Воєнні операції на західноукраїнських землях в першому році війни

Цитується за: Карпинець І. Галичина: Військова історія 1914–1921 років. – Львів, 2005. – С. 52-60.

 

 

а) Зосереджування сил противника

 

Зараз по виповідженні війни Австрією Росії, стали зосереджуватися австрійські війська на території Галичини, а саме: від устя Сяну до Висли аж по Синяву (над Сяном) скупчувалася І армія ген. Данкля, зложена з трьох корпусів, разом в силі 9 піхотних і 2 кавалерійських дивізій, з головними силами піхоти на схід від Ніска. Від Синяви на полуднє по Радимно й Перемишль збиралася 4-та армія ген. Ауфенберга, зложена з чотирьох корпусів, разом в силі 8 піхотних і 2 кавалерійських дивізій. В районі Самбора аж по Львів зосерджувалася 3-та армія ген. Брудермана, зложена з двох корпусів, разом в силі 6 піхотних і 3 кавалерійських дивізій. На крайньо лівому крилі австрійської армії, в районі Кракова, збирався корпус ген. Куммера, в силі 21/2 піхотних і 1 кавалерійської дивізії. Починаючи з 12 серпня, стали повертати до Галичини з сербського фронту частини 2-ої австрійської армії; вони розміщувалися над Дністром, на схід від Самбора, в районі Стрия, Станиславова, Бережан і Заліщик і творили армійську групу ген. Кевеса, зложену коло 18 серпня з двох корпусів, разом в силі 8 піхотних і 3 кавалерійських дивізій.

 

Мобілізація й зосереджування австрійських армій у вищезгаданих районах відбувалися під прикриттям відділів ляндштурмістів (ополченців), зложених зі 100-200 люда, а розкинених групами від устя Сяну до Висли, через Стоянів, Тернопіль, Збруч по Дністер. Ці ляндштурмісти з місцевих приграничних сіл вже в 1-шім дні мобілізації зайняли всі важніші пункти на границі та всі залізничі й дорогові мости; ними доповнено жандармські пости й кавалерійські дивізії, які висунено до границь. Ці кавалерійські дивізії були розміщені так: одна (1-ша) в районі Чорткова, з напрямом на Кам'янець Подільський, одна (5-та) в районі Теребовлі, одна (8-ма) в районі Тернополя, одна (4-та) коло Бродів, а около чотири кавалерійські дивізії в районі Сокаль – Нароль – Сян.

 

Дня 20 серпня 1914 р. на фронті, довгім около 310 км., від устя Сяну, через Ярослав – Перемишль – Львів – Станиславів – Заліщики розвинули австрійці три армії і одну армійську групу. Разом ці всі армії, зложені з 11-ти корпусів, числили 31 піхотних і 10 кавалерійських дивізій, або 572 батальйони і 1728 гармат (за іншими даними було: 666 батальйонів і 1640 гармат), разом більше як 700.000 людей (733.000 людей) і ожидали прибуття з сербського фронту ще 7 піхотних і 1 кавалерійської дивізії. 2/3 цих всіх сил зосереджено на малому відтинку фронту від Перемишля до устя Сяну до Висли (це були 4-та й 1-ша армії).

 

 

Російське командування розгорнуло коло 18 серпня на фронті, більше як 400 км. довгім від Люблина на Холм, Ковель, Луцк, Кремянець і Проскурів, чотири армії, а саме (зі заходу на схід) 4-ту ген. Зальца, 5-ту ген. Плєве, 3-ту ген. Рузського і 8-му ген. Брусілова. Разом ці армії складалися з 14 корпусів, числили 34 піхотні та 12 кавалерійських дивізій з 576 батальйонам й 2099 гарматами; разом було більше як 600.000 людей (за іншими даними 697.000 людей). Крім цього був створений осібний «Днестровский отряд», в складі одної піхотної бригади з кавалерією для наступу між Дністром а Прутом.

 

Бої австрійсько-російських армій розпочалися вже 23 серпня, хоча обі ворожі армії ще не були вповні зосереджені і доповнення напливали дальше. До всіх чотирьох австрійських армій прибули ще 202 батальйони піхоти, 324 гармати, разом 364.000 людей, що австрійські сили проти російських армій виносили 30 серпня 913 р. 774 батальйони, 2052 гармати і около 997.000 вояків. І до російських армій наплинули поповнення в силі 6 піхотних і 6 кавалерійських дивізій в кількості 198.000 вояків, 72 легких та трохи важких гармат. Так проти австрійських військ перекинуло російське командування до кінця серпня 1914 р. 40 дивізій, що нараховували 895.000 вояків і 2171 гармат легких і трохи тяжких.

 

б) Воєнні операції

 

Перші бої вив'язалися поміж австрійською 1-ою армією ген. Данкля а російською 4-ою армією ген. Зальца на російській території поміж Вислою а Вепром дня 21 серпня...

 

Бої на території Галичини (Східної) розпочалися 23 серпня. Дві російські армії, а це 3-тя ген. Рузского й 8-ма ген. Брусілова, в складі 21 піхотних і 7 кавалерійських дивізій, маючи проти себе тільки 9 піхотних і 5 кавалерійських дивізій 3-тьої австрійської армії ген. Брудермана й армійської групи ген. Кевеса, стали посуватися в Галичину зі сходу. До 23 серпня це просування відбувалося легко; австрійські війська слабо протиставилися тільки коло Тернополя, Острова й Чорткова, бо головні сили армії Брудермана були ще далеко на заході.

 

24 серпня вийшла армія ген. Рузского на лінію: Радехів – Соколівка – Сасів – Озірна, а армія ген. Брусілова перейшла Стрипу в районі Плотиці – Вишнівчика, а на лівому крилі осягнула лінію Курдибанівка – Озеряни і Монастириська. До зудару поміж 3-тьою австрійською й 8-мою російськими арміями прийшло 26 серпня. Фронт 3-тьої австрійської армії, що просунулася з району зосередження на схід поза Львів, ішов цього дня від Буська – східним берегом Золотої Липи по Бережани, маючи на обох крилах – лівім від Куликова, в напрямі на Камінку Струмилову й правім, на полуднє від Бережан, по одній дивізії кавалерії. Ця лінія фронту виносила около 80 км, а фронт напроти стоячих російських армій около 140 км.

 

 

26 серпня армія Брудермана вже нігде не могла просунутися вперед, стрінувши переважаючі сили обох російських армій. її головні сили, XI корпус коло Буська, XIII корпус на захід від Золочева, а XII корпус на полудневий захід від Золочева назагал держали свої становища, але полудневе прикриття її правого крила відкинула російська армія на Дунаїв, Нараїв і Рогатин. Також її кавалерію на лівому крилі відкинула російська армія з Камінки Струмилової.

 

Однак, як довго армійська група архикнязя Йосифа Фердинанда находилася на лінії Белз – Угнів, так довго тут нічого не грозило, бо ця група вдаряла в праве крило 3-ої російської армії. Однак становище змінилося, коли 27.VIII пересунено цю групу на північ, в напрямі на Тишківці, у підмогу 4-ій австрійській армії ген. Ауфенберґа; через це стало загрожувати армії Брудермана окрилення і з півночі.

 

В днях 26 і 27 серпня вив'язалися сильні бої коло Камінки Струмилової, Буська, Красного, Вільшаниці, Гологір і Дунаєва, при чому в лісових полосах Золочівщини доходило до рукопашних боїв. Під сильним натиском російських військ мусіла армія Брудермана відступати на захід, а саме: центр – на Гнилу Липу, ліве крило – на Куровичі і Жовтанці, а праве крило обезпечувалося двома кавалерійськими дивізіями коло Рогатина й Підкаміння. Вправді, починаючи вже від 26.VIII стала надходити деяка допомога (прим., 1 дивізія гонведів і 1 ляндштурмова бригада в район 4-тої армії від Немирова), а також значніші часті 2-ої армії зі сербського фронту; її VI корпус і 1 гонведна дивізія були в поході між Фирлієвом і Дністром (на захід від Рогатина) для продовження правого крила 3-ої армії, а дві австрійські дивізії йшли від Галича на північ, щоби окружити ліве крило 8-ої російської армії Брусілова.

 

Тим часом, вечером 29.VIII вийшла 3-тя російська армія Рузского передними частинами на лінію: Сапіжанка – Хренів – Унтервальден – Гнила Липа. А заки австрійські частини, що йшли на допомогу, зайняли становища, вдарили російські війська на відтинок Куровичі – Фирліїв проти III і XII корпусів. Ці корпуси видержували натиск ще протягом 29.VIII і вночі 30.VIII.

 

 

Але пополудні 30.VIII, по сильнім артилерійськім підготуванню, проломили російські війська австрійський фронт на захід від Руди поміж VII і XII австрійськими корпусами й окружили праве крило XII корпусу, який став поспішно відступати частинно на Львів, а частинно на Бібрку. Через те мусіли відступати всі інші австрійські частини з цього фронту на захід. Бій за Львів був для австрійської армії програний. Австрійські війська були розділені на три групи: півколесом, тісно коло Львова стояли останки 3-ої армії Брудермана, в районі Ходорова VII корпус і 20 дивізія гонведів, в мостовому причілку в Галичі 38 і 43 ляндверні дивізії. Опір австро-угорських військ на цих становищах був неможливий.

 

Бої 31.VIII проходили на цьому фронті успішно для 3-ї і 8-ї російських армій. Переслідуючи австрійців по бою над Гнилою Липою, 3-тя рос. армія просунулася на підступи до Львова, зайнявши лінію Жовтанці – Яричів – Борщовичі, відкинувши на північ від Львова, своїм правим крилом, австр. частини на Куликів. 8-ма рос. армія закріпилася цього дня 31.VIII на західнім березі Гнилої Липи, а Дністровський відділ Павлова посувався до Нижнева й вів розвідку в полуднево-західному напрямі. Зате досить погано представлялося положення 4-ї й 5-ї рос. армій між Вислою а Бугом. 5-та армія відступала на Райовець – Верховина – Красностав – Грубешів – Володимир Вол. На стику 4-ї й 5-ї рос. армій зайняли австрійські війська станцію Травники (на шляху Люблин – Холм), на ліве крило російської 4-ї армії наступало праве крило 1-ї австрійської армії, якій на піддержку спішив з-поза Висли корпус Куммера, а за ним німецький корпус Войрта.

 

1 вересня російські армії в Галичині посувалися вперед здобуваючи багато воєнного матеріалу й відкидаючи австрійські відділи. 8-ма рос. армія осягнула лінію Бібрка – Ходорів і тиснула австрійців на Львів і Миколаїв. А праве крило 3-ї російської армії находилося в районі Купичволі і могло безпосередньо загрожувати правому крилові 4-ї австрійської армії.

 

 

Бої за Львів і Галич

 

 

 

2 вересня поліпшилося й положення рос. армії між Вислою й Бугом, передусім в районі 4-ї рос. армії, що дістала значні підкріплення й сама стала натискати на 1-у австрійську армію.

 

3 вересня зайняли без бою частини 3-ї російської армії ген. Рузского столицю Галичини Львів, яку залишили попереднього дня австрійські війська, відступаючи на Верещицю й Городок.

 

По залишенні Львова постановила австр. команда стримати дальший похід російських армій в Галичині на р. Верещиці. В тій цілі наказала 3-ій армії Брудермана зайняти укріплені становища коло Городка, 2-ій армії збиратися в районі Самбір – Комарно – Дрогобич, 4-ій армії ген. Ауфенберга повернутися кругом і атакувати північне (праве) крило 3-ї російсьої армії в загальнім напрямі на Немирів – Магерів, прикриваючися від сторони 5-ї рос. армії групою Йосифа Фердинанда. 1-ша армія Денкля мала оборонятися проти Люблина (4-ї рос. армії).

 

4-та австрійська армія відорвалася від 5-ї рос. армії, залишивши проти неї тільки групу Йосифа Фердинанда (4 піх. і 2 кавалерійські двізії) в районі Грубешова.

 

Створення оборонної лінії біля Городка

 

Армія Ауфенберга осягнула вже 5 вересня лінію Немирів – Рава Руська, обернулася на схід і протягом 6. IX зайняла становище на продовження північного крила 3-ї австрійської армії приблизно на лінії Річки – Курнаки. 3-тя австрійська армія зайняла становище коло Городка від Черлян на північ до Волі Добростанської, а 2-га армія зайняла на полуднє від 3-ї лінію Верещиці, аж до її впаду до Дністра, маючи позаду в Рудках VII корпус, коло Самбора IV корпус, а на полудневому березі Дністра групу ген. Карча з 2 піх. і 2 кав. дивізій. Так постав новий австрійський фронт над Верещицею з 4-ї, 3-ї й 2-ї армій.

 

В той час 3-тя російська армія по зайняттю Львова, посунулася 5.ІХ. правим крилом в район Варяжа і Белза, зближаючися до лівого крила 5-ї армії, а рештою сил зайняла лінію: Бутини – Добросин – Вальддорф – Страдч. Рівночасно 8-ма російська армія вийшла правим крилом на фронт Вороців – Полянка – Щирець, а її ліве крило підприняло операції за опанування Миколаєвом н[ад] Дністром. Кінний відділ Павлова просувався вперед здовж полудневого берега Дністра.

 

На дальший хід воєнних подій в Галичині мали визначний вплив рос. армії між Вислою а Бугом, яких ситуація з 3 і 4 вересня значно поліпшилася й вони самі стали переходити в протинаступ, передусім значно були зросли сили 4-ї російської армії, так що з її корпусів і прибулих їй на поміч інших частин зорганізувано 2 армії – 9-ту під командою ген. Лечицького і 4-ту армію ген. Еверта. Але, коли 4-та й 9-та російські армії просувалися тільки незначно вперед, стрічаючись зі сильним опором армії Данкля, то зате великі успіхи мала 4-та рос. армія. Вона перейшла в контрнаступ вже 4.ІХ, і їй вдалося вже 6.ІХ зайняти Замостя й посунутися на лінію Ситно – Чесники – Комарно – Зубовиці, натискаючи на слабі сили Йосфа Фердинанда, а 7.ІХ опанувала переправу на р. Гучві коло Вакієва і Тишовець, і вийшли на лінію від Жовкви по Зубовицю (ок. 60 км.), щоби розвинути фронтальний удар на лінію Сяну, вище Ніска. Рівночасно з тим, також 9-та й 4-та армії збили австрійців з укріплених становищ і дійшли до лінії Янушев – Ополє – Ходель – Бистриця – Бихава – Косаржев.

 

7 вересня розпочалися сильні бої над Верещицею у Східній Галичині, що тривали 5 днів. Цього дня розбила 3-тя російська армія на своєму правому крилі часть групи Йосифа Фердинанда коло Родостава й Телятина, а на 8-му армію Брусілова стали сильно натискати частини 3-ї австрійської армії на відтинку Лелехіва – Великополе.

 

Тяжкі бої вив'язалися 8 вересня на стику 3-ї й 8-ї рос. армій, на відтинку Вишенка – Лелехівка, де наступали корпуси 3-ї й 4-ї австрійських армій, і де був найсильніший натиск, мусіла рос. команда вислати три кав. дивізії. А 2-га австрійська армія вийшла своїм лівим крилом на лінію Ставчани – Гуменець, а її праве крило переправилося через Дністер коло Тершакова й Колодруб і наступало на ліве крило 8-ї російської армії, через що положення цієї армії було досить тяжке.

 

 

9 вересня тяжкі бої на цьому фронті тривали дальше. Праве крило 3-ї рос. армії атакувало без вислідів Раву Руську, центр наступав на узгір'я в районі Магерова, а ліве крило з трудом здержувало натиск 4-ї австр. армії. У стику 3-ї й 8-ї російсьих армій витворився коло полудня прорив в напрямі фільварку Булава – Дубровиця; тут натиск австрійців з трудом здержували три згадані кавалерійські дивізії. І загальне положення 3-ї рос. армії було важке. Щойно надвечір вдалося російським піхотним частинам пересуненням з різних корпусів направити положення на відтинку прориву. На дальшім фронті 8-ї рос. армії вдалося австрійським військам вийти на лінію Повитно – Фердинандівка – Дубанівка – Гуменець – Новосілки, але дальші їх наступи були відбиті.

 

Наступи частини 3-ї російської армії на деяких відтинках, сильних з природи й укріплених, були 9.ІХ. цілковито без висліду й з великими втратами, а тому командуючий тією армією, ген. Рузский вважав, що тільки здобуття Рави Руської може вирішити ситуацію й просив допомоги 5-ї рос. армії, яка вже в дійсності спрямувала в обхід Рави Руської свою лівокрилову групу.

 

10 вересня 3-тя російська армія наступала дальше на цілому свому фронті, але стрінулася зі сильним спротивом австрійців на схід від Городка. Але, як вже згадано, на вислід боїв над Верещицею мали вплив також операції 9-ї, 4-ї, а передовсім 5-ї російських армій. Ця 5-та армія продовжувала наступ і 8 вересня правим крилом опанувала переправи через р. Вепр на відтинку Детковиці – Бодачів, а лівим крилом наступала на Поляни. Звяртів і її кінний корпус Драгомирова дійшов до Красноброда й Фрамполя, на зади 1-ї австрійської армії. 4-тій російській армії вдалося 8.ІХ розбити німецький ляндверний корпус Войрша в районі Тарнавки; він був на правому крилі армії Данкля. 9-та рос. армія атакувала австрійців від Висли по Бистрицю й посунулася вперед на правому й дещо на лівому крилі.

 

 

Наступ обох російських армій (9-тої і 4-тої), розпочатий 10.ІХ продовжався до 12 вересня. 1-ша австр. армія Данкля, потерпівши невдачі на обох крилах, розпочала вночі 10.ІХ відступ, наслідком сильного винищення військ і малого запасу боєприпасів. Наслідком того вона не могла дальше сповняти роль заслони до цього часу, поки 4-та, 3-тя й 2-га австрійські армії не розіб'ють російськх армій на фронті Рава Руська – Миколаїв і через те поставила під знак запиту вислід городецької операції.

 

5-та російська армія, посуваючись наперед, розділилася на дві групи, які посувалися 11.ІХ на Горай – Фрамполь – Конти (Кути) – права група, а на Нове Село – Хотилів і Брусно – ліва група. А кавалерійський корпус Драгомирова зайняв район Чесанова; між Чесановим а Олешичами зударився він з австрійським кавалерійським корпусом Ціглера. В цей спосіб вийшло ліве крило 5-ої російської армії в бік 4-ої австр. армії. На слідуючий день права група зайняла лінію Горай – Фрамполь – Терешполь, а ліва натискала на фронт Любачів – Немирів. Наступ 5-ої російської армії створив, не даючу ся усунути загрозу Крилови й задам 4-ої австр. армії, яка мусіла загнути своє ліве крило коло Рави Руської на Горинець.

Відступ австр. військ з-над Верещиці був наказаний австр. командуванням ще 11.IX., коли вже була розбита 1-ша армія Денкля, що служила заслоною проти російських армій, 9-ої і 4-ої. В ніч на 12.ІХ стали покидати австрійці Раву Руську, ставлячи якийсь час опір в районі Вишенки, після чого став відступати цілий австр. фронт з-над Верещиці, залишаючи російським військам багато воєнних матеріалів і полонених.

 

Австрійські армії відступали так: 1-ша армія Данкля над долішний Сян, від устя до р.Тшебосня, 4-та армія над Сян від Ярослава до Перемишля, 3-тя армія в район Перемишля, а 2-га армія в район Нове Місто – Баличі – Самбір. Цей відступ виконали австрійці до 16 вересня, хоча й в безпорядку, при відриві від рос. армій.

 

Російські армії вийшли в тому часі (16.ІХ.) на фронт Махів – Вовча Воля (9-та), Улянів – Воля Жанецька (4-та), Коровиця – Прилбичі (3-тя), Судова Вишня – р. Верещиця (8-ма), а відділ Павлова зайняв Самбір.

 

 

Австрійські війська, досягнувши 16.ІХ ріки Сяну, оставили в Ярославі і Перемишлі гарнізон і почали 17.ІХ відступ на ріку Дунаєць; 1-ша, 2-га й 3-тя армії обсадили відтинок від устя Дунайця поза лінію Жмигород – Кремпна, а 2-га армія звідси по Ужоцький перевал в Карапатах. Російські армії, продовжуючи переслідування, вийшли в той час на лінію: 9-та армія на ріку Вислоку через Ржохів до Кальбушової, 5-та, взявши боєм Ярослав, вийшла на лінію Гродзіско – Пантальовіце, 3-тя обложила твердиню Перемишль з півночі, сходу й полудня, а з заходу прикрила блокаду кавалерією по лінії Рокитниця – Вільшаниця – Нижанковичі, 8-ма зайняла Добромиль – Потік, а 4-ту пересунено в район Івангорода, як резерву. Перед арміями було 8 кав. дивізій для розвідки.

 

Так закінчилися наразі операції в Галичині, розпочаті 23 серпня 1914 р. Більша частина Галичини, а також ціла Буковина і частина східного Закарпаття з Хустом і Марморош-Сиготом включно, опинилася в руках російської армії. Але австро-угорські армії ще не були цілковито знищені; вправді вони втратили майже половину людей (з того в полон попало більше як 100.000 і 400 гармат) і числили разом около 400.000, але так і російська армія понесла значні втрати, бо около 230.000 і тому російське командування мусіло задержати часово свої армїї для поповнення; через те дало воно австрійським військам можність відійти на Дунаєць.

 

Але політичне значіння цих операцій було дуже велике. Уряд Австро-Угорщини, побачивши надломлену силу, усумнився в можливість дальшого успішного ведення війни; серед правительственних кол почалася паніка й розговори про необхідність пожертвувати Галичину, щоби вийти з війни й добитися мира з Росією, і Німеччина мусіла вложити багато зусиль, щоби Австро-Угорщина погодилася на дальше ведення війни.

 

Витворена в половині вересня 1914 р. ситуація на фронті в Галичині довго не тривала. По кількох тижнях розпочалися нові бої, бо, з одного боку, австрійські війська старалися відбити Галичину, а, з другого боку, російська армія хотіла передертися через карпатські провали в Угорщину.

 

 

Крім цього, російське командування, сповнюючи бажання Франції, стало приготовляти також велику операцію на Берлін і зосереджувало відповідні сили на середущій Вислі. Щоби не допустити до вторгнення російських військ у східні провінції Німеччини, задумало німецьке командування провести операції в напрямку Івангород – Варшава й стало стягати відповідні сили, предусім, зі Східних Прус. Ці сили під командуанням Гінденбурга перевезено на Шлеськ до Бойтена, звідки вони розпочали похід проти Варшави – Івангорода. На їх правому крилі посувалися до Висли австрійські війська.

 

 

Тоді також і в Галичині посунулися австрійські війська вперед: з-над Дунайця на схід, в напрямі Сяну й з Карпат на північ, в напрямі Дністра. Австрійська офензива в Галичині мала спочатку успіхи; австр. війська перейшли Сян між 8-10.ХІ, звільнили з облоги Перемишль відкинули російські війська з Закарпаття в днях 8-14.Х і опанували більшу частину Підкарпаття (зайнявши Дрогобич, Стрий, Кути) і цілу Буковину з Чернівцями. І вже ладилися австрійці наступати на Львів.

 

Тим часом російським військам надійшла допомога й вони стали загрожувати армії Гіндербурґа, яка мусила відступати, а разом з нею мусіла відступити з кінцем жовтня з полудневої Польщі й австрійська армія. Через те, що австр. арміям в Галичині над Сяном забракло прикриття з півночі, мусіли й вони відступити на позиції над Дунайцем і в Карпати.

 

Гіндербург, відступивши зі своєю армією на Шлеськ, перекинув її звідтам під Тори, а звідти знова розпочав боєві операції в районі Влоцлавек – Кутно – Ловіч – Лодзь, маючи на полуднє від цього району аж по Ченстохову тільки слабші сили, коло Ченстохови групу з німецьких і австрійських корпусів; від горішньої Висли по Карпати, а дальше здовж їх хребта через полудневу Буковину аж до румунської границі стояло кілька австрійських армій. Бої, що вив'язалися на лінії Влоцлавек – Кутно – Ловіч – Лодзь не були вирішними.

 

Також в Галичині не змогли австрійські війська добитися вирішень і мусіли відбивати наступи рос. військ на Карпати й на Краків. Положення не змінилося й по австр. побіді коло Ліманової (Зах. Галичина), в половині грудня 1914 р. Війна перемінилася тут з маневрової в позиційну. Такий був вислід боїв з кінцем 1914 р. Більшість західноукраїнських земель, а саме: Східна Галичина, частина Лемківщини і Буковини були в руках російських військ.

 

 

З кінцем січня і початком лютого 1915 р. розпочалися знова бої в Галичині, викликані офензивою австро-угорських військ, що находилися в Карпатах. Тоді в Галичині були такі австрійські армії: 4-та архикн. Йосифа Фердинанда між Вислою а Карпатами коло Тарнова, 3-тя армія Бороєвіча в Карпатах в районі Дуклянського перевалу; від неї на схід в Карпатах стояла 2-га армія Бем-Ермоліого; на схід від цеї 2-ї армії находилася в Карпатах (в районі р. Опір) новостворена з німецьких і австрійських частин армія т. зв. «полуднева» ген. Лінзінґена, а на самому правому крилі аж до румунської границі находилася армія ген. Пфлянцер-Бальтіна.

 

Ті всі карпатські армії розпочали наступ і відбили від російських військ всі перевали. Найбільші успіхи мала армія ген. Пфлянцер-Бальтіна, що відбила всю Буковину (17.ІІ здобула Чернівці). Але рос. війська зломили офензиву. За винятком Буковини, вона більших здобутків австрійським військам не принесла.

 

В міжчасі впав Перемишль 22.ІІІ.1915. Російська армія приготовила в третій декаді березня прорив на Угорщину в районі армії Бароєвича (Дуклянський перевал) й на перевали дальше на схід, до чого ужито армії, що облягали Перемишль; але успіхів російська офензива не мала.

 

Зараз з початком квітня 1915 розпочали армії Бороєвича, Бем-Ермолього і Лінзінгена протинаступ, який, за винятком деякого успіху в долині р. Ляборчі, не приніс рівно ж ніякого більшого осягу.

 

Щойно велика офензива осередніх держав, що розпочалася 2 травня 1915 р. ударом коло Горлиць в Зах. Галичині, змінило основне положення в Галичині.

 

 

 

Схеми операцій з книги: Коленковский А. Маневренный период первой мировой империалистической войны 1914 г. – Москва, 1940.

 

 

 

 

 

 

24.08.2014