В Івано-Франківську майже одночасно відкрилися і проходять організовані ЦСМ виставки двох знаних в місті художників – Ярослава Яновського та Ростислава Котерліна: фундаторів «станіславівського візуального феномену», ініціаторів та провокаторів безлічі мистецьких проектів, давніх хороших приятелів, а також учасників багатьох імпрез як в Україні, так і за кордоном.
Сьогодні про проект Ярослава Яновського «Стàрі Скоморохи», і про мету та цілі художніх стратегій, що опрацьовуються художником вже понад чверть століття. Отже, про сучасне мистецтво в Станиславові.
Невелика за об’ємом та позбавлена концептуальних хитрощів виставка Ярослава Яновського «Стàрі Скоморохи» захоплює своєю ненав’язливістю та поблажливою лагідністю. Виставку присвячено темі пам’яті у якнайширшому аспекті. Наскільки ми вміємо пам’ятати? Що для нас спогади про тих, кого вже нема – сентиментальність чи відповідальність? Що втрачаємо, забуваючи? Використовуючи звичні для своєї творчості маркери – сакрал, ландшафт, знак-символ, фактурний декор абстрактної поверхні, автор пропонує глядачам насолодитися, а отже – взяти участь у артистичній грі блазнів, які тішать, веселять, радують наш побут.
Ярослав Яновський, "Старі скоморохи"
Старі Скоморохи – село в Галицькому р-ні, Івано-Франківської області, назва якого, за повір’ям, походить від поселення, заснованого ще за часів Данила Галицького. Тут мешкали запрошені до княжого двору з різних країв майстри справи кривляння, які потішали вельмож своїми талантами гри, почуттям гумору та радістю буття. «Скоморóхи, професіональні мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор. Скоморохи («веселі люди») розважали народні маси співом, дотепами, музикою, танцями, драматичними сценками, акробатикою, дресированими звірями, користуючись у виступах масками та втягуючи у гру глядачів. Скоморохи прославляли земні радощі, протиставляючи їх аскезі, чим викликали вороже ставлення до себе церковної і світської влади. Деякі традиції Скоморохів перебрали придворні блазні, штукарі на дворах вельмож» – констатує довідка. Саме з цього села, що запам’яталося автору щасливими роками з дитинства, родом його бабця та мати. Більшість з представлених робіт намальовані в квартирі, де мешкала мама Ярослава, і де неодноразово ми слухали музику з вінілів і куштували алкоголі, де народжувалися нові сюжети та творилися свіжі образи.
Ярослав Яновський грайливо переніс наголос в слові старі на перший склад, вносячи тим самим нові конотації в зміст. Стàрий – галицизм, що означає близьких колег, друзів за світоглядом, духовних приятелів. Тим самим, художник ніби віддає пошану майстрам по цеху – артистам, художникам та іншим богемним блазням, які тішать своїми витівками і творчістю теперішню публіку, своїх шанувальників.
Ярослав Яновський, "Мати Україна"
Драматургія виставки будована навколо трьох знакових робіт, котрі задають основні лейтмотиви демонстрованого – «Мати Україна», Patria, Alter Ego 2. Розташування цих робіт також створює важливу для міфології автора фігуру перехрестя. «Мати Україна» (картон, олія, 1996) знаходиться на фронтальній стіні справа від входу, демонструє базові для творчості митця тему і малярські прийоми. В традиційний жіночий портрет-образ, підсвідомо створений на каноні Одигітрії з відкритими долонями, немовби накладено графіті з по дитячому зображеними дитиною та будинком, ледь читабельним написом «Боже храни Україну» (God save the Queen?). Живописна манера – арт брют, дріппінг, графіті – також відсилають до естетики та ідеології панку, до подолання обмежень і рамок минулого, зашкарублого.
Ярослав Яновський "Patria"
Patria (полотно, олія, 1996, 2002) – зліва від входу на фронтальній стіні, абстракція намальована у 1996 та доповнена надписами-вигуками, записом котрих свого часу займався батько Ярослава, письменник Микола Яновський на рідній йому Гуцульщині. Мова як носій базового, ментального, також забувається, видозмінюється, трансформується, а не стоїть на місці?
Ярослав Яновський, "Alter ego"
Фототриптих Alter Ego 2 (аналогове фото, друк на полотні, 1998) прямо від входу на фронтальній стіні, де зображення автопортрету накладається, перетікає, переплітається з архітектурними мотивами міста, елементами декору, фрагментами будівель. Такий собі «сандвіч» (за означення Бориса Михайлова), де поєднано несумісне, що творить нові смисли, нові алюзії. Автопортрети на тлі рідного міста, де стираються межі між гордим, самотнім Его та виразним колективним урбаністичним ландшафтом. Місто з’їдає особисте? Колись ці автопортрети, але без пом’якшувального накладання міських мотивів, наробили багато інформаційного шуму на виставці «Культурний герой» (2002) в Івано-Франківську. We Are The Champions! Батьківщина, родина, я – основні тематичні стрижні виставки, на котрі нанизується, як у молитовній вервечці, змодельована художником експозиційна драматургія. Позбавлені наративності картини замкнуті самі на собі, існують самодостатніми артефактами.
Під час відкриття виставки демонструвався відео-арт Ярослава Яновського «Кафе. Любов. Дорога» (’20, 2014). Художник останнім часом багато часу приділяє цьому виду мистецтва. Кінематографічний сюжет перегукувався з експонованим статично живописом. Окремі фігуративні картинки ритмічно перебивалися абстрактними візіями, а потяг, що повільно рухався нескінченним галицьким ландшафтом, ненав’язливо нанизував, перебирав, перераховував картинки, що виникали за вікном. Любов залишилася за кадром. Циклічність – ще один з важливих мотивів у творчості Яновського. Потяг у фільми немовби рухається по колу. Цій темі присвячено ще одну роботу – «Молода. Повня. Стара» (дерево, олія, 2012), де в іронічній манері зображено три місячні фази, що перегукуються з традиційною для класичного живопису темою зображення трьох жіночих постатей різного віку – юність, зрілість, старість.
Ярослав Яновський, "Молода. Повня. Стара"
Мотив циклічності та подорожі прочитується ще в одній роботі виставки – «Плід достигає пізно вечорі» (полотно, олія, цифровий друк, 2012), де поруч із силуетом вершника у просторі сюрреалістично зависають яблука і груші, символізуючи швидкоплинність та постійну змінність природи. А отже і нашого з вами життя та повернення до основ. Підвіконня ЦСМ прикрашають п’ять дерев’яних об’єктів, розписаних-помальованих олійними фарбами. Автор наполягає на тому, що це саме живопис, а не скульптура, оскільки різьблення об’єму тут вельми незначне, а основна увага на живописності. Усі роботи із серії «Стàрі Скоморохи», і, відповідно, присвячені або жителям села, або напівміфічним персонажам галицької історії, або слугують символічними портретами сьогоднішніх артистів.
Ярослав Яновський, "Плід достигає пізно вечорі"
Диптих із серії «Стàрі Скоморохи» (дошка, олія, 2013) портретно доводить існування скоморохів, принаймні унаочнює спогади про них. Зображені у фас строгі, серйозні особи циганської зовнішності застигло зосереджено позують портретисту. Майже знимка на паспорт. З іншого боку, видовженість облич, їх відстороненість надає творам сакрального звучання. «Над водою» – фото, зроблене на налогову мильницю на березі місцевої Бистриці Золотої, вдале зображення розчинення, загадкового зникання людського его у воді, в повітрі, в природі галицького ландшафту. Smoke on the Water? Робота важлива для автора двома нагородами на виставках-конкурсах – «Природа-98» в Івано-Франківську та 2 Bienal D’Art Alcoї в Іспанії 1999 р.
Переробляти, переосмислювати культурні коди та надбання не тільки давнього минулого, але й модерністську класику пропонує Славко у рефлексіях на холодний, строгий, геометричний протестантський живопис Піта Мондріана (із серії «Слідами Мондріана №28», картон, олія, 1998). Вживання нетрадиційних для класика пастельних кольорів та порушення чітких математичних пропорцій – спотворення чи розширення меж дозволеного? Триптих із серії «Королі і капуста» (полотно, олія, 1996) демонструє шляхи авторських пошуків та компромісів поміж фігуративним і абстрактно-декоративним живописних основ, поєднання різноманітних стилістик і вироблення впізнаваного почерку.
Ярослав Яновський, "Королі і капуста"
В своїй творчості художник послуговується випробуваними постмодерністськими художніми стратегіями: імітацією поп-артівського тиражування у фото, скульптури набувають статусу об’єктів, в роботи на дошках навмисне вкрапляються елементи кічової декоративності. Роботи виходять за межі стильових, формальних обмежень. В більшості творів художник прагне екстраполювати назовні межовий суб’єктивний метафоризм. Як зазначає сам митець, його творчість інтуїтивна, себто, якість продукується не розумом, а натхненням.
Ярослав Яновський, із серії "Старі скоморохи"
Потрібно відмовитися від своїх глядацьких звичок, від сприйняття вихованого на однотипних виставках, щоб потрапити у цей дивний світ, що захоплює композиційною режисурою, з довірою без упереджень. Вічну тему взаємостосунків людини і природи Яновський розкриває «через себе». Художник малює не конкретні події, а створює поетичні ремінісценції, породжені його уявою і фантазіями, тим самим ілюструючи складний комплекс емоційних почуттів сучасної людини. Світ художника – це складний духовний світ людських сутностей, де в синкретичній формі переплітаються найтонші інтелектуальні, психологічні, чуттєві способи пізнання та освоєння життєвих ситуацій і безпосередньо предметного світу. Творче сприйняття дійсності – специфічне відбиття картини духовних ідеалів, як би пафосно це не звучало, та естетичних вподобань часу.
Ярослав Яновський є учасником понад півсотні акцій і програм сучасного мистецтва в Україні з 1989 року. Бере активну участь у міжнародних імпрезах і програмах: переважно це перформенс, відеоарт, графіка. Не вважає за необхідне розмежовувати жанри своїх висловлювань. Успішний як у фотографії, так і у відео, живописі, відеоінсталяціях і мультимедіа. Достатньо плідний, тому щороку втілює персональний проект у рідному місті.
P.S. Виставка присвячена світлій пам’яті матері художника, яка рік тому відійшла у кращі світи.
13.05.2014