Ігор МЕЛЬНИК

150 років тому, 22 серпня 1864-го в Женеві представники 12 держав ухвалили Конвенцію про догляд поранених і хворих солдатів воюючих армій. Конвенція ґарантувала недоторканість військових шпиталів і медичного персоналу.

 

 

Це була перша з Женевських конвенцій, які мали сприяти гуманнішому веденню воєнних дій і зменшенню їх жертв. Основні положення цієї І Женевської конвенції такі:

- санітарний персонал є нейтральним у воєнному конфлікті, не бере участі у боях, і його не можна атакувати;

- цивільні особи, які допомагають пораненим і хворим, також не можуть бути атаковані;

- пораненим у конфлікті має надаватись допомога незалежно від їхньої національності та громадянства.

 

Як захисний знак персоналу, що допомагає пораненим, обрали "Червоний хрест на білому тлі", вшанувавши таким чином прапор батьківщини ініціатора конференції – швейцарського гуманіста Жана Анрі Дюнана (Jean Henri Dunant, 1828–1910).

Ініціативний комітет, який підготував і скликав Женевську конференцію, був перетворений на Міжнародний комітет Червоного хреста. До 1868 року Конвенцію підписали всі європейські держави, а 1901 року Дюнан був удостоєний першої Нобелівської премії миру. Втім, сам лавреат помер у притулку для злидарів, віддавши всі гроші на благодійні цілі.

 

Франкомовний швейцарець Жан Анрі Дюнан народився 8 травня 1828 року в Женеві в родині комерсанта, члена міської ради Жана Жака Дюнана. Батьки були щирими християнами і змалку намагалися навчити сина не лише підприємницькій кмітливості, але й любові до ближнього, співчуттю, прагненню робити добро. Молодий Дюнан захопився релігією та громадською діяльністю. З 18 років він вивчає економіку, а після занять відвідує бідняків і хворих, працює в організації "Пробудження". З 20 років щонеділі приходить до міської в'язниці, спілкується з в’язнями, намагаючись підтримати їх, зберегти в них віру в людей і в Бога. У 1853 році, після знайомства з американською письменницею-аболіціоністкою Гаррієт Бічер Стоу, Дюнан рішуче виступив проти рабства, боротьбу з яким вів упродовж кількох десятиліть. Брав активну участь у роботі новоствореної Християнської асоціації молоді (YMCA).

 

Після закінчення коледжу Дюнан проходить стажування у фінансовій установі. У 26 років він приїздить до Алжиру, працює у представництві женевського банку, не залишаючи благодійної діяльності – бере активну участь у боротьбі проти рабства. 1859 року вирішує відкрити власне підприємство і створює для цього акціонерне товариство млинів Мон-Джеміля, для фінансування якого збирає значні кошти. Вже знайдено добре місце, придбано сучасне устаткуванням. Для остаточного втілення задуму лишилось одержати землю. Але тут Дюнан зіштовхується з нездоланною бюрократичною тяганиною. Не досягши успіху в переговорах з алжирськими чиновниками, він їде в Париж, де марно оббиває пороги різних відомств. Але Дюнан не зрікається свого задумву і з властивим йому завзяттям вирішує звернутися до останньої інстанції – імператора.

 

Наполеон III перебував тоді в Північній Італії. Тоді значна частина цієї країни перебувала під владою Австрії. Використовуючи Risorgimento (італійський національний рух) у своїх цілях, герцог Савойский, король Сардинії та П'ємонту Віктор Еммануїл II успішно приєднував до своєї невеликої держави інші італійські землі. У 1859 році почалася війна між Австрією та П'ємонтом, в якій останній отримав підтримку від Франції.

 

 

24 червня 1859 року під Сольферіно відбулася вирішальна битва в австро-італо-французькій війні між об'єднаними франко-сардинськими військами (140 тисяч вояків) й австрійською армією (147 тисяч, серед яких було багато галичан і буковинців, зокрема майбутній поет Осип Федькович). Несподіваний для обох сторін зустрічний бій закінчився розгромом двох австрійських корпусів і відступом австрійської армії. Після цього Австрія погодилася укласти мир. 12 липня 1859 року Наполеон III і Франц Йосиф I зустрілися в місті Віллафранка, щоб укласти перемир'я. Франц Йосиф І поступився Вікторові Еммануїлові II Ломбардією з Міланом. Під владою Австрії тоді ще залишилися Південний Тіроль, Венеція та Трієст.

 

Зустріч Наполеона III і Франца Йосифа I у Віллафранка

 

 

Під Сольферіно загинули, були поранені та взяті до полону 40 тисяч вояків. Зокрема, австрійці втратили 2 352 вбитих і 10 645 поранених, французи відповідно – 1 852 та 9 370, а італійці (сардинці) – 691 та 3 572 осіб.

 

Карло Боссолі, "Битва під Сольферіно"

 

 

"Це був неймовірно страшний рукопашний бій. Австрійські та союзні війська топтали один одного, різалися на ще не охололих трупах, супротивника збивали з ніг прикладами, трощачи йому череп і потрошачи шаблями й багнетами. Бій перейшов у бійню, сутичку диких звірів, ошалілих від люті та сп'янілих від крові... 25 червня сонце освітило найжахливіше видовище, яке лише може уявити собі людина. Все бойовище всіяне трупами людей і коней; дороги, рови, яри повні мертвих тіл, а в околицях Сольферіно земля майже суцільно встелена ними... Нещасні поранені, яких знаходять упродовж дня, бліді і цілком знесилені... Осколки, уламки кісток, клаптики одягу, земля, шматки свинцю роз'ятрюють рани і підсилюють муки поранених", – згадував Дюнан.

 

Після битви 6 тисяч осіб рушило в Сольферіно, щоби перенести поранених до містечка Кастільйоне. Дюнан не залишився осторонь. Імпровізовані шпиталі були розгорнуті в будинках, казармах, церквах і монастирі. Одного разу Дюнан побачив, як італійські солдати погрожують скинути поранених австрійців зі сходів церкви в Кастільйоне. "Зупиніться, – гукнув він, – не робіть цього! Вони ваші брати!". Солдати послухали його, а слова "Вони – брати!" стали девізом системи допомоги.

 

 

Лише двоє лікарів рятували потерпілих. Дюнан організував першу допомогу силами подорожніх, священиків і журналістів. Добровольці обладнали пункт перев'язки, а серед полонених удалося знайти ще чотирьох лікарів. Для допомоги пораненим Дюнан звернувся до благодійних організацій Женеви. Згодом він те саме здійснив на полях боїв біля Брешії та Мілана.

 

Медична військова служба в ті часи була дуже нечисленна і не давала собі раду з такою кількістю поранених, багато з яких гинуло не лише від ран і втрати крові, а й від голоду, спеки та виснаження.

 

У ці дні в Дюнана народжується ідея створення системи добровільних медичних товариств, які могли би надавати допомогу пораненим під час війни. Він повертається до Женеви й пише книгу "Спогад про битву під Сольферіно", в якій натуралістично описує весь жах зворотного боку війни, про який у ті часи не було заведено говорити.

 

Ідеї Дюнана починають утілюватися в життя. У лютому 1863 року в Женеві виник невеликий комітет, мета якого – створення таких добровільних товариств. Дюнан – секретар комітету. Ведуться переговори з урядами різних країн, іде підготовка до міжнародної конференції, яка б об'єднала зусилля національних груп допомоги. 29 жовтня 1863 року 39 делегатів із 16 країн зустрілися в Женеві. Вони виробили проект договору про ґарантії нейтралітету тим, хто надає допомогу. Цей день вважають днем заснування Червоного Хреста.

 

У серпні 1864 року на конференції Міжнародного комітету з надання допомоги пораненим емблема Червоного Хреста (а) набуває особливого статусу: тепер вона забезпечує захист людям, які її носять, а також засобам пересування та будинкам. Це було узаконено міжурядовою угодою – "Женевською конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни".

 

Головними принципами руху Червоного Хреста стали гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність. Рух став всесвітнім. Усі національні товариства мають рівні права та зобов'язані надавати допомогу одне одному. У мусульманських країнах ця організація називається Червоним Півмісяцем (б), в Ірані до ісламської революції 1979 року використовували Червоного Льва та Сонце. У 2005 році в Женеві ухвалили використання окремого знаку для країн, де не визнають хрест чи півмісяць. Ним став чотирикутний "Червоний кристал" (в). Хоча, наприклад, Ізраїль замість нього використовує Червону Зірку Давида.

 

Через розбіжності, які виникли між членами комітету, Дюнан, хоч і залишався його секретарем до 1867 року, далі працював практично самотужки. Він виступив за надання захисту полоненим, пораненим і потерпілим унаслідок аварії корабля. Тим часом алжирське підприємство Дюнана, на яке він уже давно не звертав уваги, збанкрутувало. Позаяк однією з умов членства в Комітеті була матеріальна незалежність, Дюнан змушений був подати у відставку з посади секретаря Міжнародного комітету.

 

1870 року в Європі вибухнула нова війна – між Пруссією та Францією. Попри катастрофічне фінансове становище, Дюнан знову допомагає пораненим. Саме на його пропозицію запровадили солдатські медальйони, які дають змогу ідентифікувати загиблих і тяжко поранених. У 1874 році Дюнан виступив ініціатором компанії проти работоргівлі. Саме він уперше висунув ідею створення Міжнародної організації охорони здоров’я, але тоді ця ідея не знайшла розуміння в урядів.

 

Врешті решт Дюнан потрапив у страшну матеріальну скруту. Забутий майже всіма, він десять років злидарює. Пішки мандрує Англією, Францією, Німеччиною, Італією, Швейцарією, часто не маючи грошей на їжу. Завдяки невеликим коштам, які почали надсилати йому родичі, Дюнан від 1887 року і до кінця своїх днів прожив у притулку.

 

У 1895 році, коли Червоний Хрест діяв уже в 37 країнах світу, про Дюнана згадали завдяки журналістові Вільгельму Зондреґеру, якому вдалося відшукати забутого гуманіста. Інтерв'ю з Дюнаном стає сенсацією, його передрукували провідні газети світу. Довідавшись про тяжке становище Дюнана, російська імператриця призначила йому грошову пенсію. Але він не доторкнувся цих грошей, як і інших субсидій, і переводив майже все в Червоний Хрест, залишаючи собі лише мінімум на життя.

 

1901 року Анрі Дюнан стає першим лауреатом Нобелівської премії миру, розділивши її з Фредеріком Пассі, ініціатором створення Міжпарламентського союзу для розробки пропозицій про арбітраж і роззброєння. Хвороба перешкодила Дюнану взяти участь у церемонії нагородження. Вибір Нобелівського комітету викликав суперечки: деякі вважали, що спроби Дюнана пом'якшити наслідки війни ведуть до її узаконення. Але премією відзначили насамперед внесок Дюнана в мирну співпрацю народів. Отриману нагороду він передав на благодійну діяльність у Швейцарії та Норвегії.

 

 

Дюнан помер 30 жовтня 1910 року. Скульптурна композиція на його надгробку зображує людину, яка подає воду пораненому солдатові.

 

Значення подвижницької праці Анрі Дюнана ми особливо відчуваємо цього року, коли тисячі людей гинуть через розв’язаний Москвою збройний конфлікт на Донбасі. Медики та волонтери Червоного Хреста рятують життя сотень людей. На жаль, промосковські терористи не дотримуються гуманітарних Женевських конвенцій. Часто відкривають вогонь по шпиталях, обстрілюють житлові квартали, транспорти з пораненими та колони біженців, катують полонених. Стріляють навіть по об’єктах і транспортних засобах зі знаком Червоного Хреста.

 

Зокрема, 8 серпня 2014 року бойовики обстріляли медичний гелікоптер з червоними хрестами на борту. Як зазначив міністр оборони України Валерій Гелетей, з моменту активізації терористів на сході України вони розстріляли в упор три санітарні автомобіля. Артобстрілами знищено три автоперев’язочні. Під час руху у колонах разом із лікарями підірвано чотири швидких допомоги. В результаті цих нападів 6 військових медиків загинули, а 17 – отримали поранення.

 

 

22.08.2014