У Львові дня 4 (16) серпня 1889.
За дві недїлї зачнеся в наших школах середних новий рік шкільний.
Коли-б хто народи нашого краю хотїв судити після фреквенції шкільної, то мусїв-би наш нарід осудити за найменше культурний. На 3 миліони Поляків (враз з признавшими-ся до польского язика жидами) ходить до галицких гимназій 8.000 польских учеників, на 320 тисяч Нїмців 750 нїмецких учеників, на півтретя миліона Русинів тілько 1.800 руских! Отже у Поляків припадає 1 ученик гимназіяльний на 375 душ, у Німців 1 на 400, у Русинів 1 на 1400!
Сі цифри мусять нас дуже засоромити. Ми хвалимося, що ми нарід вже в давних часах культурний, що вже Ярослав Мудрий закладав школи і що ми вже тогди мали своїх учених та писателїв, — а ото нинї, де дверї до просвіти стоять для всїх отвором, ми користаємо з того так мало, так без порівнаня менше, як другі народи.
Але оно нам і приносить велику шкоду в многих взглядах. Ми нарїкаємо, що навіть в рускій части нашого краю уряди і суди обсаджені майже виключно або переважно не-Русинами, що навіть в многих руских школах народних учителями суть не-Русини, а чи-ж в значний части не ми сама тому винні? чи доставляємо ми достаточне число кандидатів на посади урядників, судьїв, учителїв, і чи не мусять ті посади обсаджуватися не-Русинами по недостатку кандидатів руских? Ми бажали-би подїлу Галичини на руску і польску половину; а якій-же то був-би рускій край, в котрім администрація, судівництво, школа мусїла-би з конечности бути в руках не-Русинів?
А независимої интелигенції як-же мало у нас рускої! Кілько адвокатів, нотарїв, лїкарїв і т. д. маємо Русинів? Навіть тая півингелигенція, до котрої належать и. пр. писарї громадскі, стан немаловажний для политики, администрації, для економичного биту народу, єсть в значній більшости польска, жидівска але не руска!
И чим дальше, тим гірше у нас. Число учеників Русинів в середних школах від кільканацяти лїт майже не збільшаєся, коли число Поляків зростає значно, а число жидів навіть дуже значно.
Нарїкаємо на нужду, нарїкаємо на недостаток удержаня, нарїкаємо, що нема де примістити наших синів, а кількадесять шкіл народних що-року стоїть пусткою, бо нема их ким обсадити, нема учительских кандидатів. А прецінь і стан учителя народного не єсть такій дуже лихій; та-ж після нового закона кождий учитель народний, навіть в школі филіяльній, мусить по 25 роках служби добитися платнї 500 зр.; окрім вільного помешканя.
Правда, що у нас біда, що посиланє сина до гимназії вимагає значних коштів: на оплату шкільну, на книжки і всякі прибори шкільні, на станцію, харч і одежу. Але таки богато єще дало-би ся в тім взглядї без великої трудности зробити, чого нинї не робиться.
Передо всїм за мало посилає своїх синів до середних і висших шкіл наше міщаньство, именно в тих містах, де суть гимназії. Н. пр. в Тернополи єсть 5.144 Русинів, в Коломиї 4.369, в Дрогобичи 4.046, в Стрию 3.869, однакож синів тих Русинів єсть в сих містах дуже мало, далеко менше в порівнаню, як синів Поляків або жидів. Належало-би отже нашій интелигенції по сих як по инших містах, де суть гимназії, именно нашим священикам, учителям і всїм тим, що близше стикаються з міщаньством, заохочувати то міщаньство, аби посилали своїх синів до гимназій.
Також межи селянами суть такі, що мали-би можність давати своїх синів до висших шкіл і поносити на те всї потрібна кошта. Вже і тепер трафляються села, з котрих що-року по кількох молодців ходить до висших шкіл. Але доокола такого села буває знов кільканацять сел, з котрих нема анї одного ученика в нїякій висшій школї, хоть суть там нераз і заможнїйші люде. Все залежить від заохоти, від принуки.
По-друге нам треба більше бурс або розширеня бурс теперїшних. В декотрих містах з висшими школами ще доси немаємо зовсїм бурси. Н. пр. в Золочеві єсть і значне число интелигенції, і забиранося ще перед роками до закладаня аж двох бурс, дякуючи до одної вже був навіть зроблений початок, а однак до нинї бурси нема і нема! Трохи більше заходу, більше ревности місцевої і околичної интелигенції, а бурси могли-б розвинутися далеко більше, як тепер.
Наконець суть ще і инші способи, практиковані в далеко більшій мірї за границею, але по-трохи декуди вже і у нас, н. пр. у Львові учителями рускої гимназії. Се звичай так званого вільного харчу. Кілька, н. пр. сїм домів, в якім містї, де єсть гимназія, умовляються, що кождий якому надїйному а убогому ученикови дасть раз на тиждень у себе обід. Жертва то невелика для одного дому, а для бідного ученика вже підстава до єго удержаня. Знов нераз може дало-би-ся в такім селї, що положене близше більшого міста, склонити кількох або кільканацятьох заможнїйших господарїв, щоби, як трафиться з их села якій ученик спосібнїйшій a убогій, они умовили-ся доставляти єму харчу на удержанє: се-ж була-би слава для громади і для дотичних господарїв, а нарід наш має нераз певну амбицію.
Отже такими способами можна-би значно збільшити число руских учеників в середних школах, можна-би витворити далеко численнїйшу интелигенцію, нїж єї нинї маємо, а якої нам ще так потрїбно. Нехай-би зрештою і не кождий ученик з висшої науки мав колись аж хлїб, все-ж користь з неї буде велика і для него самого і для загалу Русинів. Єму прийдеся колись служити в войску, то не буде за весь час служби поневірятися яко простий жовнїр. А поверне до плуга, то яко просвічений чоловік і більшій пожиток потрафить роздобути з господарства і не буде покірно угинатися перед леда писарчуком або підпанком, і анї собою анї громадою своєю не дасть так легко орудовати.
Се, що ми нинї от-тут написали, суть рїчи знані і нераз вже й згадувані. Але у нас вже так буває, що не одну і ясну і добру рїч треба кілька і кільканацять разів порушати і повторяти, щоби довести до якого результату. Тепер час ферій шкільних, отже ми підносимо на ново сесю важну справу, сподїваючись, що наші слова не будуть зовсїм даремні.
[Дѣло]
16.08.1889