АртПоле.If : дискурс родинності 2, або творчість заради миру

У постреволюційному та практично воєнному стані культура стає рятівною соломинкою, яка дозволяє втомленій людині дихати під мутними водами дезінформації, агресії, страхів та внутрішнього розпачу від усього, що відбувається чи може відбутися з тобою та близькими найближчим часом. Культура-як-спілкування стає цілющою мікстурою, що змушує вірити і давати собі з тим всім раду.

 

 

Декларованою метою цьогорічного фестивалю АртПоле, що вже вчетверте відбувся у с. Уніж на Івано-Франківщині, стало спілкування та взаємодія, гуртування навколо спонтанної творчості та нагадування, що ще не все втрачено, що ми ще можемо протидіяти злу та зневірі і зберегти власну унікальну тожсамість. Власне, цього року зі зрозумілих причин фестиваль не мав звичної насиченої музичної програми – повномасштабний концерт відбувався лише в останній день – натомість було багато простору для обміну думками, дискусій та творчості. За словами організаторів цьогоріч АртПоле змінює ідентичність – дійство виростає з рамок фестивалю й окреслюватиметься абстрактним поняттям – міжнародна творча лабораторія. Направду, це означення більш пасує до того, що мало місце минулого тижня у с. Уніж неподалік Дністровського каньйону.

 

Творча лабораторія ArtPole.if цього року зібрала справді свою аудиторію: приїхало менше тисячі людей, проте, хто стежить за кількістю, коли збираються друзі? Зовсім несхожі люди з різних країн, з різних кінців нашої держави прибули на свою територію свободи і творчості, у простір, де їх зустріли такі ж прибульці, спраглі спокою та дитинної радості творити. Не кожного знаєш на ім’я, проте майже кожне обличчя знайоме: всі ці люди і створюють родинний дискурс АртПоля-як-простору-ідей.

 

 

Ключовими маркерами АртПоля 2014 були експеримент, чесний безпафосний патріотизм і спонтанна творчість,  де відсутні будь-які обмеження чи критерії правильності. Зрештою, експеримент як метод світопізнання був присутній на АртПолі від початку. А цього року, коли музична програма була скромною, й поготів. Постулат постмодернізму, де кожен може стати митцем, а поняття мистецтва розширене до безкінечності, застосовувався на фестивалі/творчій лабораторії щохвилини. На потвердження цього можна навести приклади проекту УніжЦех, де звуки творяться дрелями, болгарками, молотками чи перфораторами;  лабораторію шуму; архіспонтанне дійство Яреми Стецика «Хтопопалограло», де кожен робив собі інструмент з будь-чого (ударні з відра, контрабас з мотузки й вішака etc.) і намагався творити знайомі мелодії на радість подивованим слухачам, вже відомі хор Якумієморкестра чи овочевий оркестр «Папрікалаба» під керівництвом британця Бенджаміна Коупа.

 

Останній проект заслуговує уваги хоча б тому, що кількість його учасників постійно зростає. Це, звісно, можна пояснити доступністю інструментів (моркву чи огірок дістати не складно), але,  поза тим, важливим тут є аспект натхненної  роботи і віри у перспективність такого ансамблю. Репертуар кавер-бенду «Папрікалаба» постійно зростає, вже є записи і навіть гастрольні виступи. І, найважливіше, щира радість, яка є незмінним емоційним тлом у цьому та всіх інших проектах, які виникають на АртПолі.

 

 

Діана Баранська, культурний менеджер, одна з засновників «Папрікалаби», Варшава:

Є такий анекдот, який любить розповідати Бен (Бенджамін Коуп, британець, автор ідеї та диригент «Папрікалаби»): на АртПолі в Одесі 4 роки тому, на ринку  ми бачили дуже багато спілих красивих овочів і думали «Ох як смачно будуть готувати на АртПолі», а там готували тільки гречку і більш нічого. І ми подумали: наступного року ми будемо робити інструменти з овочів, а потім їх їсти. Так з’явилася ідея зробити овочевий ансамбль, ми обдумували її близько півроку. З часом у Варшаві ми почали пробувати добувати звуки з овочів, а позаяк ми дуже любимо «Перкалабу», то вирішили робити кавер-версії саме їхніх пісень. Вперше нам це вдалося, коли гурт «Перкалаба» приїхав до Польщі в березні 2011 року. Це був сюрприз, ніхто про це не знав. Звичайно, звучання було не найкраще. Потім на АртПолі ми створили цілий оркестр. Більше того, нас запрошують на гастролі. Минулого року нас запросили в Одесу на фестиваль «Seasons», також мали концерти у Вінниці, позаяк багато учасників «Папрікалаби» з цього міста. Там ми мали кілька концертів: в музучилищі, в університеті. Також виступали в Івано-Франківську. Ми б хотіли стати стаціонарним колективом, але це справді непросто. Проте і в Польщі і в Україні є люди, які дуже хочуть цим займатися. Тому будемо працювати.

 

Євгенія Зеленська, грає на морквині, програмістка, Вінниця:

Про цей оркестр мені розповіла подруга, яка грала на кабачку в цьому ансамблі 3 роки тому. Ця ідея мене зацікавила. Якось я потрапила на репетицію, а позаяк я граю на флейті, тому обрала за інструмент моркву. Проект «Папрікалаба» дуже креативний, він дозволяє по-іншому подивитись на звичайні речі і зрозуміти, що навіть з чогось звичного можна добути щось нове й цікаве. Якщо щиро, я не знаю, як це виглядає і звучить зі сторони, але грати цю музику і бути учасником цього проекту дуже весело і творчо. Приємно, що минулого року нас запросили в Одесу на гастрономічний фестиваль, де ми влаштовували майстер-класи з приготування інструментів з овочів і гри на них, такі ж ворк-шопи були у приміщенні бібліотеки у Вінниці. 

 

Виступи на великій сцені обмежилися відеоперформансом від Юрія Андруховича, польського гурту  КARBIDO та VJ-групи CUBE передостаннього дня та повноцінним концертом у вечір завершення фестивалю. Харизматичний патріарх БуБаБу з польськими музикантами представили в Унежі прем’єру – проект ATLAS ESTREMO, де слухачам пропонувалося вирушити у смислову мандрівку віртуальними містами уяви Юрія Андруховича. Цей проект є дуже емоційно навантаженим, позаяк пронизаний  нервом Майдану та невеселими подіями української весни. Проте саме завдяки таким творчим експериментам ми зможемо осмислити й пережити все, що відбулося. Джазові інтерпретації з металевим ритмом тривожних звуків з вулиці Грушевського зі словами «Я хотів би бути німцем, французом, навіть японцем, щоб тільки могти любити москву, по-справжньому любити» є відображенням напруги, в якій живемо. Далі під інструментальні варіації КARBIDO з притаманно доброю артикуляцією та теплим тембром Ю. Андруховича звучали неспокійні філософські пасажі «Єрусалим.Вічність», «Львів.Вода»,  «Ужгород.Забуття» та інші в переліку станцій мандрівки ATLAS ESTREMO.

 

ATLAS ESTREMO

 

Цьогорічне АртПоле виразно оприсутнило й кримсько-татарський дискурс: в Унежі відбувались майстер-класи художників-кримчан, що змушені тікати з півострова, лекції про семантику кримських орнаментів, дискусії про представництво кримсько-татарського мистецтва в Києві, фільм про давні наспіви татар «Бальзам» і феєричний виступ етно-джазового гурту «Тараф» з Севастополя, який музиканти завершили словами «Крым это Украина» й під шалені оплески зіграли гімн.

 

У цьому контексті варто згадати про насичену програму кінопоказів. На стіні колишньої свиноферми, що тепер «працює» екраном для фільмів,  до пізньої ночі показували документальні стрічки команди Вавілон 13 та Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини  Docudays UA. Також вдалося побачити частину довгоочікуваного фільму Остапа Костюка про побут вівчарів «Жива ватра» (прем’єра відбудеться згодом у Києві).

 

Перформенс That Black

 

Нішу перформенсу творчої лабораторії цього року представив харизматичний донецький митець That Black з дійством «НІЖНІСТЬ-ВІЙНА-МЕТАМОРФОЗИ-ТИША».  Перформанс діявся упродовж трьох днів і, за словами автора, був спробою порозуміти, що діється в нашій країні та в його рідному місті. Виражальними засобами синкретичного перформенсу That Black ставали скрипка, електронні барабани, імпровізаційні рухи тіла та мантричні суфійські кружляння. Симптоматично для АртПоля, що зацікавлення таємничим дійством проявляли діти, які навіть долучались до перформенсу українського митця. Це свідчить про щирість та справжність мистецтва, яке промовляє.

 

Творча лабораторія в Унежі, як і зазвичай, знову тішила цікавими ленд-арт об’єктами і зустрічами з митцями. Власне об’єкти виходили далеко за межі географічної  території АртПоля. Мирослав Вайда, Жанна Кадирова, Віталій Кохан, Анатолій Белов, Ярема Стецик, Микола Джичка і Сергій Григорян, як і годиться, втілювали свої ідеї на/у навколишніх полях, левадах, берегах та у водах Дністра. Особливо принадними та загадковими були екскурсії об’єктами після опівночі, під блідо лимонним сяйвом місяця. У такі миті відчуття єднання з мистецтвом, яке твориться тут-і-зараз, причетності до чогось значущого загострюється, що підсилює і так постійно присутнє на АртПолі відчуття повноти і радості буття.

 

Сергій Григорян та Микола Джичка: ленд-арт-об’єкт "Поділ землі"

 

Якщо вечори та ночі були насичені звуками, то ранки та післяобіддя жителі республіки АртПоле займали майстер-класами. Окрім традиційного ліплення, йоги, плетіння ловців снів та співу цього року кожен мав нагоду відчути себе фотохудожником часів модернізму: себто створити світлину за допомогою камери-обскури з подальшим вигріванням під інфрапроменями, вимочуванням у воді та висушуванням. І хоча зображення монохромні та часом розмиті – до дивовижних фотомеханізмів ціанотипії прикипала увага багатьох артполян.

 

Процес творення ціанотипії 

 

Приємною тенденцією з року в рік стає велика кількість дітей не АртПолі. На це є якнайменше дві причини. По-перше, за одинадцятирічну історію покоління перших фестивалів «Шешори» встигло створити сім'ї та народити дітей; по-друге, на АртПолі дитина справді не буде нудьгувати. Малюки разом з батьками беруть участь а майстер-класах, бавляться у тіпі для дітей, купаються в Дністрі, грають і співають в овочевому оркестрі, займаються ранковою йогою та просто насолоджуються очищеним від зайвої інформації та стресу уніжським повітрям. В цьому контексті варто віддати належне організаторам АртПоля: вони справді долучаються до виховання нового покоління українців, вільних від комплексів минулого, відкритих до творчості та спраглих свободи у всіх проявах. Бо ми от у своєму дитинстві (критична більшість нас) не могли займатись йогою, бігати по сцені, засинати під джаз, брати участь в проектах іноземних митців, де можна не тільки досхочу самовиразитись, але й продуктивно поспілкуватись.

 

 

Отже, АртПоле формується як така собі, в хорошому сенсі, «секта», де символом віри є спонтанна творчість, доброзичливість та свобода, проте яка не є варіантом втечі від проблем українського сьогодення. Окрім концертів в військових частинах Луганська, що були організовані раніше, частка від продажу квитків творчої лабораторії в Унежі буде відрахована на потреби нашої армії.

 

Поза сумнівом, окрім таких локальних внесків у наше мирне майбутнє, АртПоле вже протягом одинадцяти років робить для України щось значно більше: виховує відчуття свободи, відкритості, поваги до світу та власної автентичності, плекає прагнення пізнавати, створювати, віддавати й отримувати якісний культурний продукт, гуртує в багатьох сенсах споріднених людей, які люблять життя і налаштовує наші внутрішні радари на правильні частоти невикривлених цінностей мистецтва, взаємодії та безпосереднього  спілкування. Присутність в Україні культурних проектів-лабораторій такого типу є запорукою нашого мирного майбутнього та збереження самодостатньої ідентичності у просторі світової культури.

 

 

Фото - bunkermuz.te.ua і Оксана Кузьменко

21.07.2014