Переворот отамана Оскілка

95 років тому, 29 квітня 1919 року, у Рівному отаман Володимир Оскілко зробив спробу державного перевороту і заарештував тодішній уряд Української Народної Республіки на чолі з Борисом Мартосом.

Володимир Оскілко

Про цей переворот пізніше писав Б.Мартос: "Далеко більшу шкоду зробив отаман Оскілко, що командував т. зв. Північною Групою нашої армії. Він попав під вплив начальника штабу цієї групи, дуже розумного, хитрого і досвідченого генерала Аґапієва, російського патріота, якого метою було відновлення російської імперії, а не самостійність України. Тому ця, добре зодягнена і озброєна група участи в боях не брала, і навіть не виступила на фронт, коли С.Петлюра дав рішучий наказ. За це Петлюра відкликав Оскілка з посту, а на його місце призначив Желехівського. Тоді Оскілко замість передати справи Желехівському, його арештував і навіть хотів арештувати Уряд та головного Отамана С.Петлюру. Цей його замах був так зле переведений, що був ліквідований в той самий день, а Оскілко з однодумцями мусів утекти в Польщу. Через цю подію наша армія мусіла відступати на кільканадцять кілометрів" (Мартос Б. Визвольний здвиг України. – Ню Йорк–Париж–Сидней–Торонто, 1989. – С. 156).

Насправді ж йшлося не про московську інтригу, а невдоволення частини політиків і військовиків УНР просоціалістичною політикою тодішнього уряду.

Володимир Оскілко (1892–1926) походив зі с. Городок поблизу Рівного. Після закінчення гімназії та вчительської семінарії працював народним учителем у селі Золоте біля міста Дубровиці на Поліссі.

В роки І Світової війни служив у російській армії, де отримав чин поручника. Після Лютневої революції 1917 року став комісаром Тимчасового уряду в Тульській губернії. Наприкінці року повернувся на Волинь, де брав участь в українізації війська. На початку 1918 року був призначений комісаром Центральної Ради у Рівненському повіті. За гетьманату Павла Скоропадського командував охороною стратегічно залізничного вузла у Коростені.

У перші дні Директорії полковник Оскілко організовує велику групу повстанських військ, а потім працює у складі оперативного управління Генерального штабу армії УНР. У січні головний отаман Симон Петлюра призначає Володимира Оскілка командувачем Північної групи та присвоює звання генерал-хорунжого. Його ім'я наказом головного отамана було присвоєно Першому галицькому стрілецькому полку. Північна група досить успішно діє на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків та Польщі й залишаючись після Січових Стрільців найдисциплінованішим та найбоєздатнішим з'єднанням Наддніпрянщини. У квітні 1919 року на Волинь стягуються рештки сил Директорії, і Рівне стає тимчасовою столицею УНР.

За партійною орієнтацією Оскілко належав до Української партії самостійників-соціалістів (УПСС), яка була в явній опозиції до тодішнього уряду Бориса Мартоса. Цей уряд у складі соціал-демократів (УСДРП) та соціалістів-революціонерів (УПСР) замінив 9 квітня 1919 року кабінет Сергія Остапенка. Таке "полівіння" українського уряду було спричинене бажанням протистояти більшовицькій навалі шляхом перейняття її демагогічних і популістських гасел. До речі, подібні настрої, особливо після комуністичного перевороту в Угорщині, спостерігались у той час навіть у Галичині (Дрогобицький заколот у квітні), то що вже казати про Велику Україну.

Кілька тижнів перед тим, 22 березня 1919 року, у Кам'янці Подільському (тимчасовій столиці УНР) діячі УСДРП і УПСР при допомозі полковника Жуківського зайняли місто і повіт, оголосили уряд С.Остапенка незаконним й утворили "Комітет охорони республіки". Цей комітет проголосив приєднання до більшовицької УСРР – щоправда, з вимогою "виведення російських військ з України й українського характеру державності". 26 березня до Кам'янця прибула надійна військова частина на чолі з отаманом Хомодовським з УГА, і під загрозою арешту самозваний комітет самоліквідувався. Але наслідком "кам'янецької бучі" і стала відставка уряду С.Остапенка та "полівіння" керівництва УНР.

Війна на два фронти з переважаючими польськими та більшовицькими силами приводила в перспективі до неминучої катастрофи. Оскілко запропонував замирення з Польщею та концентрацію всіх сил на протибільшовицькому фронті. Відчуваючи незадоволення Оскілка новим урядовим курсом, Симон Петлюра намагався усунути його від командування Північною групою. Коли це не вдалося, то стали забирати зі складу групи військові частини й усувати його прихильників, насамперед начальника штабу В.Аґапієва.

Всеволод Аґапієв

З іншого боку, однопартійці з УПСС робили для Оскілка найширшу рекламу як діячеві, який покликаний рятувати Україну. В таких умовах отаман відважився здійснити переворот, посилаючись на те, що "урядові соціалісти" мають намір домовитись з більшовиками проти незалежності України. "Самостійники-соціялісти провадили агітацію за передачу Петрушевичеві головування в Директорії, а отам. Оскілкові, своєму однодумцеві, що командував Північною групою, обов'язків головнокомандуючого українською армією. Як на мотиви цього указувалось на те, що, мовляв, Петлюра, як людина некомпетентна в військових справах, головним чином завинив невдачі на українському фронті. Рівненський фронт, казали вони, зберігся тільки тому, що Північною групою командував от. Оскілко, який, мовляв, не дуже прислухався до наказів головного командування, а робив так, як сам вважав за потрібне. Той факт, що з цілого українського фронту фактично залишився лише північний з групою от. Оскілка і що до Рівного переїхав цілий державний центр, надзвичайно запаморочив голову як самому Оскілкові, так і його однодумцям. Самостійники-соціялісти відверто займалися звеличуванням Оскілка, називаючи його «молодим українським орлом», на якого, мовляв, з подякою і надією дивиться ціла Україна", – писав один з тодішніх міністрів уряду В.Мартоса Ісак Мазепа.

Оскілко планував здійснити переворот 30 квітня 1919 р., але дізнався, що йому загрожує арешт, і Петлюра вже призначив на його місце генерала Желіховського. Ввечері 28-го він скликав на нараду своїх однопартійців і заявив їм, що готовий або негайно виступити, або виїхати за кордон. Вирішили починати негайно. Вночі вірні Оскілку військові заарештували всіх присутніх у Рівному міністрів і керівників УСДРП та УПСР, а також зайняли усі ключові пункти міста. Сотня кінноти була послана в Здолбунів, щоби заарештувати Симона Петлюру. Згодом для цього було вислано ще панцирний поїзд. Проте головний отаман був попереджений, і ця акція не вдалася. Оскілко вважав, що після усунення Петлюри Директорію мав би очолити президент Української Національної Ради ЗУНР (ЗО УНР) Євген Петрушевич.

29 квітня Оскілко вислав телеграму Євгенові Петрушевичу з проханням, щоб УГА не втручалась у справи УНР. Одночасно він видав і надрукував в газеті "Воля" кілька відозв до війська, до селянства, до цивільного населення, до урядовців. Робились спроби вийти на контакт з польським урядом з метою укладення перемир'я, щоби повернути всі сили проти більшовиків.

В одній із відозв Оскілко проголошував: "Я усунув сьогодні головне командування і вступив в командування всіма озброєними силами Наддніпрянської України. Також мусив я усунути від державної праці кабінет міністрів. Повідомивши про це все Директорію, я прохав її провадити далі державну працю й обрати негайно голову Директорії з правами тимчасового президента республіки. З свого боку я порадив вибрати члена Директорії Петрушевича й при першій змозі скликати народне представництво з правами установчих зборів, перед якими мали б одповідати президент і я" (цит за: Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. – Київ, 2003. – С. 151).

Головний отаман С.Петлюра вчасно зорієнтувався в небезпеці і організував заходи для придушення цього виступу. Вистарчило лише кількох сотень січових стрільців Євгена Коновальця, щоби майже без бою відбити Рівне та змусити Оскілка до втечі. Він переховувався по селах, а на початку травня втік на польську територію.

"Для негайного всестороннього розсліду повстання 29 квітня 1919 р. проти законної влади Української Народної Республіки з участю деяких урядових осіб, установ і організацій, а також приватних осіб" 30 квітня була утворена "державна слідча комісія в складі: голови, призначаємого Директорією з внесення міністра юстиції, 3-х членів, призначаємих відповідними міністрами по одному від міністерств: юстиції, військового, внутрішніх справ, і 3-х членів – козаків, по призначенню Головного отамана". Але за участь у перевороті так нікого й не покарали.

Вважалося, що до спроби перевороту Оскілка був причетний член Директорії УНР, один з керівників член Української партії соціалістів-самостійників Опанас Андрієвський (1878–1955), який тоді перебував у Станиславові. У травні 1919 року його виключили зі складу Директорії.

А територія УНР з кожним днем скорочувалась. У травні 1919 року більшовики зайняли Рівне, а поляки – Луцьк. Петлюра з урядом перебрався до Галичини. У своїй книзі "Україна у війні за державність" генерал Олександр Удовиченко писав: "Червона Армія натискала міцними ударами один за другим, спрямованими проти українських частин, скупчених у районі Шепетівка–Рівне–Крем'янець. Українські частини несли великі втрати в людях, особливо в старшинах. Бракувало набоїв, які доводилося здобувати у ворога. Червоні переважаючими силами атакували рештки українських сил, намагаючись скоріше ліквідувати останній центр опору Української Армії. Ці нерівні бої точилися цілий місяць безперестанку. Крок за кроком українські війська примушені були відходити на лінію Броди–Крем'янець–Дубно–Рівне. Червона Армія захопила Крем'янець, але контратакою її відкинуто на схід від цього міста. У середині травня 1919 року становище українських військ ще більше ускладнилось у зв'язку з наступом польських військ. У районі Володимир-Волинський — Ковель зосереджувалися прибулі з Франції війська генерала Галера в силі двох піших дивізій, одної бригади кінноти та достатньої кількості артилерії. 15 травня польські війська перейшли в наступ, маючи головний напрямок на Луцьк, який і зайняли 16 травня. Холмська група українських військ, утративши до половини свого складу і більшість артилерії, відступила на схід. Червоні безупинно наносили удари зі сходу, а поляки тиснули з заходу, посуваючись на Рівне і Броди. Український Уряд і штаб армії примушені були покинути Броди та переїхати в Тернопіль".

Українському війську ще двічі вдавалося входити до звільненого від більшовиків Києва – у серпні 1919-го та у травні 1920 рр. Але він більше не став столицею УНР. Більшовики теж уже не захотіли переносити до Києва столицю маріонеткової УСРР, зробивши осідком її уряду Харків, що був значно ближчим до Москви.

Оскілка інтернували в польському таборі, а потім він перебрався до Відня. У 1921 році повернувся до Рівного, де співпрацював з польською владою і видавав газету «Дзвін». 1924 року він видав книгу спогадів «Між двома силами».

19 червня 1926 року Оскілка застрелили у його рідному селі Городок. Похований він у с. Хотинь (тепер Рівненський район). Офіційно польська поліція вважала, що його вбили більшовицькі агенти.

Але генерал Армії УНР і діяч ОУН Микола Капустянський писав: "Оскілко згодом уже після скінчення війни за свою "хрунiвську працю" на Волині був покараний на смерть членами Української Військової Організації" (Капустянський М. Похід Українських армій на Київ–Одесу в 1919 році // Україна. 1919 рік. – Київ, 2004. – С. 83).