24 квітня 1889 р.
Инспекторами краєвими — як доносить телеграм Dziennik-a Polsk-oгo, именовані: С. Днїстряньскій, директор гимназії тернопільскої, і З. Самолевич, директор польскої гимназії у Львові. Дальше мають бути именовані ще два инспектори краєві, а одним з кандидатів на посаду инспектора єсть Иван Левицкій, бувшій професор в Перемишли, тепер перебуваючій у Відни при министерстві просвіти.
На членів заведеня убезпеченя робітників від нещасливих пригод в Галичинї і Буковинї з сїдищем у Львові покликав министер справ внутрїшних: 1) Антона Андагавого совітника намістництва львівского, 2) д-ра Вацлава Домашевского директора банку краєвого, 3) Николая Красуцкого секретаря львівскої репрезентації краківского товариства взаїмних убезпечень, 4) Фридриха Лянґенгана президента черновецкої комнати торговельної і директора буковиньского кредитового заведеня земского, 5) Генриха Зайхого, совітника рахункового дирекції дібр буковиньского фонду религійного, і 6) д-ра Тадея Скалковского адвоката і посла соймового у Львові. Як бачимо, самі Поляки і Нїмці, Русина анї одного, хоч у всхідній Галичинї і в більшій половинї Буковини робітники Русини! Так то за ери гр. Таффого виглядає рівноправність народностей!
Про якусь организацію нигилистичну межи Поляками в Галичинї доносять віденьскі дневники. Факт єсть, що в Граници схоплено недавно і увязнено Тадея Дворецкого, бувшого студента университету краківского, з пакою книжок соціялистичних і анархистичних. Россійскій уряд мав прийти до пересвідченя, що в Галичинї мусить бути якась тайна друкарня польска і для розслїду тої справи вислав (як довідуются віденьскі дневники) своїх довірочних урядників, щоби порозумітися з властями австрійскими. Дирекції полиції у Львові і Кракові доходять тепер тої справи
Статистика жандармерій в Долитавії виказує: 13 штабових, 95 официрів і 7838 жандармів і дїлиться на краєві команди жандармерій. Команда краєва жандармерій ч. 5 в Галичинї числить: 3 штабових, 21 официрів, 2 рахункових официрів, 85 вахмайстрів, 252 начальників постів (Postenfuhrer), 1443 жандармів, 2 слуг урядових, 74 повітових команд, 18 віддїлових команд, 290 стацій жандармерії. Краєва команда жандармерії ч. 13 в Буковинї числить 3 команди віддїлові: в Чернівцях, Сучаві і Радівцях, і 8 повітових команд; 4 официрів, 1 рахункового, 11 вахмайстрів, 50 начальників постів, 191 жандармів і 1 слугу.
Справозданє дому гри в Монако виказує, що сеї зими прибуло до Монте-Карльо 50.000 осіб, відбулося 15 поєдинків а 15 людей сповнило самоубійство. Зиск банку до 31 марта виносить 16 миліонів франків.
По Великодню.
Утреню воскресну в суботу і службу Божу в недїлю відправив в архикатедральнім храмі львівскім Впреосв. митрополит Сильвестер в сослуженю всїх крилошан і при гарнім співі хору питомців. Вся интелигенція руска згромадилася в тих днях в церкви св. Юрія. В недїлю по службі Божій удїлив Впреосвящений всїм присутним в церкви папске благословеніє з розрїшенєм від грїхів. Відтак приймав у себе гостей. Межи гостями бачили ми министра для Галичини, п. Залеского з женою, намістника гр. Баденія з женою, маршалка краєвого, висшу єрархію церковну латиньску і вірменьску, генералів і начальників місцевих властей политичних. З Русинів був посол і член видїлу краєвого сов. Бережницкій, предсїдатель “Нар. Дому” крил. Делькевич, голова “Просвіти” д-р Ом. Огоновскій, старійшина Ставропигіи д-р Же. Шараневич, сов. Ильницкій, проф. Вахнянин, проф. Ол. Барвіньскій, д-р Яновскій, надинжинєр Гавришкевич і все місцеве духовеньство і богато других гостей.
Першій день весни мали ми вчера ві второк Великодний. На яснім зводї грїло сонце немов лїтом. Температура в тїни доходила в полуднє до +22° Реомира. Може хоть раз на десять лїт загостить до нас весна, про котру так гарно співають і наші рускі поети, а котра звичайно дарить нас Галичан болотом під ногами а снїжком з гори.
Свята Великодні у Львові проминули щасливійше, як у Відни, де — як се описуємо в рубриці "Перегляд Политичний" — прийшло до "кравалїв" на великі розміри. У Львові закаламутила спокій тілько одна пригода на майданї Castrum. В будї з панорамою, котра там стоїть, вибили хлопчиска вікна. Полиціянт увязнив одного хлопця, але другі відбили єго. Тогдї збіглося більше полиціянтів і увязнили двох хлопчисків за "насильство публичне"...
Телеграми.
Відень 24 цвітня. Патентом цісарским розвязані сойми: галицкій, ческій, дальматиньскій, країньскій, тирольскій, в Гориції і Градисці і заряджені нові вибори. По вчерашних розрухах нинї трохи спокійнїйше. Товариство трамваєве постановило полїпшити долю тих візників, що вернуть назад до роботи. Нинї курсує вже 150 возів а вчера по полудни курсувало лиш 3. Цісар принимав знов нинї директора полиції Кравза.
Відень 24 цвітня. Директори: Самолевич зі Львова і Днїстряньскій з Тернополя і проф. Иван Левицкій зі Львова именовані краєвими инспекторами.
Брукселя 24 цвітня. Булянже виїхав нинї рано до Лондону.
Лондон 24. цвітня. Сальсбери мав в Бристолю бесїду, в котрій доказував конечну потребу збільшеня фльоти.
Букарешт 24. цвітня. На интерпеляцію австрійского посла в справі нападу Румунів на австрійску територію в Семигородї відповів мин. Лаговарій, що справа та буде як найскорше залагоджена.
Штокгольм 24. цвітня. Померла тут сестра короля княгиня Евгенія.
(«Дѣло»)
Drugi dzień świąt minionych był polem popisu pauprów ulicznych, kucharek, stróżów kamienicznych i innych obywateli tegoż autoramentu. Dyngus sprawiano sobie od ucha i nie bawiono się w żadne perfumy ani wódki kolońskie ukryte w bukiecikach i balonikach zdradzieckich. Konewka kilkogarncowa, rura studzienna, pod którą pakowano upatrzoną ofiarę, beczka z wodą, oto naczynia, które były w robocie. Największych wypadków dyngusowych był widownią rynek, przez który rzesza pauprów nie dozwoliła nikomu prawie przejść bezkarnie, lejąc gęstą ręką po za kołnierz, kto wpadł im pod rękę. Można sobie przedstawić gwałt i pisk sprawiany przez przedstawicielki płci nadobnej, uraczone niespodzianie dobrze wymierzonym nabojem świeżutkiej z pod trójzęba Posejdonowego wody. Rozbawionym paniczom za mało jeszcze było tej zabawy i zakończyli poniedziałek wielkanocny muzyką tłuczonych kamieniami szyb w rynku i na ulicach przyległych, na co władza bezpieczeństwa publicznego patrzała się już mniej przychylnie i kilku przywódców śmigusa osadziła na 12 godzin w lokalnościach na ul. Słonecznej.
(«Kurjer Lwowski»)
____________________________
25 квітня 1889 р.
Справозданє видїлу "Рускої Бесїди" у Львові з управи руским народним театром за час від 15 липня 1887 до 1 цвітня 1889.
[Реферат д-ра Евгенія Олесницкого.]
Час, за котрий уступаючій видїл має здати справу из повіреного єго кермі руско-народного театру, т. є. період від 15 липня 1887 до 1 цвітня 1889, не може назватися сприяючим розвиткови нашої народної сцени. В часї тім ставали розвиткови тому на дорозї перешкоди справдї неодолимі, бо передовсїм довга недуга а відтак смерть найлучших сил і підпор нашої сцени.
Археологично-библіографичну виставу в Ставропигійскім Институтї відвідало за платними і безплатними білетами 2929 осіб, а в книгу гостей вписалося власноручно 1587 осіб, між тими богато знатних лиць, духовних і світских, мужчин і женщин. З продажи білетів і каталогів вплинуло всего 675 зр. 76 кр. Виставлених предметів було 1396.
Посвященє нової церкви рускої в Вільксберах (в Америці) відбулося в недїлю 7 н. ст. цвітня о год. 9 рано. На посвященє зібралися всї три рускі священики: о. Ив. Воляньскій з Шенандора, о. К. Андрухович з Кінґстона і о. Александер Дзюбай, священик з єпархії мукачівскої, душпастир при церкви вільксберскій.
Для довірочного порозуміня в справі виборів до сойму мають зїхатися представителї міст і місточок галицких до Львова на день 28 н. ст. цвітня с. р. При тій нагодї буде також ухвалений статут для комитету віча міст. В зїздї возьмуть участь тілько особи запрошені. Засїданя будуть відбуватися в ратуши. До комитету устроючого сей зїзд належать посли з міст: д-р Вайґель, Тадей Романович редактор "Нов. Реформи", д-р Ґольдман, д-р Ґрос, д-р Кароль Леваковскій, Стан. Нїмчиновскій, кількох радних міста Кракова і Львова, Витославскій бурмистр з Бродів, д-р Збишевскій бурмистр з Ряшева, дїдич Меч. Павликовскій, редактори Генр. Ревакович і О. Сташевскій-Бараньскій, і ще кілька осіб.
Брошуру д-pa Фердинанда Зьрудловского, професора львівского университету п. заг. "Das Schulwesen und seine Verwaltung", (видану ceгo poку в Липску у Оттона Віґанда) сконфіскувала ц. к. прокураторія на основі §§.122, 302 і 305 зак. карного.
Статистичне бюро в Будапештї оголосило дуже цікаві дати дотично смертности людей з 85 різних занять. З тих дат показуєся, що найдовше жиють капиталисти (пересїчно 66,28 лїт), по серединї професори і учителї (пересїчно 49,16 лїт) а найкоротше кельнери, друкарї і зецери (пересїчно 34—35 лїт).
В библіотеці "Народного Дому" від 1-го сїчня до кінця марта с. р. вписано в картковий і инветарний каталог і уставлено в шафи 1074 творів в 2947 томах. Тим чином библіотека посїдає сегодня 17.398 нумерів, заінвентованих і уложених в шафах (томів очевидно далеко більше). Твори инвентовані в першім кварталї сего року (2947 томів) — то дар бл. п. крил. Григ. Шашкевича. З оставших ще 789 томів одна часть (до 300 томів) инвентуєся тепер, а друга часть— то дублети, котрі після остатної волї пок. Шашкевича мають бути передані библіотеці станиславівского деканата. Як уже була згадка в "Дѣлї", родина пок. Якова Головацкого з Вильни призначила для библіотеки "Народного Дому" россійскі книжки оставші по покійнім Головацкім. Книжки ті уже надійшли з Вильни в пяти паках (за перевіз заплачено 53 зр. 35 кр.) Дари обох покійників Шашкевича і Головацкого займуть пять великих шаф або, инчими словами, цілу одну комнату.
Кароль Беліна Бжозовскій, помершій сими днями у Львові властитель дібр, записав на добродїйні ціли: на музей в Раперсвіли 4000, на заведенє слїпих у Львові 2000, на стипендійну фондацію для найбіднїйших а взірцевих учеників школи реальної і политехники у Львові 8000, на шпиталь невилїчимих хорих у Львові 2000, для львівского тов. гимнастиків "Сокіл" 1000 і для тов. музичного "Гармонія" у Львові 1000 зр. Давнїйше вже жертвував на бурсу им. Крашевского в Станиславові 3000 зр. Екзекутором завіщаня єсть гр. Витолд Воляньскій з Дуплиск.
Телеграми.
Відень 25. цвітня. Розрухи продовжалися і вчера, особливо на Гернальзї, де повибивано в жидівских шинках і кавярнях вікна. Арештовано богато осіб, але не ранено нїкого. Рада міста ухвалила наложити на товариство трамваєве 50.000 зр. кари за перерву в комуникації; сума та має обтягнутися з кавції. Товариство готове вже приняти страйкуючих візників до служби і обмежити час служби на 12 годин денно.
Лондон 25 цвітня. Вчера по полудни приїхав тут Булянже. На двірци повитала єго публика псиканєм і свистом; лиш дехто підносив оклик в єго честь.
Відень 25 цвітня. Депутація візників трамваєвих під проводом посла Пернерсторфера була у гр. Таффого і пояснила єму цілу справу. Гр. Таффе признав рацію візникам і покликав відтак предсїдателя управляючого совіта товариства трамваєвого і мав єму поручити вплинути на товариство до уступки.
Білград 25 цвітня. Цавков виїхав вчера з Білграду до Букарешту.
Берлин 25 цвітня. Вість, будто-би цісар Вильгельм мав вже в червню виїхати до Лондону, єсть передвчасна.
Петербург 25 цвітня. Поссієта і Шернваля постановлено укарати за катастрофу під Борками в административній дорозі, а не робити им процесу.
(«Дѣло»)
____________________________
26 квітня 1889 р.
Відчит п. Івана Франка. Подав В. Попович.
Відчит п. Івана Франка на концертї в память Т. Шевченка в Станиславові обіцяли ми подати в головній основі, присланій нам нашим дописувателем з Станиславова з просьбою о уміщенє в "Дѣлї".
В монастири Василіян у Львові відбудеся в Томину недїлю постриженє новиція Стефана Мальчиньского, братанича альбаньского епископа Франца Мальчиньского.
П. Едмунд Мохнацкій, президент міста Львова, був перед двома лїтами підчас вибору єго на президента міста совітником видїлу краєвого. По виборї взяв п. Мохнацкій тілько відпустку з видїлу краєвого не маючи певности, чи при новій каденції буде вибраний на ново президентом міста. Коли тепер се наступило, п. Мохнацкій подався яко совітник видїлу краєвого на пенсію, предложивши лїкарске свідоцтво, що єсть зовсїм неспосібний до нїякої праці в краєвім видїлї. Видїл краєвий приняв поданє п. Мохнацкого і признав єму емеритуру зо всїми квінквеніями в сумі по-над 3.600 зр. річно. П. Мохнацкій служив в видїлї краєвім 17 а властиво 13 лїт, бо 4 роки був на відпустці: 2 роки яко посол в радї державній а 2 остатні роки яко президент міста Львова.
Дирекція львівского театру польского вела від довшого часу переговори з зарядом театру лїтного в Одесї о виїздї львівскої оперети на сезон лїтний до Одеси. Хоч здавалося, що переговори доведуть до результату, то таки показалося, що дирекція львівского театру побоялася експерименту і рїшила вислати на лїто оперету свою до Кракова, а драмат і комедію до Криниці. Львів дістане за то уже від 16 н. ст. мая цирк Шумана.
Присяга президента міста Львова відбулася вчера о год. 12 в полудне в сали ратушевій в присутности ради міста і урядників магистрату. Насамперед намістник гр. Баденій, в урядовому мундурї, виголосив довшу промову, звернену до президента п. Мохнацкого. Висказавши своє вдоволенє з вибору п. Мохнацкого президентові міста на дальші три роки, піднїс п. намістник деякі конкретні справи, звертаючи на них увагу президента і ради. Уміщенє деяких шкіл міских потребує ще поправи, а рада міска могла-би дїяльність в тім напрямі розширити і на деякі школи середні без школи для міста і без тягарів. Справу будови театру польского треба конче посунути наперед, бо в будинку гр. Скарбка, як тілько вигасне привилей, театр остатись не може. Дальше з оглядів санитарних мусить бути більшій лад по улицях і домах, а в звязи з тим треба управильнити справу сторожів каменичних. Дальше п. намістник просив президента, що-би удержував приязні зносини з властями войсковими, а рада по змозї сповняла их жаданя і потреби. Під конець п. намістник висказав свою радість з вибору п. Мархвицкого на першого вице-президента міста, а вконци подякував цілій радї за прихильність для него а за повинне позажанє для цісарского намістника. — Потім п. Мохнацкій зложив присягу, відчитану совітником намістництва Терлецким, а опісля промовив до ради міскої і піднїс оклик в честь цісаря. — Д-р Мархвицкій зложив присягу в руки президента Мохнацкого і коротенько промовив до урядників магистрату. — Торжество закінчив найстаршій віком радний Стоковскій промовою до президента в имени радних.
Телеграми.
Відень 26 цвітня. Цісар жертвував 1000 зр. для полиціянтів, покалїчених підчас розрухів віденьских.
Гаґа 26 цвітня. Королеви Вильгельмови значно полекшало. Ві второк має зібратися знов парлямент і ухвалити закон о именованю королевої реґенткою на час недуги короля.
Букарешт 26 цвітня. Вість, будьто-би кабинет Катарджа відкликав розпорядженє попереднїшного кабинету о видаленю з краю россійских торговельників образами, єсть неправдива. Вість ту ширять противники Катарджа, щоби єго здескредитувати за границею.
Лондон 26 цвітня. Булянже сказав журналистам, що лиш длятого виїхав з Франції, що єго мав судити сенат, в котрім він має богато ворогів; коли-б так процес відбувався перед звичайним трибуналом або судіями присяжними, то він би зараз вернув назад. В Лондонї одержав Булянже значні грошї з Франції на свою агитацію.
Рим 26 цвітня. Вість о уступленю министра війни єсть безосновна.
Софія 26 цвітня. Засудженє майора Паприкова на вісїм днїв домового арешту єсть лиш звичайною карою дисциплинарною і не стоїть в звязи з єго участею в якійсь агитації против князя.
(«Дѣло»)
Zmowa woźniców tramwajowych.
Prawdziwe zdziwienie wzbudzić muszą relacje dzienników wiedeńskich o scenach, jakie rozegrały się we Wiedniu podczas świąt wielkanocnych. Wszystkie "liberalne" i "demokratyczne" organa w jeden glos z osławioną Correspondenz Wilhelm (organem policji wiedeńskiej) powtarzają aż do znudzenia frazesy o agitatorach z zawodu, o tajemniczych rękach jątrzących tłumy, o rozdawaniu pieniędzy ulicznikom celem wszczynania skandalów, a nawet o całych "płatnych tłumach," z klóremi wszystkie porządne elementy, a nawet robotnicy wiedeńscy wypierają się wszelkiej solidarności. Co to wszystko znaczy, co to są za agitatorzy, kto wpaść mógł na cudacki koncept rozdzielania pieniędzy między tłumy w tym jedynie celu, by przysporzyć tym tłumom guzów, sińców i aresztu — tego w żaden spo-sób domyśleć się nie możemy, również jak i nie możemy wykombinować, jaką inną korzyść owa tajemnicza ręka z rozruchów ciągnąć może. Nie wdając się w rozwiazywanie tych zagadek, podajemy dziś dalsze szczegóły o rozruchach wtorkowych.
Ogółem wtorek przeszedł dość spokojnie, dopiero ku wieczorowi zaczęly na Favoriten zbierać się czem raz gęstsze kupki widzów. Do 6. godz. panował jednak wszędzie zupełny spokój. Wagony kursowały wprawdzie rzadko, ale bez przeszkody. Po godz. 6., gdy coraz więcej publiczności zaczęło się gromadzić przed remizą, wyruszyła policja w znacznej liczbie i zajęła posterunki na głównych ulicach. O wpół do 7. przybyło pół szwadronu huzarów (pułk 11.) i pół szwadronu dragonów (p. 7.) ku remizie, wkrótce też ruszył w tę stronę ogromny tłum ludności. Szczególnie zwracały na siebie uwagę cztery zwarte kolumny, liczące każda po 40—50 chłopaków z najniższych warstw społecznych. Grupy te, dyrygowane przez hersztów, zapomocą świstawek, porozumiewały się ze sobą w ten sam sposób. Skoro tylko chciały wykonać jakiś manewr, rozlegał się sygnał, poczem grupy raptem znikały ze swego stanowiska i z równą szybkością pokazywały się na innem miejscu.
O pół do 8. nadjechał komisarz policji Fuchs, stojąc w otwartym fiakrze w towarzystwie jednego detektywa i łagodnemi słowy nakłaniał lud do rozejścia. Słowa jego poskutkowały, dużo ludzi zaczęło się rozchodzić, chociaż nowe tłumy wciąż przypływały. Naraz powstał gwałtowny ruch. Owe grupy uliczników zgromadziły się na dany sygnał w miejscu zwanem "Rotter Hof". Silna patrol dragonów udała się tam, by ich rozpędzić, została jednak przywitaną kamieniami. Wywiązała się zacięta walka między dragonami i tłumem; dragoni rozdrażnieni kamieniami, nacierali z największą energją, raniąc i tratując dokoła. Wkrótce z komendy placu przysłano im w sukurs batalion piechoty (p. 40), i dopiero przy jej pomocy udało się pozamykać główne ulice na całej przestrzeni. Po za kordonem policyjnym wrzało jednak ciągle; gdy komisarz Fuchs próbował udać się tam dla uspokojenia tłumu, obsypano go kamieniami i fiakier musiał wrócić. Dopiero po 11. godz. nastał spokój. W ciągu wieczora policja dostała zawiadomienie, że tłum zamierza w nocy podpalić remizę, co się jeduak nie sprawdziło.
Rzecz godna uwagi, że podczas ataku dragonów na tłum jeden żołnierz upadł z konia i pomimo wszelkich poszukiwań nie został znaleziony. Rozeszła się pogłoska, że ekscedenci zawlekli go do jednego z pobliskich domów, by go tam zamordować, ale pomimo najskrzętniejszego poszukiwania nie można go było w żadnym domu znaleźć. Przy lej sposobności poraniono i poaresztowano dużo osób.
W Hernals powtórzyły się zaburzenia. Po obiedzie już zaczęły się zbiegowiska w pobliżu remizy, a im bardziej zbliżał się wieczór, tem potężniej wzrastały tłumy. Najrozmaitsze wieści przechodziły z ust do ust, opowiadano nawet, że chcą puścić remizę z dymem. Postawa tłumów stała się jeszcze groźniejszą; wyszydzano służbę tramwajową, która pozostała czynną, tak samo obrzucano obelgami i spółkę. Ponieważ i woźnice nie chcieli z obawy pełnić swych funkcyj dłużej, dla tego też spółka tramwajowa zastanowiła komunikację na linji Hernals-Schottenring około 6. wieczorem.
Równocześnie zawezwał naczelnik policji i burmistrz Helbling sukursu wojska. Z koszar imienia Rudolfa wyruszył szwadron huzarów do Hernals, ażeby otoczenie remizy oczyścić z tłumów. Tłumy na widok wojska wnet się rozbiegły. Oczyszczenie niebezpiecznych ulic nie obyło się bez scen skandalicznych, ponieważ w niektórych miejscach ludność nie chciała ustępować huzarom. Użyto siły, z gołymi pałaszami rzucono się na ludność, przyczem kilka osób ciężkie odniosło rany. Przedsięwzięto także kilka aresztowań.
Wojenny obraz, jaki przedstawiało otoczenie remizy w Hernals z nadejściem wieczora, przybrał około 9. godziny charakter bardzo groźny, przyszło bowiem do przelewu krwi. Straż bezpieczeństwa utworzyła szpaler, batalion piechoty osaczył tak nazwany Rosenhugel, huzarzy zajęci oczyszczaniem ulic. O 9. godzinie, kiedy zbiegowiska przybrały groźne rozmiary, najechali huzarzy tłumy, używając gołej broni. Bez oszczędzania kogokolwiekbądź, rozpędzili huzarzy strasznymi razami ludność. Z pewnej restauracji, położonej w pobliżu remizy, wyszło trzech ludzi, spowodowanych ulicznymi hałasami, a gdy jeden z nich zapytał się: "Cóż się tu stalo?" — utrzymał tak straszliwe cięcie szablą w głowę, że upadł bez zmysłów.
Po oczyszczeniu głównej ulicy, zaczęto oczyszczać ulice poboczne, łączące ulicę główną z Ottakringiem. Tutaj powtórzyły się te same sceny, tylko w spotęgowanych rozmiarach. Najgwałtowniej postępowano sobie na Rosengasse, gdzie ogromna ilość ludzi ciężkie odniosła rany. W dziesięciu minutach na ulicach pobocznych żywej nie było duszy. Po 10. zapanował na Ottakring i Hernals najzupełniejszy spokój, lak że pewna część huzarów i straży policyjnej mogły się rozejść, podczas kiedy piechota stała na tak zwanym Burgerfeld, tuż przy remizie a patrole liczne przebiegały ulice.
Ilu było rannych, trudno skonstatować, w każdym razie była ich wielka liczba.
We wtorek odbyła się natychmiast rozprawa karna w sądzie powiatowym w Hernals przeciw aresztowanym ekscedentom. Żaden z oskarżonych nie należy do służby tramwajowej. Skazani zostali: żona sługi tramwajowego na trzy dni za obrazy straży policyjnej; pomocnik piekarski, lat 50, na 14 dni ścisłego aresztu za rzucanie kamieniami; czeladnik stolarski, lat 22, za to samo na 14 dni ścisłego aresztu; czeladnik niroligatorski, lat 20. za obrazę straży na tydzień ścisłego are-sztu; majster stolarski schwytany w chwili, gdy podnosił kamień, na tydzień ścisłego aresztu. W sprawie czterech innych oskarżonych została rozprawa odroczoną, celem przesłuchania świadków. Tych zatrzymano w areszcie, gdyż, jak się wyraził sędzia, gdyby ich wypu-ścił na wolną stopę, co w innych czasach niezawodnie nastąpiłoby — natychmiast broiliby dalej, co zawiodłoby ich na pewno do sądu karnego.
(«Kurjer Lwowski»)
____________________________
27 квітня 1889 р.
Вежа Айфеля, се правдиве чудо новочасної штуки будівництва, може змістити на плятформі першого поверха 6000 людей, на другій 1500, a на третій 500. Дочисливши до сего число служби і тих людей, що за кождий раз будуть підниматися в гору або спускатися в долину, то число всїх людей розміщених в різних частях вежі може виносити 10.000 людей. Ціна за вступ на першу плятформу буде виносити 2 франки, на другу 3, а на трету 5 франків.
Гр. Гартенав (кн. Александер Баттенбергскій), як доносять з Грацу, має бути присутним на сегорічних маневрах III. корпусу. Також мав просити команданта корпуса генерала бар. Шенфельда, щоби міг разом з ним удатись на найблизшу єго подорож инспекційну. З того факту заключають, що бувшій князь болгарскій загадує дїйстно вступити до австрійскої армії за службового полковника.
Дрібні вісти. Цісар удїлив комитетови парохіяльному в Мартинові в повітї рогатиньскім 100 зр. запомоги на будову церкви. — Співачка Сиґрид Арнольдсон виступить у Львові з одним концертом дня 1 н. ст. мая. — Маляр Генрик Семирадскій именований надетатовим членом академії штук красних в Петербурзї. — На Великдень в селї Тершакові, пов. рудецкого, так неосторожно стрїляли з моздїрів, що убили 6-лїтного Федька Cоxa. — Баронова Вечера, мати молодої баронівни, згадуваної так часто послїдними часами, продала свою палату у Відни і переноситься на сталий осїдок до Англії. — Місто Вісконзен в Сполучених Державах згорїло до тла; пятьнацять тисяч людей лишилось без даху і кусника хлїба.
З Долиньского пишуть нам: Депутації, котра їздила до намістника гр. Баденія просити о помилуванє п. Цішки і полишенє єго в Долинї бодай на сей рік, між иншим також за-для того, що ceгo року відбудуться вибори до сойму, — заявив п. намістник з самого разу, що приїзд тої депутації здаєсь єму рїчею "трохи дивною", а впрочім він розгляне внесені жалоби і акти слїдства, бо до того часу не студіював ще справи, і поступить так, як накаже єму результат слїдства. П. намістник перегляне справу міскої реальности званої "Шерерівка", що то коштувала місто до 7000 зр., а п. Цішка хотїв єї закупити за 8000 зр.; перегляне справу доктора Войнарского; процеси осіб приватних; може і справу виборів до ради повітової, — а в загалї всї ті закиди, які були предметом слїдства веденого сов. Мандичевским — і видасть своє рїшенє. Не потребуємо й додавати, що ціла Долинщина нетерпеливо вижидає кінця.
Телеграми.
Відень 27 цвітня. Цісар принимав на авдієнції архикн. Франца Фердинанда а опісля їздив до монастиря Капуцинів помолитися над домовиною покійного свого сина. В містї по страйку панує вже повний спокій. Цілий управляючій совіт товариства трамваєвого подався до димисії.
Мадрид 27 цвітня. Віче католиків ухвалило домагатися приверненя світскої власти папи доказуючи, що питанє папи не єсть чисто внутрїшною справою Италії.
Трієст 27. цвітня. Нинї в ночи вломилися злодїї до каси почтової і украли 53.000 зр.
Відень 27. цвітня. Староста Лозиньскій именований совітником намістництва у Львові а приватний доцент Старжиньскій надзвичайним професором права державного при львівскім университетї.
Париж 28. цвітня. Агентія Гаваса заперечуе тому, будьто-би Франція обіцювала Ватиканови привернути власть папи.
(«Дѣло»)
Wybory do Sejmu.
Przypominamy, że jutro odbędzie się we Lwowie wiec delegatów miast dla poufnej narady nad organizacją wyborów sejmowych, których termin jeszcze wprawdzie nieoznaczony, ale w każdym razie wymaga bezwłocznego zajęcia się sprawą. W przedmiocie tym pisze N. Reforma:
"Z wszystkich obozów politycznych, jakie w kraju naszym istnieją, Rusini pierwsi zaczęli się już na serjo sprawą wyborów zajmować. Ani im się dziwić, ani im tego brać za złe, ani się tem martwić nie myślimy. Jest rzeczą zupełnie naturalną, iż ci, którzy z licznego niegdyś, więcej, niż 1/4, część całego Sejmu obejmującego grona posłów zeszli na garstkę, zaledwie 1/10 część całego Sejmu reprezentującą, wcześnie myślą o tem, jakby choć w części utracone odzyskać stanowisko. Jest zupełnie zrozumiałem i uprawnionem, jeżeli ci, którzy przy wyborach mają do zwalczenia całą siłę rządowego wpływu, — bo zaprzeczać temu byłoby prawdziwie śmiesznem i nieuczciwem, — wcześnie czynią przygotowania ku obronie. Ani też martwić się nie myślimy temi przygotowaniami Rusinów i tem prawdopodobieństwem, że starania ich przy tegorocznych wyborach będą pomyślniejszym skutkiem uwieńczone, niż przed sześciu laty. Rusinom należy się liczniejsza w Sejmie reprezentacja, niż obecnie. Nie mieliby prawa do narzekania na tak małą ilość posłów swoich w takim razie, gdyby to było wynikiem szczerej i zupełnie swobodnej woli wyborców, — wtedy bowiem byłaby to ich własna tylko wina, że ich wybitni mężowie stracili mir i poważanie u ludu. Ale jeżeli na ten wynik wyborów wpływał urok złotego kołnierza starosty i cały nacisk wszelkich rządowych organów, strach przed podatkowym inspektorem i przed grożnem obliczem żandarma, — to Rusini mają wszelkie prawo na ten wynik wyborów wskazywać jako na wyrządzaną im krzywdę, a przykro tylko, że nie sam rząd temu winien, ale chyba także i my. I gdyby chciano to zrozumieć, że te właśnie stosunki są jedną z głównych przeszkód w doprowadzeniu do zupełnej zgody między Polakami a Rusinami, gdyby chciano zrozumieć, jak ciężką krzywdę obu stronom wyrządza rząd, jeżeli w tych sprawach naszych domowych swoją wagę na szalę dorzuca, — jesteśmy pewni, że niejedno złe w kraju rychłoby zostało usunięte. Pisząc przed dwoma dniami, że od rządu przedewszystkiem domagamy się, ażeby w obec walki wyborczej zachował się zupełnie neutralnie, — mieliśmy na myśli nietylko walkę pomiędzy różnemi stronnictwami narodowego obozu polskiego, ale niemniej i walkę między polskimi a ruskimi kandydatami. Jeżeli pierwsi zwyciężą, niech się to stanie bez pomocy rządu, bo z pomocą tą odniesione zwycięstwo byłoby ułudnem, a dla nas upokarzającem. Jeżeli skutkiem neutralności rządu weszłoby do Sejmu kilku lub kilkunastu posłów ruskich więcej, to przecież w obec tak przeważającej polskiej większości, nie możnaby się z tego powodu niczego obawiać, a z drugiej strony byłoby to tylko sprawiedliwem, żeby wybrani zostali ci, których bez interwencji rządu wyborcy jako swoich zaufanych mężów wskażą. Można z góry być przekonanym, że w wielu okręgach gmin wiejskich wschodniej części kraju zwyciężą polscy kandydaci nawet bez pomocy rządowej — tam zwłaszcza, gdzie rozumną a skuteczną pracą zdobyli oni sobie zaufanie ruskiej ludności. Gdzie tego nie ma, gdzie zaufanie tej ludności zwraca się ku ruskim kandydatom — tam wybór Rusinów jest rzeczą przez się zrozumiałą, ze wszech miar słuszną i sprawiedliwą, przeciw której występować nie możno. Z tem dawnem hasłem wyborczem, żeby broń Boże nie dopuścić do wyboru Rusina, żeby raczej wybrać urzędnika, który nie będzie mógł głosować według swego przekonania, z tem hasłem, że byle tylko nie przeszedł Rusin, stronnictwa polskie są obowiązane solidarnie pod-dać się konserwatywnorządowemu kierownikowi — trzeba raz zerwać stanowczo, a wtedy pewniej dojdziemy do miru w kraju i do reprezentacji, która będzie wiernem odbiciem usposobień kraju całego.
Prawda, że nie jest dla nas rzeczą obojętną, jaki kierunek wśród Rusinów weźmie górę przy wyborach — czy ów staroruski, czyli rusofilski, którego ojczyzna daleko po za granicami Rusi, czyli też kierunek ściśle narodowy. Sądzimy jednak, że właśnie przez przyjęcie hasta: "wszystko — byle nie Rusin" — wzmacnialibyśmy ów kierunek rusofilski, bo hasło to zmusza Rusinów do solidarności i daje podnietę wszelkim skrajnościom. Przeciwnie zaś, postępowanie z naszej strony sprawiedliwe i duchem bratniej zgody natchnione, osłabia wśród Rusinów wpływ i znaczenie tych, których cały program polityczny mieści się znowu w haśle: wszystko na złość i na przekór Polakom".
Stanowisko tak określone jest także naszem stanowiskiem.
(«Kurjer Lwowski»)
27.04.2014