Ґеоґрафія України.

(С.Рудницький, доцент львівського унїверситету. Коротка ґеоґрафія України ч. ІІ, з 48 малюнками. Львів 1914. Накл. Укр. Пед. Тов. 221 стр. Ціна 3 кор.)

Перед місяцем появила ся нова популярно-наукова книжка під наведеним наголовком. Се властиво друга часть ґеоґрафії України, котрої часть перша вийшла в Київі 1910 р. як 5-7 кн. популярної біблїотеки "Лан". В той нас, як друкувала ся перша часть, т. є "фізична ґеоґрафія”, була вже написана і друга часть, т. є "антропо-ґеоґрафія". Видавці одначе другу часть десь затратили й авторови прийшло ся ту саму річ в друге обробляти. Крім того видавці, друкуючи першу часть, без відомости автора поробили богато вичеркнень, термінольоґію позміняли, а правопись ввели якусь специяльну до сеї книжочки. З того вceгo вийшло таке, що книжка в декотрих місцях стає труднозрозумілою, а в инших навіть річ змінила ся. Додаймо до того недостачі коректи, а дістанемо точний образ формальної сторони першої книжки. Докладнїйше про те в передних словах автора в обох книжочках. Сї мотиви вплинули на рішенє автора другу часть видати в Галичинї під власним своїм доглядом, тим більше, що друга часть становить для себе зовсїм заокруглену цілість.

В першій части маємо розглянені фізичні відносини на териториї цілої України, отже положенє, будову поодиноких частий, ріки, клїмат, фльору і фавну.

В другій части розглядає автор чоловіка, що замешкує землї України, зглядно лише той український антропольоґічний тип, що становить окремий нарід. При приступленю до обробленя сеї теми мусїв автор взяти під увагу те, що в послїдних часах знова віджили давні апетити сусїдів на наш нарід. І одні і другі при помочи псевдо-наукових тез старають ся заанектувати наш нарід і його територию до своєї полїтичної концепциї. А що ті сусїдські міркованя знаходять відгомін серед наших малодухів, заняв ся автор в части також виказанєм при помочи наукових арґументів безосновности таких тверджень.

Найціннїйшою прикметою кождої, а особливож популярно-наукової книжки є легкість мови, брак скомплїкованих конструкций, простий спосіб розумованя і легкий перехід з одної теми до другої. Автор є знаний з тих прикмет, а та книжочка є етапом до досконалости в тім напрямі і читаєть ся її як яку белєтристику. Любов до свого народу і віра в його будуччину сьвітять з кождого стиха, а читач встає від сеї здорової лєктури з погодою духа, вірою в серцю і охотою до праці. Чистий науковий материял, поданий в популярній формі. може мати велике педаґоґічне значінє.

Коли А. Крушельницький серед обовязкових лєктур для ґімназияльної молодїжи помістив першу часть сеї книжки, а молодїж радо її читає, то тим радше читати будуть другу її часть. Деякі уступи з третого і четвертого роздїлу можна безпечно ввести до взорів прози для висших кляс.

Пригляньмо ся тепер самій річи, як вона в поодиноких уступах виведена. Книжка розпадає ся на шість роздїлів. Межі України, скількість Українців і їх розміщенє по Українї, український нарід як антропоґеоґрафічна одиниця, український нарід а українська земля, економічні відносини України, области і селитьби України.

В першім уступі розглядає автор точні границі української териториї, а крім того подає всї більші етноґрафічні острови серед сусїдних народів, а врешті українські еміґрацийні кольонїї. Український елємент аґресивно виступає на полудни і сходї; на заходї і півночи границя поволи цофає ся, однак простір в України в посслїднім столїтю зростає.

Найбільше майже механїчної праці вложив автор в другий роздїл, в котрім знаходимо оброблений статистичний материял.

Найважнїйшими, майже одинокими жерелами до праці сего рода є державні публїкациї з вислїдів загальної переписи. Мають вони вправдї і науковий інтерес на оці, однак тенденцийність, неповність і неточність є звісна. Без відповідної критики їх дані не дають ся ужити. Таких одначе критик, як дав нам д-р Охримович, про галицьку перепись з 1910 р. маємо мало. Послїдна росийська перепись не розріжняє приміром Українців зглядно Малоросів. Автор отже мусїв послугувати ся переписю з 1897 р. і її числа модифікувати 1910 р. Рівнож і угорська перепись не відповідає цілям.

По критичнім розгляненю материялу подає автор число Українцїв на 34,360.000, наколи урядові обчисленя подають 33,600.000. Вийшла отже невелика ріжниця, а то по тій причинї, що автор тримав ся цілий час засади не перецінювати, а подавати можливо найменші числа. В дальшій части сего роздїлу маємо числа, процентове відношенє народностий, густоту населеня і її причини в цілости і поодиноких полїтичних округах України. При кінци відношенє міського населеня до сїльського показує як зникаючу меншість творять Українці по містах. Сей обяв однак є лише вислїдом нинїшного нашого полїтичного значіня і історичних невзгодин, а що міста зростають силами доохресного населеня, що є українське, невдовзї отже стануть вони нашими.

(Конець буде).

[Дїло, 23.07.1914]

(Конець.)

В третім уступі застановляє ся автор на-перед над трудностями, які зазнає український нарід зі сторони сусїдів, що всїми силами старають ся поглотити наш нарід.

Атутом в їх руках є псевдо-наукові твердженя, що в новочаснім розуміню ми не творимо народу, а яко етноґрафічна маса не є ми в силї стати побіч инших европейських народів і скорше чи пізнїйше станемо погноєм для них.

Треба отже приглянути ся, що наука називає народом.

Після нинїшного стану антропоґеоґрафічної науки, нарід се велика ґрупа людська, що має певні своєрідні прикмети, котрі вяжуть її членів в одну цілість. Прикметами тими є: 1. власна територия, 2. спільні антропольогічні ціхи, 3. спільна мова, 4. спільні історичні традициї, 5. спільні полїтичні змаганя, 6. спільна питома культура і культурні стремлїня.

Територию, як в першім роздїлї виказано, український нарід має, і то по Москалях найбільшу в Европі.

В антропольоґічних прикметах Українців ударяє нас велика одноцільність мимо місцевих відмін. Подані ту докладно виміри зросту, обєму грудий, довжини рук і ніг, будова черепа, ніс, будова лиця, краска очий і волося, все те виказує величезну ріжницю від всїх сусїдів, Поляків, Білорусинів і Москалїв так, що в тім напрямі приходить ся за Реклю і Денїкфом замислити Українців до полудневих Славян.

Цілому народови є спільна одна мова, що мимо ріжних диялєктів є одноцільна, має одну спільну лїтературну мову, свою лїтературу, науку, є звучна і музикальна, гнучка і мягка, а врештї є одною з найбогатших в сьвітї.

Коротенький огляд найважнїйших фактів з нашої істориї виказує спільність історично-полїтичних традиций і змагань, котрі в противенстві до польських і московських, визначають ся демократичною ідеольоґією. Демократизм від найдавнїйших часів є характеристичною чертою нашого народу, через що аж нинїшні часи загального демократизму позволять йому розвинути ся.

Конець сего уступу є посьвячений питомій українській культурі. Зверхні прикмети культури на Українї є анальфабетизм, мале число інтелїґенциї, доперва початки лїтератури, науки, штуки; пригляньмо ся однак глибше питомій культурі народу, що повстала під впливами старих культур сходу і Візантиї, в тім зглядї нема нам рівних.

Маємо тут отже огляд нашої материяльної і духової культури. Потім ідуть уступи про будову сїл, будову хат, ношу, їжу, сьвітогляд, відносини родинні, суспільне і полїтичне житє, про віру, устну словесність, музику, штуку, обичаї, про культуру інтелїґенциї, і чужі впливи на ню, вкінци порівнанє характеристичних культурних ціх з такими у Поляків і Москалїв, все те згадане, пояснене, овіяне любовю до свого.

Чоловік на земній кули є природним явищем, є тїсно звязаний з природою тих околиць, в яких він живе.

В нинїшних часах ціле людство становить цілість орґанїзацийну, а безпосередний вплив природи на чоловіка стає дуже скомплїкований і річию правдивої чистої науки є серед полови відкрити зерно правди. Тій квестиї посьвятив автор роздїл "український нарід а українська земля".

Все в тім уступі від початку до кінця є вислїдом студий самого автора. Попередні квестиї знаходимо оброблені на ріжний спосіб у своїх і чужих публїкациях, але впливу природи України на житє і бутє українського народа не розглядав дотепер ще нїхто. Є се взірцевий, найгарнїйший уступ в цілій книжці. Розглянений отже подрібно вплив ґеоґрафічного положеня, прямової будови, ґеольоґічного складу земної кори, рілї, і мінеральних клоднїв, моря і рік, клімату, фльори і фавни, вплив тих всїх чинників на поодинокі факти з житя українського народу, отже на фізичні прикмети мешканців, на історию, духову і материяльну культури, на суспільні і економічні відносини.

З тих мірковань можна дещо сказати і про будуччину, котра страхати нас не повинна.

В економічних відносинах України є представлений нинїшний їх стан, всї отже роди промислу від ловецького і рибацького, починаючи на фабричнім промислї кінчачи. Найдовше здержуєсь автор над рільництвом і скотарством, котрі є головною основою нинїшного українського господарства. Знаходимо тут також всї потрібні статистичні дати.

В оглядї торговлї маємо подрібну її характеристику, а особливо точно оброблена лучба (комунїкация) отже дороги, гостинці, зелїзничі лїнїї і водні дороги.

В послїднім уступі подає автор адмінїстрацийний подїл цілої України, обговорює кожду важнїйшу оселю, подає її характеристику і значінє а вкінци число мешканців.

З сего коротенького огляду книжки Рудницького можемо виробити собі о нїй деяке понятє. Безперечна її вартість нехай буде найлїпшою для неї рекомендациєю.

Не повинно її бракувати нї в школі, нї в хатї, в інтелїґента і простолюдина, у молодого і старого, для всїх се найздоровійша і найгарнїйша лектура, а заразом учебник любови свого краю і народу.

[Дїло, 24.07.1914]