Велика сьвітова траґедия почала ся; перші загони російських горд перейшли нїмецький кордон. В сих городах збиті до купи росийським нагаєм, баґнетом і кулями, що не мали жалю і для жінок та дїтей на вулицях Петербургу, представники всїх наций великої вязниці народів, що зветь ся Росиєю; такий пестрий національний склад ледви чи мали горди Артаксеркса, що хмарою сунули ся на Европу, загрожуючи знищити всю її тодїшню культуру. Мимоволї хочеть ся заглянути в душі мілїонів невільників росийської деспотиї, післаних проти европейської культури. Во імя чого ідуть в бій сї мілїони невільників? Во імя волї сербського анархізму, чи во імя поневоленя Европи під чобіт росийських сатрапів? Анархія і деспотия сї два бігуни суспільного занепаду поєднали ся і загрожують знищити всї здобутки соціяльного поступу Европи остатніх десятків лїт. А до них простягаєть ся з помічю злочинна рука уряду французької деґенерациї і сїє вже бомби над мирним населенєм Нїмеччини найлїпші символи росийсько-французької дружби. Найкращий представник французької нациї, противник війни з Нїмеччиною, — Жоре, убитий низьким злодїєм і французький нарід корчить ся примушений до протиприродної боротьби в оборонї царату. В головах мілїонів нещасливих горожан Европи, готових до останньої каплї крови обороняти свою волю, культуру і добробут проти росийських варварів і їх "культурних" спільників, проносить ся запитанє: Чи буде царат паном Европи, чи росийські народи будуть увільнені від панованя царату?
Змобілїзовані орди росийські деспотиї закрили нещасну країну від очий Европи, почтове полученє з Росиєю перервано, доходять лише глухі чутки про повстаня матросів в Петербурзї і Севастополї, та иньші ознаки революцийного руху. Про дїйсний настрій широких мас населеня немає жадних певних відомостий. Але що думають і почувають росийські горожани тепер, можна припустити, згадавши настрій поступового росийського громадянства в часї япанської війни.
Менї згадують ся картини росийських патріотичних демонстраций в Київі перед десятком років. По Володимирській вулиці сунеть ся невеличка юрба "патріотів", майже в кождого з них в руках образ, трохкольоровий прапор, чи портрет царя; перед юрбою і по боках її декілько полїцаїв зі злими і незадоволеними обличами; в юрбі видно декількох підлїтків з маленькими прапорцями і з десяток чорносотенних студентів в довгополих мундурах в дручками в руках; вулиці при появленю юрби демонстрантів швидко пустїють, стрічні боязко звертають в бічні вулиці; чорносотенні студенти збивають киями шапки у не досить патріотичних горожан, коли вони забувають їх зняти перед царськими портретами... такі картини і багато иньших подібних їм виникало у мене в памяти, коли я оглядав тридцятисячний натовп перед віденським ратушем, охоплений єдиним могучим бажанєм оборонити свою волю і честь вітчини від нападів росийсько-сербських горд.
Менї згадуєть ся і росийська мобілїзация. Слабо осьвітлений двірець, переповнений спітнїлою масою стомлених, роздражнених і на півпяних резервістів, які вже богато, богато годин чекають на потяг, що повезе їх під япанські кулї. Офіцерів між резервістами не видно, зелїзничі урядники також десь поховались, боючись зростаючого подразненя жовнїрів. Горілка убиває у резервістів останні рештки карности, вони залишають двірець, до них приєднують ся місцеві хулїґани, починаєть ся погром, який не завсїди кінчить ся розбитєм "монопольок" (крамниць, де продаєть ся горілка) та ближших до двірця маґазинів. Нарештї резервісти при дїяльній помочи місцевої полїциї, а деколи і козаків загоняють ся в ваґони і відїздять. На одній з узлових стаций істория ся звичайно повторяєть ся.
Хід японської війни занадто відомий і сьвіжий в памяти Европи, щоб його згадувати, для настрою росийського громадянства було найбільш характерно, що його лїпша частина, ціла росийська інтелїґенция, радісно витала кожду перемогу Япанців над війсками уряду, з яким громадянство так довго і тяжко бороло ся. Японцям дїяльно помагала росийська інтендантура; панерові золї на чоботях росийських жовнїрів річ стара і відома ще з часів останної росийсько-турецької війни; але подвиги росийських інтендантів в часї японської війни здивували навіть призвичаєну до всього росийську пресу. Один з поважних росийських opґaнів писав: У Конан Дойля є оповіданє про поїзд-експрес, який без слїду зник між двома стациями, але poсийська дїйсність далеко перевисшила фантазию Конан Дойля!; в часї японської війни зник без слїду поїзд з 120 ваґонами муки, які росийські інтенданти перевели через хінський кордон і продали за добрий гріш, як то було сконстатовано в однім з численних процесів пpoти інтендантів, що звичайно відбувають ся в Росиї після кождої війни.
Мимоволї насуваєть ся питанє, чомуж неможливі такі подїї росийських "героїв тилу", які звичайно значно улекшили би увільненє Европи від горд росийської деспотиї. Правда росийський уряд витратив за останні десять років мілїярди росийских і француських гроший на зреформованє армії, фльоти і зелїзничого полученя. Але річ звичайно не в самій воєнній технїці, яка в Росиї стоїть досить високо і не мусить бути недоцінювана, а в персоналї, який нею керує. Росийський уряд звернув пильну увагу і на персонал, стараючись винищити в нїм рештки революцийности 1905 року і насадити замість сього чорносотенних патріотів. Ся остання реформа відбула ся під знаком росийського націоналїзму, який навіть на Варшавсько-Вїденській зелїзниці старав ся насадити "справжніх росиян". Оскільки уряду пощастило знищити паростки революциї, найлїпше показує загальний страйк в початку минулого липня в Петербурзї, Москві, Миколаєві і инших містах, який загрожував охопити і зелїзниці. Уряд росийських зелїзниць справдї знаходить ся в руках націоналїстів і чорної сотнї; але покладати ся на них в часи війни досить небезпечнї. Один з росийських "фільозофів" казав: "не кождий патріот падлюка, але кождий падлюка патріот". Урядовий патріотизм в Росиї дуже вигідний інтерес і кождий чорносотенний урядник стараєть ся надоложити патріотизмом такого роду бракуючі йому службові хист і пильність. Впрочім дїяльність службового росийського механїзму мусить себе незабаром показати.
Цілком готовою до війни Росия по обчисленю деяких росийських і закордонних специялїстів могла бути в 1916 році, можливо, що сї обчисленя і правильні: за два роки Росия поруч з технїчною готовістю безперечно осяглаб і ще висшого ступня державного розкладу, але і саме вже безмежне нахабство, з яким Росия зробила напад на сусїдів, яскраво показує глибину полїтичного занепаду її божевільного уряду. Сказати з певністю наперед, чим скінчить ся ганебний напад Росиї на Европу, очевидно неможливо: окрім постійних і відомих чинників, підлягаючих обчисленю у війнї, дїлають ще і чинники випадкові, яких годї предвидїти; але вірити в перемогу Росиї значить не вірити в перемогу культури над варварством.
[Дїло]
06.08.1914