85 років тому, 16 червня 1929 року народився відомий учений-енергетик, один із творців сучасної української науково-технічної термінології, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Академії інженерних наук України, доктор технічних наук, професор Львівської політехніки Володимир Степанович Перхач (1929–2005).
Походив він із с. Мацьковичі у Надсянні (тепер Перемиський повіт) із селянської родини. Його батько, не надто заможний селянин (4 морги поля) Стефан Перхач воював на італійському фронті під час І Світової, потім – хорунжим в УГА, був ув’язнений поляками в таборі у Пикуличах під Перемишлем. У міжвоєнний період С.Перхач зумів створити власне садівниче господарство, мав пасіку, очолював місцеві осередки товариств "Сокіл", "Луг", організував хор у своєму селі.
У 1945 році родину виселили з Закерзоння, і Перхачі опинилися в с. Жидатичі (тепер Гамаліївка) біля Львова. Володимир Перхач навчався у середніх школах сіл Ляшки Муровані (тепер Муроване) та Збоїща. У 1946–1952 роках – у Львівському політехнічному інституті, який закінчив за спеціальністю «Електричні станції, мережі та системи».
Потім працював інженером-енергетиком на ТЕЦ нафтопереробного заводу в Туапсе, але за кілька місяців через стан здоров’я повернувся до Львова, де працював на проектно-дослідній станції Українського відділу інституту «Гідропроект».
На запрошення професора Ґабріеля Сокольницького В.Перхач став викладачем Львівської політехніки, а у 1955 році перейшов на постійну викладацьку роботу. Працював асистентом, старшим викладачем кафедри теоретичної та загальної електротехніки (ТЗЕ), з 1964 року – старшим викладачем кафедри електричних систем і мереж (ЕСМ). Того ж року захистив кандидатську дисертацію. Написав її українською, але перед захистом змусили перекласти на російську.
Після захисту докторської дисертації В.Перхач 1986 року очолив кафедру ТЗЕ, і на цій посаді працював до осені 1996 року. Одним із перших впровадив у навчальний процес і наукові дослідження сучасні математичне моделювання і обчислювальну техніку. Автор понад 200 наукових праць, серед них 11 україномовних підручників і посібників. Творець знаменитих "Роздумів", виданих у Львові 1995 року, "Російсько-українського науково-технічного словника" на 30 тисяч гасел, есею "А на Засянні дзвони мовчали...".
У 1991 році за наукові досягнення В.Перхачу присуджено звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.
Захопленням науковця стало впровадження української мови у викладання та в науковий процес. Це з його ініціативи 1992 року в Україні створили Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ). В.Перхач очолив Програмний комітет, організував і провів протягом 1992–1996 років 4 міжнародні наукові конференції з проблем української науково-технічної термінології, міжнародну наукову конференцію з проблем викладання чужоземних мов у технічних вищих навчальних закладах (1994) і міжнародну науково-технічну конференцію з математичного моделювання в електротехніці й енергетиці (1995).
Як зазначають його учні та послідовники Б.Рицар і Р.Рожанківський: "ТК СНТТ (далі ТК) став всеукраїнським міжгалузевим комітетом, покликаним розвיязувати проблеми стандартизації української науково-технічної термінології в усьому діяпазоні науки й техніки – від біології до космонавтики. Тоді у складі ТК утворено 18 міжгалузевих підкомітетів (ПК), через які ТК співпрацює з 82 галузевими Технічними комітетами стандартизації. Відтоді ТК розпочав і сьогодні продовжує якнайтісніше співпрацювати з провідними вченими й установами в царині науково-технічної мови, випрацьовуючи фаховий мовний стиль та формуючи основні засади й концепцію термінотворення в різних царинах науки і техніки... Головну концепцію ТК започаткував професор Володимир Перхач – втілювати в кожний національний стандарт автентичну українську термінологію. Це завдання найважче, бо десятиліттями, століттями плюндровано нашу мову, спотворено на чужий кшталт, передусім російський. А створювати та стандартувати терміносистеми на базі так званих (за словами Володимира Перхача) «зелених» (російсько-російських) словників та «жовтих» правописів було б найважчим злочином супроти України".
Володимир Перхач помер 12 листопада 2005 року.
"...Я із романтиків.
Останніх.
Що тільки раз відходять
з України.
Коли в далекий вирій кликне
жалоби ключ.
Осінній.
Журавлиний".
Поховали вченого на Янівському цвинтарі.
Наступного року упокоївся на 41 полі цього ж цвинтаря його син Тарас (1958–2006) – інженер-енергетик, активіст Товариства "Просвіта", який передчасно відійшов з життя внаслідок недбальства комунальних служб міста.