Приклад заражує негірше від чуми, а успіх будить заздрість неменшу, як у нареченого.
Головокружна карієра Гітлєра і Мусолінія, їx успіхи та слава зродили цілу плєяду гітлєрів і мусолініх навіть на сірім небі нашого заґумінка.
Щораз то більше людей не зачісує якслід космика волосся, а позволяє йому спадати по гітлєрівськи на чоло, підголюють з двох сторін вуса, щоб чорнілися тільки під носом, роблять факірські очі і говорять гугнявим голосом самітника з Берхтесґаден.
Другі — мусоліняться. Коли стоять — розставляють широко ноги, коли сидять — обовязково кладуть ліву руку на бедро і ще обовязковіше випинають груди, аж їм дух запирає, коли говорять — кидають словами як камінням за псами. При тім висувають долішню щоку наперед аж вилиці тріщать і видувають губи ще далі як сам ориґінал.
Думаю, що в кожній, навіть дуже великій нації на Гітлєра і Мусолінія разом — нема місця. А що-ж тоді казати про таку слабо розрослу націю як галицька?! Але з уваги на те, що галичани нарід витривалий і "паковний", то може примістили б і обидвох. Зате більшу кількість — далебі тяжко.
Останніми часами появився ще один тип і я мав честь гостити його при своїм старім бюрку, в дуже старій домівці найстаршого українського щоденника.
Прийшов, глянув на мене факірським оком, спустив космик волосся на чоло і представився таким гугнявим голосом, що я не зрозумів.
— Ви Галактіон Чіпка? — простягнув владним рухом руку в мою сторону.
— Я! Чим можу бути помічний? — і відразу зорієнтувався: Гітлєра відвалює.
Знаючи менш-більш такий тип людей, я наставився на відповідну поведінку.
Але помилився. Бо мій новий знайомий розставив нараз ноги, висунув долішню щоку і надув губи. Потім сів, випняв груди і спер ліву руку на бедро. Одним словом: робив Мусолінія.
Я збився зовсім з пантелику. Не знав, чи маю перед собою німецького, чи італійського диктатора і як супроти цього заховатися.
Щойно після довшої обсервації зрозумів я, що передімною сидить якась нова відміна, якийсь подвійний диктатор, так би мовити — диктаторська дубельтівка.
— Пане мій! — почала вона. — Ви, пишете, незле! Але, треба, ще ліпше!! —- струснув космиком і надув губи. — Ви просто маєте замало відваги. Так, відваги! А відвага чуда діє. Так! Чуда!..
— Певно, — докинув я, — що без відваги недалеко заїдеш. Думаю, що і Гітлєр і Мусоліні — люди особисто дуже відважні.
— Ясно. Без відваги нема успіху. Досить того! Мусить бути відвага! — стукнув об стіл кулаком і рушив грізно чорними вусиками під носом. — Холодна кров у кожній ситуації, а надівсе бистра орієнтація!..
В тій хвилині грюкнув камінь у вітрину вікна.
— О! Чи не демонстрація якась! — скрикнув хтось із редакційників.
Я побіг до вікна подивитися.
Перед каменицею стояло кількадесят підростків і щось вигукували.
В другій кімнаті бренькнула шиба.
— Справді. Заноситься на бучу! — сказав я і метнувся до свого столика ховати шпаргалля.
При тім глянув у сторону мого співрозмовця.
Передімною стояв зовсім на той чоловік. Космик загорнений, ноги при купі, долішня щока відійшла назад, а очі —- звичайні очі тихого нашого громадянина.
— Пане редактор! — промовив подвійний диктатор смирним голосом. — Може тут є якийсь другий вихід. Зрозумійте: я-ж тут ні-при-чім...
Пропали як дим усі його "дуче-фірерські" риски. Але треба признати, одне таки осталися: бистра орієнтація.
[Діло]
23.04.1939