170 років тому, 18 липня народився визначний громадський і політичний діяч, учасник українського національного відродження на Буковині, перший голова Українського Народного Дому в Чернівцях Володимир де Корнич-Ясеницький (1844–1934).
Походив із Галичини, зі самбірської української шляхти. Народився в селі Нанчівка Велика (нині Великосілля Старосамбірського району) в родині греко-католицького пароха церкви Св. Миколая села Потік Великий Лева Ясеницького (1816–1897). У 1860 році закінчив Самбірську гімназію. Під час правничих студій у Львівському університеті ім. Цісаря Франца І брав активну участь у громадському житті, стояв біля витоків товариства «Просвіта» у Львові, співпрацював з редакціями тогочасних часописів, редагував словник проф. Омеляна Партицького, спілкувався з письменниками.
Належав до тих студентів-народовців, які в 1860-х роках під впливом великого національного руху в Україні повернули життя українського народу в Галичині й на Буковині іншим шляхом. До молодої громади, серед якої були Федір Заревич, Ксенофонт Климкович, Володимир Шашкевич, Євген Згарський, Данило Танячкевич. З ними листувалися буковинські поети Юрій Федькович і Сидір Воробкевич. Їм вдалося вмовити брата Сидора, священика Григорія Воробкевича, аби він переклав українською монографію Костомарова про Богдана Хмельницького. По закінченні науки з 1868 року служив у судах Львова, Самбора, Старої Солі, Жовкви, Тернополя. У 1873 році як судовий ад’юнкт перебрався працювати до Чернівців. Мабуть, не без участі таких відомих галичан, як український мовознавець, педагог, психолог Клим Ганке́вич, який на той час у Чернівцях уже розгорнув активну громадсько-культурну діяльність – зокрема в товариствах «Руська бесіда» та «Руська Рада», останню з часом очолив. А також одного з найактивніших і дуже популярних науковців і громадських діячів на Буковині кінця ХІХ – початку ХХ століття – Омеляна Калужняцького.
З Чернівців Корнич-Ясеницького направили начальником повітового суду до Вижниці, де він твердо боронив гуцулів, за що заслужив собі від них велику любов і шану. Належав до так званої сервітутної комісії, яка займалася гуцульськими кривдами, заподіяними місцевими дідичами. Пізніше став радником у Чернівецькому суді.
У Чернівцях досяг визнання як правник (суддя), був радником Вищого крайового суду Буковини, шанованим адвокатом.
Тут він знайшов і сімейне щастя. Його дружиною стала дочка Генріха Пардіні – власника найшанованішої в Чернівцях книгарні, яка займала весь партеровий поверх на лівому боці нинішньої Центральної площі, яка до 1918 року мала офіційну назву Ringplatz (площа Ринок). До нині всі довідники подають це місце як «узвишшя Пардіні», наголошуючи, що в Чернівцях книга була високо поцінована.
У родині В.Ясеницького народилися сини Роман та Іван, дочка Марія, яких він виховав щирими патріотами України, бо в його домі завжди панувала національна і європейська культура.
Колишній Український Народний Дім у Чернівцях. Сучасний вигляд.
У Чернівцях він жив і працював понад 60 років, залишивши по собі добру пам’ять. З перших днів активно прилучився до українського національного відродження на Буковині. Був засновником і активним членом національних і культурних організацій – товариств «Руська Бесіда» та «Союз». У 1898-1911 рр. – голова товариства «Народний Дім» у Чернівцях, приміщення якого збудоване завдяки його заходам на теперішній вулиці Ломоносова, 2.
Колишня бурса ім. Ю.Федьковича
У 1906 році В.Ясеницький також взяв активну участь у будівництва бурси ім. Ю.Федьковича – як тоді казали, «при Народнім Огороді» (нині це будинок на вулиці Ю.Федьковича, 16, де розташований політехнічний технікум). Ще донедавна мешканці міста по старій пам’яті називали його не інакше, як бурса – тобто гуртожиток для сільських дітей, які здобували освіту в Чернівцях. До відкриття цієї важливої інституції долучилася вся українська інтелігенція краю. Як писав у тодішній газеті на пошану В.Ясеницькому Т.Бриндзан, ці будинки «повстали за його ініціятивою й упертим старанням… Ті, що прийдуть, най пам’ятають з глибокою вдякою й пошаною ім’я цього великого мужа, який у своїм житті так пильно старався, аби українські товариства мали крівлю над своїми головами, а українська молодь притулок для свого виховання».
Впродовж багатьох років В.Ясеницький брав активну участь у всіх визначних міських творчих заходах.
У 1890-1919 роках Корнич-Ясеницький був членом громадської ради міста, яка після заснування ним акційного товариства «Електрики» призначила його завідувачем ради. Він був також одним із членів-засновників Кредитного банку. Музичне товариство «Музікфераїн» і співацьке об’єднання «Меннерґезанґфераїн» на знак вдячності за надану допомогу й активну громадську діяльність обрали Корнич-Ясеницького своїм почесним членом.
В.Ясеницький багато друкувався впродовж усього життя в галицькій і буковинській пресі, сприяв відновленню активного життя в українських товариствах і, за словами тогочасної газети «Буковини», «належав до найстаранніших працівників на службі українського народу». І скрізь він працював ревно й щиро, без великого розголосу своїх заслуг. Як доказ праці на користь української громади є той факт, що талановитий художник Микола Івасюк намалював його портрет, який знаходиться у великій залі «Народного дому».
Він підтримував тісні зв’язки з видатними просвітителями та громадськими діячами не лише Галичини та Буковини, а й усієї України. Листувався з Іваном Франком і Миколою Лисенком, підтримував товариські стосунки з прогресивними діячами, українськими письменниками, науковцями.
17 червня 1934 року в Чернівцях відзначали 50 років діяльності товариства "Український Народний Дім". А рівно за місяць місто відзначало іншу важливу дату. Знаковою стала для Чернівців середа 18 липня 1934 року. Того дня українська громада зібралася, аби пошанувати одного зі своїх ветеранів, судового надрадника Володимира де Корнич-Ясеницького, якому того дня виповнилося 90 років. Зранку в греко-католицикій церкві Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Руській відбулося тихе Богослужіння "за здоровля ювілята". Службу правив єпископський вікарій о. Сімович – сват ювіляра, син якого Роман був одружений з дочкою Сімовича. Як писала тоді про ці події єдина тогочасна чернівецька українська газета «Час», «у церкві були присутні приятелі й знайомі, а особливо заступники майже всіх українських товариств. Ювілят зі своєю родиною засів у першій лавці. О 11 годині зібралися у «Народнім Домі» відпоручники майже усіх українських товариств і установ. А о 11.45 поїхали 8-ма фіякрами до дому ювілята».
Вулиця Stefaniegasse в Чернівцях (нині – Максима Горького)
Нині це доволі скромний, але симпатичний одноповерховий будиночок на вулиці Максима Горького, 9, характерний для приватної забудови другої половини ХІХ століття. За Австрії вулиця мала назву Стефанії (Stefaniegasse). За румунських часів, коли тут часто збиралось вишукане українське товариство, вона називалася іменем відомого поета-романтика Емінеску (Eminescu).
Того дня тут зібралися достойні люди: від товариства «Народний Дім» – майбутній знаний історик Т.Бриндзан, а також панове А.Завада і М.Вітан, від «Жіночої громади» – А.Федорович, від товариства «Мироносиці» – пані Манів, від «Української школи» – панове д-р А.Кирилів і К.Горвацький, від товариства «Кобзар» – М.Бойченко, «Міщанську Читальню» представляв В.Загородний, «Мужеський хор» «Міщанської Читальні», секцію «Міщанської читальні» у приміських Манастирисках і Калічанці, а також «Кредитовий банк» – М.Бендак, товариство «Запороже» – панна Ст. Берник і п. Р.Дудинський, товариство «Чорноморе» – п. Балюк, панна Хортик і В.Циганюк. товариство «Довбуш» – Ст. Проць, денник «Час» – о. І.Джулинський і Т.Іваницький, тижневик «Рада» – Ю.Сербинський, «Український театр» – актори І.Дутка і С.Терлецький, «Народову Лікарню» – д-р Е.Кобринський.
Присутні на ювілеї Володимира Корнич-Ясеницького біля його будинку 18 липня 1934 р. Зліва направо стоять – перший ряд: Володимир Гузар, невідома, син Роман, сидить на бильці стільця дружина Романа Марія; сидять: Володимир Корнич-Ясеницький, в нього на руках син Романа, поруч дружина (дочка Генріха Пардіні), дружина отця Миколи Сімовича, о. Микола Сімович; другий ряд: художник Євсебій Ліпецький, невідомий, старший чоловік (худий) Т.Іваницький – редактор газети «Час», вище стоїть актор Іван Дутка, о. Іван Джулинський, голова товариства «Український Народний Дім» Т.Бриндзан, поклав руку на спинку стільця А.Завада, справа крайній стоїть С.Проць.
На знак великої пошани й глибокої вдячності за його діла передали ювилятові адресу, виконану маляром-академіком проф. Е.Ліпецьким: «Своєму вельми заслуженому почесному членові й голові шле тов. «Український Народний Дім» – пам’ятаючи його великі заслуги, вираз глибокої шани». Наприкінці всі присутні сфотографувалися на подвір’ї ювіляра.
В цьому помешканні В.Ясеницького відвідувало чимало знаних українських культурних і політичних діячів. Так, у 1903 році в нього гостював український композитор Микола Лисенко (1842–1912), який двічі відвідав Чернівці із своїми ювілейними концертами.
На фасаді встановлена меморіальна таблиця, яка свідчить, що будинок є пам’яткою культури місцевого значення. А він вартий, аби на ньому встановили пам’ятну дошку на честь славного чоловіка, який присвятив життя українській громаді. В 2004 році Чернівецький міськвиконком дозволив громадській організації «Український Народний Дім в Чернівцях» виготовити та встановити за власний рахунок таблицю з написом: «У цьому будинку в 1873–1934 рр. мешкав визначний діяч українського національного відродження на Буковині, перший голова Українського Народного Дому Володимир де Корнич-Ясеницький (1844–1934)». Але чи то не вистачило коштів, чи то – такого ентузіазму й такої сили, які мав цей чоловік. Дошки досі немає.
Володимир Ясеницький відійшов у вічність у вересні 1934 року і покоїться на християнському цвинтарі по вулиці Зеленій.
У Чернівцях у нього залишився син Роман Ясеницький (1889, Чернівці – 1971, Франкфурт-на-Майні), який продовжив батькову справу. Він також був знаним українським громадським діячем Буковини. Як і батько, він був правником (суддею). Наслідуючи громадську діяльність батька, очолював товариство «Українська школа» та спортивне товариство «Довбуш» у Чернівцях. Від Буковини був делегатом на Всеслов'янському конгресі у Празі (1908) та на Конгресі національних меншин у Женеві (1927).
Роман Ясеницький з дружиною Марією.
Роман Ясеницький був одружений з дочкою греко-католицького священика о. Михайла Сімовича – Марією. Подружжя мешкало на вулиці Садовій (Gartengasse), яку пізніше перейменували на честь румунського короля Кароля. Нині це вулиця Ю.Федьковича, ч. 27. Це надзвичайно імпозантний будинок, який завжди викликав захоплення. Вважається, що віллу спорудили за проектом одного з найвизначніших українських архітекторів доби модерну Івана Левинського (1851–1919) для родини Михайла Сімовича. Вілла майже півстоліття була осідком українського культурного життя в Чернівцях.
Родина Романа Ясеницького після 1940-х років жила на Городенківщині. А на Самбірщині ще й дотепер проживає розгалужена родина Ясеницьких. Такий славний, гідний найбільшої поваги та визнання рід Галичини та Буковини.
18.07.2014