолити її має всі шанси «новий лівий герой» Арно Монтебур. Тож існує ймовірність, що уряд Вальса може незабаром втратити більшість у Народних Зборах Франції. Хоча ймовірність ця не надто висока, адже вотум недовіри уряду може спричинити нові парламентські вибори. А враховуючи, що нині рівень суспільної підтримки Соціалістичної партії є доволі низьким, то їй аж ніяк не доречно доводити справу до фронди.
28.08.2014