145 років тому, 8 грудня 1868 року у Львові заснували Товариство "Просвіта", яке невдовзі перетворилося на масову національну громадську організацію українців Галичини, яка на початку ХХ століття поширила свою діяльність на всю Україну й інші країни, де були українські поселення.
Товариство "Просвіта" в Галичині виникло у досить складних умовах. Багато діячів національного відродження 1840-1850-х років не сприйняли модерних віянь часу, відійшли від орієнтації на європейську культуру та підпали під слов'янофільські впливи, що походили з Російської імперії. Діячі москвофільського табору відмовились не лише від латинської абетки, але й від мови галицької людності, намагаючись витворити власне "язичіє", щоб відрізнятись і від свого хлопа, і від польського пана.
Молодша ґенерація галицької інтелігенції не погоджувалась з такою ситуацією. Їх підтримали і дехто зі старших діячів "Весни народів". На загальних зборах найповажнішої тоді просвітницької організації "Галицько-Руська Матиця" у 1864-1865 роках о. Степан Качала, судовий радник Юліан Лаврівський, молодші діячі Ксенофонт Климкович, Володимир Шашкевич, Анатоль Вахнянин домагались відмови від дивовижного "язичія" та переходу на народну мову і фонетичний правопис. Але "тверді русини" на чолі з професором Яковом Головацьким рішуче протистояли "народовцям". Після поразки Австрії у війні з Прусією й Італією у 1866 році "старорусини" надрукували у газеті "Слово", яку редагував Богдан Дідицький, програмну статтю "Поглядъ на будучнôсть", в якій оголосили єдність та тотожність галицьких русинів з цілим "русским світом" і дали зрозуміти, що розраховують на підтримку Російській імперії.
Старорусини зберегли за собою Народний дім у Львові, Ставропігійський інститут, "Галицько-Руську Матицю", а народовці не мали пристановища. Засноване у 1861 році товариство "Руська Бесіда" було, швидше, закритим клубом, а не великою організацією. 1867 року чеські просвітителі в Празі заснували освітнє товариство "Матиця люду", а в Кракові утворилось "Товариство приятелів освіти люду" з філією у Львові. Тож назрівала необхідність створення власної просвітницької організації.
З ініціативи о. Степана Качали для опрацювання статуту майбутнього товариства було створено організаційний комітет, до якого входили представники академічної молоді, а також такі діячі, як урядники Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професори гімназії й учительської семінарії Анатоль Вахнянин, Юліан Романчук, Омелян Партицький, Павлин Свєнціцький, Олександр Борковський, студенти Андрій Січинський і Олександр Огоновський. Коли Галицьке намісництво статуту не затвердило, звернулися до Відня, і 2 вересня 1868 року міністерство освіти дозволило заснувати товариство "Просвіта". Це стало підставою для скликання у Львові першого загального збору. Його організацію доручили конституційному комітетові на чолі з професором Академічної гімназії Анатолем Вахнянином.
Колишня стрільниця львівського "Куркового братства"
Загальний збір скликали 8 грудня 1868 року в залі стрільниці львівського міщанського "Куркового братства" на вулиці Курковій (тепер Лисенка). На збір прибуло 65 представників, і лише один із них, отець Йосиф Заячківський, парох села Лопянки коло Долини, не був мешканцем Львова.
Програма майбутньої праці "Просвіти" була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього".
Отець Йосиф Заячківський у своїй промові сказав: "...засияв славний 1848 рік і воскрес руський нарід, а на чолі народу поставив себе духовний стан. Нарід узнав його за свого поводиря й заступника, узнали його й чужі. Не дивовиж, що на нас піднялася вража сила, а ми, священики, не до боротьби поставлені, але радше апостоли мира, злякалися тої бурі, зачали оглядатися поза себе, щоби собі плечі забезпечити і – відступили так далеко, що стратили з очей нарід, а нарід нас. Тож на наше місце хочете ви, панове, ставати і повести дальше діло просвіти народу там, де ми перестали. За те нарід вам дякує, а Бог най благословить!.. Отак і ви, любі братчики, хоч яка тяжка була би ваша боротьба, хоч як високо піднесла би вас доля, не давайтесь відорвати від вашої матері – від народу! Тоді лише ви будете сильні в народі, а народ вами славний!"
Першим головою новоствореного товариства "Просвіта" зібрання обрало Анатоля Вахнянина, а до виділу (керівного органу) – Олександра Борковського, Івана Комарницького, Михайла Коссака, Максима Михаляка, Омеляна Огоновського, Омеляна Партицького, Юліана Романчука, Корнила Сушкевича і Корнила Устияновича. Вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу.
Щоб роз'яснити мету Товариства, його виділ звернувся 11 лютого 1869 року зі спеціальною відозвою до народу. У ній указувалося, що "поза школою не знаходить українська дитина ніякого духовного корму, через котрий самосвідомість, моральність і добробут у народі могли би чимраз більше розвиватися". Водночас газета "Слово" назвала Товариство "польською інтригою".
Товариство працювало у складних умовах. Воно не мало приміщення, а тому наради і засідання проводили вдома у К.Сушкевича або А.Вахнянина. 26 травня 1870 року відбувся другий загальний збір товариства. І знову довелося просити приміщення у польської "Стрільниці".
Перше приміщення отримала "Просвіта" лише в жовтні 1871 року, коли директор Академічної гімназії о. Василь Ільницький, член виділу товариства, надав маленьку кімнатку у Народному домі, де тоді розташовувалась гімназія. Згодом "Просвіта" тулилась при товаристві "Руська Бесіда" до 1873 року, коли і її "совіт" Народного дому не вигнав із приміщення разом із "Просвітою". Далі товариство винаймало різні приміщення, зокрема на розі вулиць Краківської та Вірменської, аж поки 30 березня 1895 року не купило будинок на площі Ринок, 10.
Статут 1870 надавав можливість засновувати філії "Просвіти" у повітах (перша філія відкрита в селі Бортники біля Ходорова у 1875). До 1914 року 75 філій та 2944 читальні "Просвіти" діяли у 75% українських поселень Галичини, в 1939-му мережею філій та читалень було охоплено 85% західноукраїнських земель (83 філії, 3075 читалень, 360 тис. членів).
В ДОДАТКУ вміщено спогад про те, як засновувалася читальня "Просвіти" у 1888 році в селі Тулова Снятинського повіту.
Головами "Просвіти" після Анатоля Вахнянина були Юліан Лаврівський (1870–1873), Володислав Федорович (1873–1877), Омелян Огоновський (1877–1894), Юліан Романчук (1896–1906), Євген Олесницький (1906), Петро Огоновський (1906–1910), Іван Кивелюк (1910–1923), Михайло Галущинський (1923–1931), Іван Брик (1932–1939), Юліан Дзерович (1939).
Уперше вагому політичну позицію набуло товариство за часів головування лідера галицьких народовців Юліана Лаврівського, котрий намагався дійти порозуміння між українцями і поляками, народовцями і москвофілами. "Просвіта" виступала представником народовського напрямку в справах координації діяльності українських партій, була ініціатором створення пресового органу народовців – газети "Діло" (1880), а також політичної організації Народна Рада (1885).
У листопаді 1918, коли було проголошено Західно-Українську Народну Республіку, товариство "Просвіта" стало основою Державного Секретаріату освіти ЗУНР. Залишаючи за собою культурно-просвітницьку функцію, матірна "Просвіта" дала початок численним економічним, фінансовим, спортивним, шкільним інституціям, політичним партіям. Поставивши собі за мету поліпшити матеріальний рівень життя галичан як необхідну умову їх культурного розвитку, "Просвіта" заснувала при читальнях крамниці, кооперативи, молочарні, ощадно-позичкові каси, проводила заходи для піднесення агротехнічної культури. Великого значення протягом усього часу існування товариство надавало видавничій діяльності як основі ліквідації неграмотності та поширення просвіти серед населення Галичини. За 60 років "Просвіта" видала понад 1000 назв різноманітних видань. Одночасно з виданням популярної літератури організувала в Галичині широку мережу поширення книжок.
Матеріальною основою діяльності "Просвіти" були членські внески, пожертви громадян, краєві та державні дотації, прибутки з власних установ.
За прикладом львівської "Просвіти" такі ж товариства діяли на Наддніпрянській Україні (1905–1922), Закарпатті (1924–1939) та на теренах українських поселень – на Кубані, Зеленому Клину, в Канаді, Бразилії, Воєводині...
У Львові містилися керівні органи товариства (Ринок, 10), діяли міська та повітова філії "Просвіти" і читальні на міських передмістях і у сільських громадах, які згодом увійшли до складу Львова (Клепарів, Замарстинів, Голоско, Левандівка, Сигнівка, Збоїща, Знесіння). Керівниками канцелярії товариства були: Андрій Скородинський, Антін Гапляк, Степан Шах, Семен Маґаляс.
На вул. Корнякта діяла Торговельна школа "Просвіти", директорами якої були Роман Залозецький (1911–1915), Амврозій Березовський (1915–1917) та Денис Коренець (з 1917 р.). У 1925 р. цей навчальний заклад перейшов під управу товариства "Рідна школа", але збереглася давня назва – Торговельна школа "Просвіти" у Львові.
Восени 1939 року "Просвіту" ліквідувала більшовицька влада. З нагоди 125-річчя діяльності товариства у Львові (в сквері між вулицями Лисенка та Короленка) 8 травня 1994 року відкрили пам'ятник «Просвіті» (скульптор Василь Ярич, архітектор Микола Обідняк). Прилеглу вулиця (колишню Кармелітську, потім – Дарвіна) перейменували 1993 року на вулицю Просвіти.
13 червня 1988 року у Львові створили Товариство рідної мови ім. Тараса Шевченка. Його головою став Роман Іваничук, заступниками Михайло Косів, Ігор Мельник, Василь Репетило, відповідальним секретарем – Юрій Зима. Відтак осередки товариства почали виникати в інших областях УРСР. А 11-12 лютого 1989 року в Києві, в Будинку кіно відбулась установча конференція – перший легальний форум незалежної громадської організації у Києві. Було ухвалено статут і обрано керівництво Товариства української мови імені Тараса Шевченка, очолене Дмитром Павличком.
Товариство було єдиною леґально зареєстрованою опозиційною до КПРС організацією, на основі якого потім створили Народний рух України й інші організації. Товариство української мови також було найважливішим організаційним чинником під час виборів весни 1990 року, які призвели до перемоги національно-демократичних сил в Галичині та створення у Верховній Раді УРСР опозиційної "Народної ради".
29-30 вересня 1990 року у Києві відбулася ІІ конференція товариства, на якій вирішили змінити назву на Товариство української мови імені Тараса Шевченка "Просвіта", але статут так і не було зареєстровано у Міністерстві юстиції. Новим головою товариства обрали народного депутата України Павла Мовчана.
12 жовтня 1991 року скликали ІІІ позачергову конференцію, на якій товариство було реорганізоване у Всеукраїнське товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Але товариство далі діяло за статутом 1989 року.
Лише 4-5 грудня 1993 року відбувся IV з'їзд Всеукраїнського товариства "Просвіта", на якому було ухвалено новий статут, який нарешті зареєстрували у Міністерстві юстиції.
ДОДАТОК
Відкриття читальні в Туловій 1888 року
День був прекрасний, маєва свіжа природа чарувала око і серце кожного. В селі рух зчинився зі сходам сонця. Спішать старші і молодь і кожне несе зі собою то коверця (ліжничок), то скатерти, то рушники вишивані, інші зелені галузки дерев, то знов цвітучі та пахучі галузки бозу і калини. Всі збираються на подвіря найбільшого багача в селі Василя Дутчака і прибирають його стодолу з-надвору і всередині, стараючись пристроїти її на вигляд театру. Установили на даху чорно-жовті австрійські прапори, а коло входової брами русько-українські жовто-сині. Збудували величаву тріюмфальну браму, умаїли її снопами збіжжя, зеленим віттям, цвітом бозу, калини і різними квітками та вінцями. В середині стодоли збудовано підвищену сцену, прибрано її килимами, обрусами та рушниками, галузками і цвітами. Стодола була дуже простора і могла помістити около 500 стоячих, але крім того були лавки напереді на 60 осіб для визначних гостей і співаків, що прибули зі Снятина. Головним аранжером був Кирило Трильовський, син священика з Будилова, що в тім часі кінчив студії права на університеті у Львові і організував разом з Франком і Павликом радикальну партію в Галичині. Він любив під час вакацій вдягатися в сільський одяг парубка і їздив по селах та скликав збори і давав політичні відчити про "свинську конституцію". Він оповідав про селянина, що віз свиню на ярмарок на возі, а щоби вона не вискочила, то спутав її шнурком. Коли це в місті зауважив жандарм — то закував в кайдани селянина за таку жорстокість а суд засудив його на 14 днів арешту.
Коло полудня поприїздили сторонні гості майже з цілого Cнятинського повіту, бо це була незвичайна подія. До того часу відкрито першу Читальню "Просвіти" в Стецеві, а другу в Карлові, а це буде третя в нашім селі. Тому кожний чувся бадьорий і гордий, бо се означало іспит і зміну на краще життя. Явилося з 10 священиків з дооколичних сіл, дещо світських інтеліґентів і хор зі Снятина. Коли прибувші гості висіли на толоці з підвод і походом наближалися до помешкання В.Дутчака, де тисячна громада їх нетерпеливо вичікувала, роздався нараз грімкий оклик: Слава, слава, слава! Хор спинився при тріюмфальній брамі і залунала чудова пісня: "Мир вам братя всім приносим". Коли скінчилася остання стрічка пісні "благо, благо буде нам", знов піднісся трикратно оклик: Слава!
По сім виступив старенький війт Грицько Костащук і хлібом та сіллю привітав гостей і всі попрямували до середини стодоли а я з дітьми виліз на дах а дехто на сволоки і банти в стодолі.
Коли в стодолі показалося трохи затемно і задушно, нам дано наказ вирвати кілька сніпків покрівлі з даху і я перший виконав наказ, зробивши добру діру, через яку міг досконало бачити все, що діялось всередині, мов який барон зі своєї льожі в театрі.
На цім вічу говорили священики, учителі, звичайні селяни і співали хори на переміну. Зі співів я запам'ятав: "Мир вам братя", "Щасть нам Боже", "Верховино" і "Боже буди покровитель"...
По скінченні програми, місцеві вийшли на подвіря, а для гостей застелено столи і подано обід зі звичайних сільських страв: борщ, начинка з свининою, голубці і узвар зі сливками. По обіді на подвір'ю зчинився незвичайний рух серед молоді, бо появилися музиканти і заграли коломийки. Перший до танцю виступив К.Трильовський і викликав найкращу дівчину з гурту: "Гануся Пиндорова"! та потягнув її за рукав до танцю. Гуляли; до пізна гуляли, гули цимбали, бас ревів, як вихор леґіні гуляли! Дуже довго споминали сей потрійний ювілей в нашім селі.
(Зварич Петро. Спомини 1877–1904. Вінніпеґ, 1976. – С. 13-16)
07.12.2013