Вчора, 24 травня, на горі Хом’як, що розташована в Івано-Франківській області велилюдно молилися за Україну.
Вісім найвідоміших духовних хорів Західної України та понад два десятки священнослужителів різних християнських конфесій на висоті 1 тисяча 600 метрів над рівнем моря просили у Бога захистити наш край. До молитви на горі приєдналися люди в цілій Україні незважаючи, що подекуди це було робити навіть небезпечно.
Напередодні сакрального дійства донецького священика Сергія Косяка жорстоко побили. Відібрали апаратуру та автомобіль. Потім повернули, але наказали більше не збирати тамтешній люд на молитву за цілісність та мир України. Але отець Сергій Косяк разом із паствою все ж приєднався до учорашніх молитов, хоч і змушений був робити це не відкрито, а в утаємниченому місці.
гора Хом'як. Молитва ха Україну. 24 травня 2014 року
Натхненником події слід назвати співачку Руслану, яка в рекордно короткі терміни зорганізувала церкву і митців та зв’язалася із цілою країною та тридцятьма іншими для спільної молитви за Україну.
«Триває битва на небі. Ми всі розуміємо, що не на землі вона відбувається, а там. Я переконана, що це переломний момент», – сказала Руслана пояснюючи свою ініціативність в розмові з «Z».
Самі митці відзначили, що для них це теж небувала подія. Піднятися на висоту 1 тисяча 600 метрів над рівнем моря з родинами , друзями та ще знати, що тебе чує вся Україна («Перший національний» організував пряму трансляцію події) та світ – це особливе піднесення. Диригував зведеним хором зі 140 вокалістів художній керівник Івано-Франківської філармонії Ігор Дем’янець. При нагоді поговорили з ним як по те, що відбувалося вчора на горі Хом’як, так і про настрої у галицьких мистецьких колах щодо ситуації в країні.
Ігор ДЕМ’ЯНЕЦЬ:
ГАРМАТИ ГРИМЛЯТЬ, АЛЕ Й МУЗИ МОВЧАТИ НЕ ХОЧУТЬ
– Пане Ігорю, Ваші колективи вперше співають на такій висоті…
– Ні, не вперше. Два роки тому ми виступали в чеських Татрах. Що ж до подорожей, долання великих відстаней, то нам не звикати. Хористи радо відвідують прощі. Беруть участь у відкритті храмів, бувають за кордоном. Так сьогодні під час молебню нам телефонували із Відня із церкви Св. Варвари, а ми у свій час там також співали.
– Як Ви оцінюєте значення цієї події?
– Такі речі потрібно робити постійно. Згадаймо Майдан: там молитва та духовна пісня відіграли величезну роль. Я живу неподалік храму в Івано-Франківську. Коли чую церковні дзвони, то згадую усі драматичні події розгонів, розстрілів, насилля, а церковний набат нас скликав до купи, примушував стати на рівні ноги і єднатися одне з одним.
Уже не хочеться чути тривожних дзвонів. Це моторошно. А в цю карпатську молитву ми намагалися вкласти якомога більше радості, похвали. Усі технічні засоби, пряма трансляція, телефонний зв’язок з цілим світом дозволили надати цьому особливої якості та єднання. Руслана просто молодець. Можливо, не все нам вдалося ідеально, але зате кожен відчув причетність до доброї справи, вніс свою часточку до загальної молитви.
– Як воно співати та взивати до Бога, коли на іншому боці України ллється кров?
– Усвідомлюю, що іде війна, але кожен має займатися своєю справою: військові захищати країну, а митці… теж захищати. Щоправда наш захист не такий видимий. Не такий показний, однак він необхідний не менше. Нехай схід України побачить наше прагнення до миру. Ми не фашисти і не бандити. Це, як стояти по два боки барикад, коли з одного боку стріляють, а з іншого – співають. Чия візьме?
– Як Ви думаєте, схід почув це послання миру?
– Сподіваюся. Адже у людини є духовна сторона, яка здатна пробуджуватися у певний момент у прагненні щастя, гармонії, добра для себе і своїх близьких. Це, що відбулося, впевнений, не було на марне.
Знимки із місця події авторства Олени Нечвідової
25.05.2014