Проблема пошуку справедливої вартості у високому мистецтві та фінансах

Рембрандт, може, і прекрасний художник, але портретний бізнес довів його до банкрутства

Національний Фонд Англії, структура, що займається збереженням англійських надбань, остатньо дуже задоволена собою. Не далі як минулого тижня Фонд оголосив про те, що портрет епатажного голландського пана в капелюсі з білим пером, - що виставлений у Буклендському абатстві у Девоні, – ніщо інше як автопортрет самого Рембрандта. Відкриття стало наслідком реставраційних і оцінювальних робіт, проведених істориками та науковцями.

Так сталося, що якраз коли надійшла ця новина, я знаходився з візитом у Люксембурґу, у Євростаті, структурі, яка намагається вести європейську бухгалтерію. І тому цілком природньо, що я зразу ж подумав про те, яким чином це відкриття знайде своє відображення у британській фінансовій звітності.

Національний Фонд оцінив вартість художнього твору у 30 мільйонів фунтів стерлінгів. Зрозуміло, що нікому навіть і на думку не спадало його продавати. НацФонду законом прямо заборонений продаж багатьох речей, що йому належать, хоча, даної роботи це не стосується.

Так виглядає, що у термінах міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRS) цифра 30 млн. фунтів є «другим рівнем» оцінки «справедливої ціни». Це означає, що, не дивлячись на відсутність прямого підтвердження, що саме таку суму покупець міг би заплатити за цього конкретного Рембрандта, вартість картини може бути встановлена виходячи з ринкових трансакцій з подібними творами мистецтва. До речі, дуже цікаво, що законодавчо спеціально окремим положенням встановлено дозвіл Національному Трасту не враховувати цю «справедливу вартість» у своїй бухгалтерській звітності.

Але коли мова йде про державні фінанси Британії такого дозволу не існує і не може існувати в природі. Разом з тим, міжнародні стандарти бухгалтерської звітності IFRS нічого не кажуть про те як вирішити питання, яке мусять вирішити державні статистичні установи (або всі, хто мусить скласти або перевірити звіт, що містить такого типу активи): хто і коли створив актив вартістю 30 млн. фунтів стерлінгів ?

З одного боку, Національний Фонд і його зусилля з реставрації і оцінювання перетворили об’єкт посередньої цінності (така роботу посереднього голландського майстра могла коштувати ну нехай сотні тисяч, але аж ніяк не більше) в один з найцінніших витворів мистецтва, якими володіє Об’єднане королівство. Але, з іншого боку, це ж абсурд вважати, що Національний Фонд і його маніпуляції принесли додатково майже 30 мільйонів фунтів до ВВП Великобританії за 2014 рік. Абсурд, бо це ж Рембрандт творець полотна, а не Національний Фонд.

То може Євростату треба поставити питання про перегляд бюджету Голландії за XVII століття? Хоча насправді нічого такого в Голландії того часу не було, бо перші розрахунки такого типу було зроблено Вільямом Петті для Англії у 1660-их роках. Але навіть якби і були такі розрахунки, проблема в тому, що автопортрет Рембрандта у 1635 році аж ніяк не коштував еквівалент 30 млн. фунтів. Автопортрети взагалі слабо продавали на той час і, не дивлячись на те, що Рембрандт дійсно продав декілька своїх робіт за великі гроші – художником він точно був значно кращим, ніж бізнесменом. Його портретний бізнес довів його до банкрутства.

То, може, заслуги зі створення вартості повинні бути приписані наступним поколінням торгівців живописом, які зробили твори Рембрандта страшенно дорогим товаром…

Той же, наприклад, Ван Ґоґ, був загальновідомим невдахою у питаннях продажу своїх робіт, але на сьогодні вартість його доробку доходить до декількох мільярдів. То ця вартість створена Ван Ґоґом чи Джоаною Бонґер, його невісткою, що була дуже успішним промоутером його робіт? Чи ця вартість створена музеями, галереями і колекціонерами, які виставляли його твори?

Відповіді на такі питання можуть і не грати великої ролі для оцінки мистецтва, як галузі економічної активності – в силу відносно малої ваги цієї галузі для економіки загалом. Але проблема в тому, що ті самі питання стосуються такої значної за обсягами галузі як фінансові послуги.

Економічна доцільність фінансів як виду діяльності полягає у створенні та підтриманні ринку для цінних паперів, які, у свою чергу, представляють реальний сектор економіки. Тож яка частина вартості створена в результаті початкової виробничої діяльності (Рембрандтом чи Стівом Джобсом); яка – просуванням даної діяльності (Джоаною Бонґер чи Морґан Стенлі); а яка – відкриттям наявної, але недооціненої фундаментальної цінності активу (Національний Фонд чи Воррен Бафет) ?

Загальноприйнятий підхід полягає у тому, що справжню цінність має те, що справді додає вартості об’єктам чи процесам (наприклад, майстерність Рембрандта), і її треба відрізняти від змін в очікуваній вартості (яскравий приклад – голландська «тюльпанова криза», яка, власне, в часи діяльності Рембрандта і розгорталася). Цей підхід дуже корисний як для розуміння причин успіху компаній на ринку так і для оцінки виробничих потужностей економіки. Щоправда, цей підхід дуже важко застосовувати стосовно таких типів діяльності як живопис або фінансовий сектор.

Але у мене, як і в багатьох інших, є таке відчуття, що незалежно від того про який саме вид діяльності йдеться, найбільше ми потребуємо саме «Рембрандтів» своєї справи.