(Від нашого спеціяльного кореспондента.)
Реґент Павло з княгинею Ольгою все ще не вернулися до Білгороду, але поїхали до Дрездену і звідти в гості до пп. Герінгів у Карінгаль. У звязку з цим у тутешніх колах закордонних журналістів появився злобний дотеп, мовляв: реґент попросту боїться вертатися. Стільки наговорив, стільки понаобіцював заворожений берлінськими парадами, що нині не знає, як це все втокмачити білгородським політикам. Відчуває носом, що в Білгороді чекає його авантура. А хто нині спішиться до авантури?...
Але жарт на бік. Фактом є, що офіційний Берлін відвідинами peґента Павла дуже вдоволений. Якісь конкретні дані для цього мусять бути. Балканський бльок, що стояв під очевидними і дуже невигідними для Берліна впливами Франції, тут уже так наче похоронили. Не менше вдоволені тут приїздом естонського міністра закорд. справ Сельтера і латвійського — Мунтерса. Знову два пакти неаґресії, знову діра в системі окруження! На Вільгельмсштрасе затирають руки.
Про Польщу дальше ні чичирк. Офіційно говорять дальше про неможливість порозуміння, але приватно, в чотири очі, здається таки не мали б нічого проти, коли б так Польща виявила схильність до переговорів. Іноді є вражіння, що тої можливости тут навіть чекають, готові може й піти дуже далеко на "уступки". Бо в суті речі не йде вже нині про ґданську проблєму, яка насправді може чекати, але про розбиття у цілому анґлійської концепції окруження. Таке розбиття було б однозначне із заломаними впливами Анґлії на континенті, з компромітацією її політики і для такого успіху варто було б навіть відсунути східню проблєму на деякий час. А в тому часі може вдалось би осягнути компроміс з упокореною Анґлією так, як це було можливе Італії після абісинської компромітації Льондону...
Очевидно — повторюю — назовні всього цього не видно. Навпаки, неуступчивість у справі Ґданська, конечність скорої розвязки цієї проблєми підкреслюють тут на кожному кроці. Це називається доброю дипльоматією. Бо ніхто ще не знає нині на ділі, наскільки Польща буде в майбутньому схильна до переговорів і наскільки поправляться інтервенційні вигляди Анґлії та Франції. А в нинішній ситуації годі сподіватися німецької ініціятиви до компромісу, як також годі виключати велику правдоподібність війни.
У тій цілій нервовій грі на політичній шахівниці Европи рішальною фіґурою видаються Совіти. Для Анґлії та Франції в першу чергу. Бо в Німеччині вважають спробу втягнути Москву в систему окруження вже програною. Чи це не є наслідком якихсь обіцянок, які дав Папенові в Анкарі Патьомкін, чи це виходить зі своєрідної оцінки геополітичного положення Польщі — невідомо. Досить, що остання декляративна промова Молотова була тут неначе давно вичікуваною і сподіваною рєвеляцією.
В Берліні можете почути тезу, що наглий, інтервенційний виступ Анґлії свідомо спровокувала Москва. Спеціяльно мав тут заслужитися Майський. Популярно це називається у нас: "перехитрили". Отже підвели і залишили. В Льондоні називають це шантажем, у Берліні — добрим вирежисеруванням потрібної Москві ситуації. Бо в Берліні взагалі не вірять хоча б у найменшу охоту Совітів до війни. Зате вірять, що Совіти дуже радо бачили б війну між двома таборами т. зв. капіталістичного світу в Европі. Така війна значно, а може й катастрофально ослабила б протисовітський фронт держав та в першу чергу на довгі роки перекреслила б небезпеку націоналістично-тотальної інтервенції. Без огляду на те, хто переможе, бо виснаження і винищення війною буде загальне. А крім цього — які прекрасні вигляди для імперіялістично-комінтернівської дивесії, яка в нинішніх мирових умовинах утратила вже всякі вигляди на европейському терені!
При цій нагоді подають як арґумент для правильної оцінки совітського становища промову Сталіна, що її він виголосив на 16. Зїзді Всесоюзної Комун. Партії ще 10. березня ц. р. Пригадуєте? Ствердивши, що вже два роки стрясає світом нова імперіялістична війна від Шангаю аж до Ґібральтару та що одночасно оба ці роки були для Совітів роками мирного росту та розквіту, Сталін поставив тоді такі провідні тези для совітської політики: "1) Надалі продовжувати політику мира та скріплювати річеві взаємини із всіми державами, 2) Зберігати осторожність і не датися втягнути провокаторам до війни, що привикли вибирати каштани з вогню чужими руками. 3) Всякими способами скріплювати боєву силу армії та фльоти".
Німецькі арґументи видаються в цьому світлі й на цьому авторитетному тлі — цим разом досить переконливі. Дійсно, який інтерес мала б Москва у підтримуванні одної групи капіталістичних держав проти другої?... Щоб одну з них скріпити?... "Куі боно"? — з большевицько-комінтернівської точки погляду. Для Совітів була б одиноко корисна роля "того третього" у бійці двох. І хто зна, може для цього, щоб таку бійку викликати, совітська дипльоматія піде навіть врешті так далеко... як пішла у союзницькому договорі з Чехословаччиною з 16. травня 1935 р. Вже нині у черепашиних анґлійсько-французько-совітських переговорах, як виходить з пресових коментарів, згадують про можливість втягнути договір у на рямці... статуту Ліґи Націй. Отже знову млісна процедура: "Згідно з 10. статтею статуту Л.Н. і далі 12, 13, 15. § 7; 16-го і т. д." Ох, яке це нудне і самодурне, кволе і смішне! Poблячи крок уперед, щоб опісля зробити два назад і спокійно придивлятися, як парцелюють чехи словацького "союзника". Тільки тоді підрахунок Совітів був поганий, бо катастрофа Чехо-Словаччини не викликала сподіваної европейської війни... у якій Совіти так радо хотіли бути ліквідуючим інтервентом, тоб-то тим, що робить "порядок" на побоєвищі.
Отже?... Отже є всі дані твердити, що европейська політика опинилася після величезного блєфу з маршом вперед до війни — знову у сліпому куті безрадности і шукання... формул. Ніяково почуваються на Вільгельмштрассе, де взяли за великий розгін і занадто безоглядну форму дипльоматичної акції, ніякові настрої запанували у французькому та анґлійському міністерстві закордонних справ, де необережно полакомилися... на кислий московський виноград.
У теперішній ситуації розвязка примарної проблєми "мир чи війна" лежить безумовно в руках Гітлєра. Є всі дані думати, що мирової ініціятиви він не дасть. Вона мусіла б вийти звідкись збоку. Покищо її нема. Атмосфера й далі незвичайно напружена. З боку стоять Совіти, які все більше затрачують вигляд милого союзника, що хоче вибирати для інших каштани з вогню, зате приймають все більше вигляд апокаліптичного лицемірного хижака.
Цьому хижакові пахнуть каштани, та він хоче витягнути їх для себе, і то не з вогню, але з попелу.
[Діло]
16.06.1939