2 червня 2014 року о 5 ранку від раку печінки в каліфорнійському місті Лафаєт помер Олександр Шульгін – 88-річний американський біохімік і фармаколог, більше відомий як хрещений батько екстазі. Він спокійно покинув цей світ, – кажуть в оточенні його сім'ї та найкращих друзів. Учений не винайшов один із найвідоміших «наркотиків для вечірок», він лише помітив психоактивний потенціал 3,4-метілендіоксі-N-метіламфетамін (МDМА) і відкрив новий, простіший шлях його синтезу. Насправді МDМА народився в лабораторії Merck & Co. Ним став побічний продукт препарату проти зсідання крові, який запатентували ще 1912 року.
Загалом Шульгін утворив – здебільшого працюючи в власній авантюрно прихованій домашній лабораторії – близько 200 синтетичних речовин, здатних змінювати свідомість. Усі він випробовував на собі.
Шульгін народився 17 червня 1925 року в Каліфорнії, був сином російських емігрантів, після служби в Військово-морських силах США як промисловий дослідник почав вивчати біохімію в Університеті Берклі. Після того, як йому вдалося розробити прибутковий пестицид Цектран для компанії Dow Chemical, роботодавець дозволив вченому займатися будь-якими хімічними речовинами за власним бажанням. Шульгін особливо цікавився психоделічними сполуками.
Почалася хімічна історія кохання – так звучить підзаголовок книги «PiHKAL», яку Шульгін написав 1991 року в співавторстві зі своєю дружиною Енн. Її назва – англійський акронім від «Phenethylamines I Have Known And Loved: A Chemical Love Story» («Фенілетиламіни, які я знав і любив: хімічна історія кохання»). Напівавтобіографія, наполовину – фахова праця, вона описує розвиток, хімічну структуру та дію 179 психоактивних речовин. Критики назвали її книгою наркотичних рецентів.
Загалом Шульгін утворив – згодом працюючи в власній авантюрно прихованій домашній лабораторії – близько 200 синтетичних речовин, здатних змінювати свідомість. Усі він випробовував на собі. В результаті прославив його метилендіоксиметамфетамін, MDMA, більше відомий під сленговим іменем «екстазі». Препарат знімає тривогу, збуджує і піднімає настрій до стану ейфорії. Під його дією більшість людей прагне близькості з іншими. На відміну від класичних галюциногенів, зокрема ЛСД, MDMA не розмиває межі особистості, тривалість його дії залишається обмеженою.
Коли Шульгін продемонстрував ефект МDМА психотерапевтові Лео Зеффу, препарат швидко став популярним серед психологів і терапевтів, які призначали його пацієнтам у курсах лікування. Багато з них нарікали тоді, коли з середині 80-х рр. ХХ ст. екстазі поступово заборонили в більшості країн, адже вважали: чистий медикамент за умови нормального вживання – незважаючи на довгі дискусії про тривалість ефекту – ймовірно, не такий шкідливий, як, для прикладу, алкоголь.
Але ентузіасти замовчували можливість передозування і ризиковані наслідки в випадку поєднання наркотика з іншими речовинами. Забруднені таблетки з'явилися на ринку. Проте найбільше закривали очі на тривалість ефекту – найбільшу небезпеку екстазі: зневоднення і підвищення температури послаблюють відчуття спраги, це загрожує перегріванням організму, що може бути смертельним.
Шульгін, хоча й був прибічником легалізації наркотиків і культовою фігурою психонавтів, казав: «Той, хто вживає чистий психоделічний препарат, тільки щоб задурманити собі розум суботнього ввечера, ризикує закінчити в поганому місці, поганому – з погляду психічного».
Учений проте наголошував на цілющому потенціалі галюциногенів та емпатогенів. Нещодавно його відкрили заново академічні дослідники. Перші експерименти досліджують ефект полегшення болю, який здійснюють МDМА та ЛСД, зокрема на тих, кому поставили діагноз рак останньої стадії.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Оригінал за посиланням http://www.sueddeutsche.de
12.06.2014